В Центральному бюро Інараку

Володимир Винниченко

– Товаришу Шторе, ви запізнились на двадцять хвилин. Роблю вам заввагу. Прошу заняти своє місце.

– Отже, більшістю голосів, товариші, постановляється: першим розглядати питання про товариша Рінкеля. Слово має товариш Кестенбавм. Увага, товариші!

Товариш Штор винувато навшпиньках підходить до довгого столу, немов для вечері наготовленого, тихесенько сідає поруч із Шпіндлером і аж тоді швиденько з полегкістю витирає піт із чола, лиця, шиї, рук. І невже тільки він один запізнився? Так, здається, він один: Тіле, Шпіндлер, Клара, Гоферт, Бравн Паровоз, Кестенбавм і Рінкель. Усі. Ну, добре, що принаймні не спізнився на справу Рінкеля.

Товариш Кестенбавм нервово потирає під піджаком лівою рукою правий бік грудей. Ріденьке волосся вже прилипло йому до зморшкуватого чола; вже запалі, вузенькі хоровиті груди дихають нерівно, з хрипом, стомлено. Ex, бідолаха! А бій же ще й не починався!

Товариш же Рінкель стоїть по другий бік столу, спершися плечем об одвірок та спокійно заклавши руку за пазуху й вибачливо, трошки гумористично, але з пошани до зібрання стримано посміхаючись. Нижня соковита, червона губа трошки одвисла, і з-за неї біло поблискують рівні, гарні зуби. Гордовитий ніс випинає ще з більшою, ласкавою гідністю свою горбинку. Розумні очі поглядають із спокійним і веселим чеканням. Це, власне, буде не бій, а несподівана забавка, яку милий товариш Кестенбавм неодмінно хоче дати товаришам, милі товариші мусять прийняти її. Ну що ж, він жде перших нападів, слово за товаришем Кестенбавмом.

Надворі ще видно; ще вгорі на двадцятих поверхах будинків червоно-буряковим вітряним сонцем палають вікна. Надворі грюкіт, гуркіт, дзвякіт.

А тут, у кутках, суворо й поважно стоять, як вартові, інаракісти, синьо-сірі, мовчазні тіні; портьєри на вікнах щільно, до найменшої щілинки позапинані, і над столом урочисто та строго не кліпає лампа. Сьогодні тут мають бути важні події.

Обличчя також строгі, сухі, позамикані на ключ цілковитої об’єктивності.

Слово за товаришем Кестенбавмом. Товариш Кестенбавм проводить пальцями по вусах, прочищаючи дорогу словам, хрипко й безуспішно викашлюється, зручніше вмощує праву руку на спинці стільця, потуплюється і, нарешті, скинувши догори малесенькою, стиснутою на висках голівкою, робить перший удар.

Він уважає за потрібне одверто й правдиво, як це приписує статут Інараку, заявити перед товаришами свою думку про товариша Рінкеля. На його думку, життя товариша Рінкеля є сором і ганьба для Інараку.

Макс енергійно відтріпує чуба з чола. Удар досить рішучий і сміливий. Браво, Кестенбавмчику!

Розуміється, товаришеві Гофертові це не подобається. Товариш Гоферт уже пильно, здивовано, як на диво якесь, витріщився на Кестенбавмчика.

Так, Кестенбавм одверто заявляє, що спосіб життя товариша Рінкеля – це спосіб життя не члена Інараку, а якого-не-будь легального соціаліста.

Товариш Гоферт цього вже не витримує. Він строго підводить рівну, суху, як засушена риба, постать і м’яким, глибоким басом рішуче заявляє голові зборів свій протест проти таких образливих порівнянь. Він вимагає доказів од товариша Кестенбавма. Або зараз же взяти свої слова назад!

І так само рівно й строго сідає.

