9

Марко Вовчок

А тимчасом Кармелеві вороги не всипляли: казано взброїти шукачів і слідців, повелено стріляти, якщо не можна буде живцем взяти.

Багато-багато тих днів минуло, що кожного дня молодиця й дівчинка стрічали кожне обличчя, чи не несе воно страшної віди, прислухали до кожного слова, чи не промовиться гірка вість. Багато-багато перебулося тих днів, поки аж прийшов той день, що по місті новина, як стріла, пролетіла: Кармелюк ранений, Кармелюка везуть!

І привезли його. І знов йому темниця темна, суд угніваний, важчі та кріпші кайдани і зсилка дальша та скрутніша; знов його стріла й провела людська зграя купами, гомонячи, жалкуючи. Тоді знайшлася його жінка й дочка. Як першого разу – вони тепер його проводжали, як першого разу – вірна дружина знов промовила до його: «буде, як кажеш», а дитина плакала й цілувала його, а він, як перш, сподівавсь на ліпші часи; знов казано зсильним рушати, й рушили, й зник він знов з очей, і, як перш, тільки дерева при шляху вирізувалися на ясному небові з того краю…

Його гнали усе далі та далі, а вони, зоставшися – тяжче та тяжче заробляли та… та дожидали. І зникли вони усі.

Востатнє бачили люди молодицю з дівчинкою тоді, як востатнє чутка було розбіглася, що Кармелюк визволивсь, повернувсь – чутка та пропала, і Кармелюка, ані дружини його, ані дитини вже не знайшлося повік.

Де вони поділися? Як загинули? Не зна ніхто й досі.

Зникли вони і згинули, як багато дечого зникає та страчується доброго й лихого, благого й злого, кохання й ненависть, сила й слава – тільки де-не-де зостається пам’ять живлюща.

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1964 р., т. 1, с. 442 – 443.