«Сонце гріє, як в Сахарі…»

Сидір Воробкевич

Сонце гріє, як в Сахарі,

Мліє все від жару.

Тяжко видержати Зузці

Сю пекельну кару.

У садку потік шепоче,

Лози там тінисті,

А водиці бистрі филі

Як кришталь той, чисті.

Зу-зу-зу-ся, Зузана,

Па-пан-нунця кохана!

У тих струях кришталевих

Зузька ся купає,

Лиш потік красу дівочу

Бачить, подивляє.

Раптом Зузька як не крикне –

Лугом залунало,

Вбралася як-будь і гонить,

Скільки сили стало.

Зу-зу-зу-ся, Зузана,

Па-пан-нунця кохана!

«Ох, мамунцю моя люба,

Як я ся купала,

Ледве довгі мої коси

Розплітати стала,

Він, проклятий, як не щипне!

Ох, як заболіло!

Як кленовий лист, трясуся,

Мало не зімліла».

Зу-зу-зу-ся, Зузана,

Па-пан-нунця кохана!

«Безличника так спаскудю,

Що ме пам’ятати!

Хто ж то бачив: у купелі

Дівчину щипати!»

«Ох, мамунцю, то не хлопець,

Ні, ні, моя мила!

Рак ущипнув! Якби хлопець,

Я б не голосила…»

Зу-зу-зу-ся, Зузана,

Па-пан-нунця кохана!

Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 165 – 166.