Але товариш Рінкель зовсім не почуває себе ні ображеним, ні навіть зачепленим. Господи боже, хіба ж можна ображатись тим, що каже милий, але хорий і такий собі бідолашненький товариш Кестенбавм? Товариш Рінкель просто спокійно собі стоїть, спершися плечем об одвірок та вибачливо посміхаючись. Так стоїть доросла людина, коли маленьке розсерджене дитинча сердито б’є її своїми кулачками по ногах, не маючи змоги дістати навіть до живота.

Товариш Гоферт вимагає доказів. Будь ласка, Кестенбавм зараз їх подасть усьому зібранню. Будь ласка.

І Кестенбавм із стримано-скупченим виразом почервонілого на вилицях, недужого лиця рішуче й загрозливо лізе в кишеню. Голос йому хрипкий, шершавий, з присвистом, з шипучою ноткою, від якої Максові весь час хочеться прокашлятись. Кестенбавм витягує якісь папери й тримає їх у руці.

Будь ласка. От зразки невинних розваг депутата рейхстагу, офіціального члена соціал-демократичної фракції й дійсного члена Інараку, пана Рінкеля. Перший зразок.

Кестенбавм дрижачими пальцями вибирає з купки папірець.

Пан Рінкель в окремому кабінеті ресторану «Білий Прапор» у товаристві відомих буржуазних адвокатів і акціонерів славного «Прогресу». Голі жінки, вино, цинічні розмови про робітництво, про Інарак, нарешті, дика, безсоромно-дика оргія. Пан Рінкель трохи не на чолі цього паскудства. Неправда може?

Товариш Рінкель старається не засміятись. Силкуючись бути зовсім поважним, він ласкавим, лагідним голосом каже:

– Неправда, товаришу Кестенбавме.

Кестенбавм на момент аж тетеріє від цих слів, а головне від тону й поведінки Рінкеля. Неправда?! Він не був у суботу того тижня в ресторані «Білий Прапор»!

Ні, Рінкель там був, але оргії, голі жінки й тому подібна нісенітниця, – це просто містифікація бідного товариша Кестенбавма якимсь гумористом.

Голова зборів Паровоз Бравн просить товариша Кестенбавма не входити в сепаратні балачки й провадити свою промову до кінця. Після того матиме слово товариш Рінкель, який дасть разом усі свої пояснення.

Добре. Товариш Кестенбавм провадить далі свою промову. Він виймає папірець за папірцем і викладає зразки життя пана Рінкеля, депутата рейхстагу. От пан Рінкель, як знавець і меценат мистецтва: він дарує цирковій артистці брильянтові сережки. От пан Рінкель заробляє в поті чола свій хліб: бере хабар од клієнта противної сторони. От пан Рінкель ухиляється дати звідомлення з тих грошей, які він узяв при експропріації банку в Гамбурзі.

І папірець за папірцем витягають дрижачі пальці з купки паперів, зразок за зразком викладає хрипкий із присвистом голос, удар за ударом падає на противника. Замкненість облич уже розмикається, вони стають похмурі, уважливі, насторожені. Погляди все частіш і частіш пильно й непомітно свердлять товариша Рінкеля. Навіть Гоферт уже не збирає здивовано обурених густих зморщок над бровами, уже й він поглядає то на одного, то на другого допитливо, трошки злякано.

У Кестенбавма пальці вже не трусяться так неупевнено й нетерпляче, і голос уже не такий рвучкий, і дивиться він уже не з таким напруженим задерикуватим завзяттям. О, він б’є вже певною, злісною, накипілою й вірною рукою.

І, розуміється, перемога була б цілком на його боці, коли б противник відчував ті удари. Але то диво, що той стоїть собі все так само невинно, незаймано, спокійненько й з таким виглядом, наче товариш Кестенбавм розповідає не про його ці всі речі, за якими стоїть смертна кара, а невдало комічні анекдоти про когось іншого. Йому й трошки смішно, і трошки соромно за товариша Кестенбавма, і трошки вже нудно від занадто довгого розповідання. Його вже навіть трошки сердить навріписте, зле дитинча, яке дряпає, щипає його за ноги. Він міг би одним рухом просто відкинути його від себе й скінчити всю «боротьбу», але… нехай уже докінчить своє щипання до краю. І він із розуміючим, вибачливим усміхом поглядає на товаришів, часто злегка знизуючи плечима.

