«Коли помре француз, біжить…»

Сидір Воробкевич

Коли помре француз, біжить

До неба і Петра

Апостола питається,

Чи в царстві тім нема

Шампана, трюфлів і кліко

І mon ami salon,

Щоб видів fils дівчат в тріко

«der grossen Nation».

Англієць, як помре, іде

Помалу в рай святий

І позіває: «Біфстек був

Твердий і не сирий…

Апостоле, скажи мені,

Де тутки телеграф?

Milady ще не зна’, що я

Скінчив життя: піф! паф!»

Коли помре москаль, іде

До світлих, райських врат

І там питається Петра:

«Пожалуйста, мой брат,

Чи водки я дістану тут?

Коли нема, прощай!

Де водки нет, там пекло, ад,

Не настоящий рай».

Як прийде мадяр до небес,

Питається в-одно,

Чи в небі родиться токай,

Гарячеє вино?

Чи є там паприкаш смачний,

Цимбали чи бринять,

Чи чардаша гуляють так,

Що небеса дрожать?

Як чех умре, то аж сопе,

До неба так біжить,

Питається, чи пиво є

І хто його варить.

Чи злата Прага в небі є

І голька і колач –

Без Праги, гольки, пивушка

І в небі вічний плач.

Як прийде поляк в світлий рай,

Питається Петра,

Чи є в границях ще старих

Ojczyzna там ціла?

Чи є там руський селянин,

Чи є шинок і жид?

Без них він бідний, він не пан,

Без них і в небі встид.

А наш мужик, коли помре,

бігцем у небо йде:

«Скажи, апостоле святий,

Чи штайрамт є тут де?

Я вчора, бідний, як конав,

Податок сей узяв,

Щоб тут у небі заплатив,

Спокій на віки мав».

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 359 – 361.