І товариші від цього ще більше хмуряться та ще уважніше подивляються й на нього, ї на товариша Кестенбавма: хто ж із них, власне, божевільний – Кестенбавм чи Рінкель? Хто з них так сміливо грає своєю головою? Хто сміє так жартувати з Центральним бюро Інараку Німеччини?! Бо тільки божевілля може дозволити собі або так обвинувачувати невинного товариша, або, будучи винним, так цинічно, так нахабно-невинно поводитись.

Макс, понуро насупивши брови, неодступно, вперто вдивляється в гарне, здорове, з гордим носом і таке спокійне, вибачливе, повне внутрішньої гідності й поважності лице Рінкеля. Невже все це неправда, що так жагуче, так переконано, так певно викрикує Кестенбавмчик? Кестенбавм не бреше й не може брехати. Але не бреше й це спокійне, вибачливе, глибоко певне в собі лице. Не можна так брехати! Можна брехати словами, але цим спокійним, трошки жаліючим, прощаючим і лагідним блиском очей брехати не можна. Що ж це таке? Якесь непорозуміння?!

Але коли правда все, що каже Кестенбавм? Коли дійсно Рінкель і оргії справляє, і хабарі бере, і організаційні гроші краде, і є тайний акціонер «Прогресу»? То що ж це тоді таке? Це ж глум з Кестенбавма, з Макса, з Шпіндлера, з усіх тих, хто взяв хрест і пішов на розп’яття?! Кестенбавм, який до пфеніга віддав усі гроші, взяті Інараком під його кермою з банкірського дому Фогта, який не хоче за організаційні гроші поїхати на пару місяців полікуватись, який помирає над своею друкарською машиною, що ж повинен почувати цей самий Кестенбавм, вірячи, що все це правда? А що решта повинна почувати?

І Макс обводить поглядом понуро-слухаючі, нахилені до столу голови. От кучерявий, величезний Бравн з димно-чорними кудлатими кучерями, подібними до клубів диму паровоза. Голова професійного союзу металістів Німеччини, особа, яка може мати княжі палаци, яка до самої смерті може пишатись легальною, «законного» пошаною панів банкірів. Він член Інараку, він живе як маленький урядовець, він одрікся батька, матері, партії, самого себе і щодня готовий на смерть.

От Гоферт. Милий, висхлий кумедний Гоферт. Він – професор математики, він – поважний бюргер, він – кандидат на славу знаменитості. І він – член Інараку, він так само, як Кестенбавм, як Тіле, як усякий член Центрального бюро, виконує найнебезпечніші доручення організації. І він живе, як аскет, дозволяючи собі тільки єдину розкіш: чисте, строге убрання.

От Клара, та сама Клара, яка обцілувала всіх, їдучи на виконання смертного присуду над рейхсканцлером Зайделем, яка сама собі поцілувала руку на прощання з собою.

Що ж вони повинні ночувати, припускаючи, що Кестенбавм каже правду??

І Макс чує, як у ньому знову ворушиться чудне бажання, що виникає в ньому завсігди, як він бачить Рінкеля: підійти до нього, схопити ззаду за комір, сильно струснути й подивитись, чи не струситься з нього ця така імпозантна, авторитетна гідність і чи не пролупиться крізь неї щось інше, і чи не буде те інше – справжнє. Тільки тепер це бажання зле, непокійне, сласне.

А бідний, маленький, з запалими грудьми й висками Кестенбавмчик, зовсім захрипнувши, уже відіпхнувши стільця, – на якого чорта йому стільці! – вже не витираючи поту, вже не зважаючи на постукування олівцем Паровоза, жагуче тягнеться весь до Рінкеля. Губи його трусяться, покривлюються, в кутках негарно збилась білою піною слина, слова рвуться пошарпаними шматками, – він от-от або кинеться скрюченими руками в чисте, випещене, поважне лице Рінкеля, або вдариться головою об спинку стільця й вискливо з рясними слізьми заридає. Бо Рінкель же був його учителем. Рінкель же був його проводирем у соціалізмі, Рінкеля ж він сам увів до Інараку, за Рінкеля він готовий був ручитися своєю бідною головою з запалими висками.

– Та я вас питаю, товариші, я вас питаю, який же може бути той соціалізм, який робитиметься отакими руками?! Та яке ж довір’я може бути в мас, коли їм стане відомо, що цей пан – член Інараку? Та як ми сміємо судити й карати других, коли ми самі такі?! Ми – банда розбійників! Чуєте ви: ми – банда розбійників!

– Товаришу, я вам забороняю…

– Нічого ви мені не можете заборонити! Начхав я на ваші заборони. Ми – банда! Ми – грабіжники! Ми – вбійники!

– Товаришу, я позбавляю вас слова!

– Можете! Можете навіть убити мене. Будь ласка. Нате!

Кестенбавм із розмахом розхристує груди й випинає їх до Паровоза, але тут же раптом підскакує від раптового вибуху кашлю, обнімає свої зразу ж утягнені назад груди обома руками й одбігає до стіни. Там, припавши до неї головою, він болюче, довго, з надсади кашляє. Перехопивши паузу між приступами кашлю, він сипить:

– Я скінчив.

І знову кашляє. Але Паровоз слова не дає нікому, і ніхто до слова не зголошується, всі сидять і дивляться в аркуші паперу перед собою або понуро малюють на них фігурки.

Кестенбавм затихає, витирається й іде до свого стільця. Сівши до столу, він схиляє голову на руку й заплющує очі. Груди ходять йому трудно й часто, з пісковим підсвистом.

– Слово має товариш Рінкель.

Товариш Рінкель виймає руку з-за борта піджака, одліплює плече від одвірка й обережно прокашлюється. Він уже не посміхається, не знизує плечима, на лиці його сум і жаль до Кестенбавма. Соковитий, оксамитний, воркітний баритон його наче під сурдинкою. Йому дуже прикро, що він повинен одповідати товаришеві Кестенбавмові тоді, коли його здоров’я…

– Я вам не товариш, і прошу моє здоров’я лишити в спокою! Чуєте, ви?!

– Товаришу Кестенбавме, прошу не перебивати товариша Рінкеля.

Кестенбавм криво посміхається, саркастично шипить «товариш!» і знову заплющує очі.

Товаришеві Рінкелеві дуже прикро, що йому треба відповідати на всі закиди серед таких несприятливих обставин. Він постарається не хвилювати товариша Кестенбавма своєю відповіддю й якомога коротше та швидше роз’яснити непорозуміння, жертвою якого став дорогий товариш Кестенбавм.

Всі обличчя повертаються до поважної, з строгою й сумною гідністю випростуваної постаті. На лиці ні тіні усміху: не час для жартів.

Отже, справа стоїть так. Більшість зібраних товаришем Кестенбавмом інформацій має деяку реальну підставу. Дійсно, він був і в «Білому Прапорі», і в цирку, і в гардеробній артистки, і навіть подарував їй (правда, не брильянтові, а простенькі) сережки. Але все це робиться з іншою метою, ніж думає товариш Кестенбавм.

Товариш Кестенбавм розплющує очі й, чекаючи, дивиться на Рінкеля.

З метою, яка повинна бути і є раз у раз у кожного члена Інараку: пройти в табір противника й вивідати в ньому слабі місця для нападу. Розуміється, психологічно товариша Кестенбавма легко зрозуміти. Розуміється, страшно собі уявити, що член Інараку може вести таке життя ради цього самого життя. Але так само страшно собі уявити, що ті смертні кари, які виконує Інарак над соціальними злочинцями, він робить для простого вбивства.

І товариш Кестенбавм має цілковиту рацію: коли вбивства й експропріації Інарак робить для особистого інтересу його членів, коли експропрійовані гроші повертаються на особисті втіхи експропріаторів, для розкошів і розпусти, то Інарак є не що інше, як банда розбійників і грабіжників. Тут крик болю й одчаю дорогого товариша Кестенбавма цілком оправданий і зрозумілий.

Але, на щастя, як усім відомо, як доказали всі члени Інараку та вся його чиста й славна діяльність, мета Інараку є інша, мета його не особисті втіхи, а щастя всього великого колективу, що зветься людством. У жертву цьому колективові можна н треба принести окремі одиниці. Всякий акт, що робиться в інтересах цієї грандіозної мети, є акт святий. І з цією метою Інарак – не банда розбійників, а героїчний авангард борців за щастя всієї людськості.

Отже, так само участь в оргії ворогів пролетаріату для своєї власної втіхи члена Інараку є розпуста й злочин. Одначе участь його там для мети Інараку є тяжкий, але необхідний обов’язок. Дарування сережок цирковій артистці ради особистих еротичних цілей є, дійсно, вчинок, гідний якого-небудь буржуа. Але цей самий вчинок із тою метою, яку ставить Інарак, є просто тактичний маневр. Моралі абсолютної нема й не може бути. Світ є комплекс відносних, мінливих цінностей. Одна й та сама річ може бути і свята, і злочинна, з якого погляду її розглядати. І цілком справедливо сказано у знаменитій передмові до нового видання статуту Інараку, що завдання Інараку помогти діалектичному процесові перетвору морального світу людства з комплексу відносностей у комплекс абсолютів.

Професор Гоферт, автор передмови до нового видання статуту, згідно й твердо хитає головою. Але Кестенбавм криво посміхається, ерудиція й красномовність цього суб’єкта показні, що й казати.

Товариш Рінкель бачить цю посмішку. Товариш Кестенбавм скептично посміхається? Так, звичайно. Вплив його законної, зрозумілої емоції на всю психіку ще лишився. В товариша Кестенбавма, як і в усіх товаришів, мабуть, є цілком природне питання: чим же він, товариш Рінкель, може доказати, що участь його в оргії та інші вчинки були тактичним актом в інтересах мети Інараку, а не простим актом розпусти й особистої насолоди?

На це в нього прості докази: ця оргія дала йому в руки всі дані, яких так давно Бюро потребує у справі банкіра Вайса. (На жаль, не знаючи, що саме сьогодні вони можуть бути потрібні, він їх не захопив із собою, але завтра ж він їх усі передасть до Бюро). А подарунок цирковій артистці й увага до неї дають тепер можливість кожного дня й без ніякого риску здійснити смертний присуд над генералом Левенфельдом. Оце його всі докази й пояснення. Більше він нічого не має сказати.

Товариш Рінкель злегка уклоняється і знову притуляється плечем до одвірка.

Але ефект останніх слів такий помітний і виразний, що товариш Рінкель вважає невеликодушним стояти, як обвинувачений, і скромно сідає за стіл, поруч із товаришем Тіле.

Вайс і Левенфельд! Дві справи, на яких страчено чотирьох товаришів, витрачено силу коштів і загублено півроку часу! Дві майже безнадійні справи!

Паровоз спиняє шепіт розмов. Хто хоче забрати слово в цій справі? Ніхто?

Слово бере Кестенбавм. Він говорить сидячи. Він говорить уже без запалу, ні на кого не дивлячись. Але з понурою впертістю. Він усе ж таки вимагає суду над членом Інараку Рінкелем. Член Інараку Рінкель говорив дуже красномовно, але ніяких реальних доказів не дав. Так само він не дав відповіді на інші цілком реальні закиди йому щодо хабарів, затаєння організаційних грошей і так далі.

Тут товариш Рінкель порушує дисципліну й із докором перебиває товариша Кестенбавма: а які сам товариш Кестенбавм має документи й реальні докази в такому страшному звинуваченні? Як у товариша Кестенбавма вистачає духу робити такі образливі закиди, не маючи для того ніякісіньких підстав, крім чиїхось поганих наклепів?

Товариш Кестенбавм схоплюється на ноги. Ага, документи? Докази? О, пан Рінкель знає, з якого боку підійти! О, він, розуміється, не такий простачок, щоб десь лишити якісь документи в таких справах. Робота чиста! Це і в соціал-демократичній організації раз у раз було в нього найкращим аргументом: докази, документи давайте. Звичайно, документів на хабарі не буває.

Але нехай пан Рінкель вибачить, – коли нема документів, то є свідки, є ті, з яких пан Рінкель брав хабарі. І товариші завтра ж можуть вислухати тих свідків! Так само пан Рінкель повинен із свого боку доставити документи-докази, що він дійсно справляв оргії з метою «пройти в табір». Але поки тих документів нема, суд над паном Рінкелем мусить бути. Або ж нехай Бюро судить його, Кестенбавма, і карає смертю. Але з паном Рінкелем в одній організації він не буде!

Макс понуро штрихує аркушик паперу. Бідний Кестенбавмчик! Ти навіть своєю смертю не зможеш перемогти й знищити цієї вічної, проклятої відносності. Той самий Рінкель, якого твої свідки бачили в п’яній оргії, в п’яних обіймах із твоїми ворогами, є не просто розпусник, а відносний герой. І ти, бідний, помираючий Кестенбавмчику, будеш змушений обняти його й прохати вибачення в нього.

Товариш Рінкель підводиться й просить слова. Він нічого не має проти суду. Він навіть дуже й настійно просить його. Так буде краще й спокійніше для всіх. Отже, коли товариш голова дозволить, він вийде в сусідню кімнату, щоб не заважати своєю присутністю вільним висловам товаришів.

Товариш голова якийсь мент похмуро мовчить і, нарешті, дає дозвіл товаришеві Рінкелеві вийти в сусідню кімнату. Поразка товариша Кестенбавма явно очевидна для всіх, але треба якось вийти з цієї неприємної справи без надмірного сорому для нього.

Одначе Кестенбавм, хоч і ясно ж сам це бачить, таки вимагає, чудний чоловік, виключення Рінкеля з Інараку!

– Вибачте, товаришу, – вражено збирає зморшки над бровами Гоферт, – це, значить, ви вимагаєте смерті товариша Рінкеля?!

– Так, я вимагаю смерті цього чоловіка! Або моєї! Будь ласка, вибирайте. Але з ним я не буду в одній організації. Будь ласка.

О, яка це трудна річ зачеплена, принижена амбіція хорої людини, що потерпіла поразку. Ніяка логіка, ніякі приписи обов’язку, дисципліни, – ніщо не може її вкоськати.

Але, на диво, товаришка Клара раптом стає на бік цієї ображеної амбіції. Так, так, вона пресерйозно заявляє, що також не вірить товаришеві Рінкелеві. Він раз у раз викликає в неї чуття якоїсь чужості. Рінкель у їхній організації завсігди нагадує їй штучний зуб у роті. Він такий самий, як усі зуби, з вигляду, ще більший, здоровіший, кращий, він так само виконує функції зуба, але він раз у раз почувається в роті чужим, мертвим, стороннім тілом.

(Тут товаришка Клара раптом густо червоніє: цим порівнянням вона всім заявляє, що в неї є вставні, штучні зуби. А Тіле ще до того так уважно, ніжно, допитливо дивиться їй у рот!).

Товариш Рінкель, у кожному разі, здається їй людиною, яка не зовсім до кінця перейнята інтересами організації. І через те вона стоїть за те, щоб уважно й детально перевірити всі дані, постачені товаришем Кестенбавмом. А на сьогодні товариша Рінкеля видалити з засідання.

Шпіндлер глибоко зітхає: ох, ці емоціональні, інтуїтивні висновки! «Раз у раз викликає чуття». Досить поважний аргумент.

Але, ще на більше диво всіх, товариш Тіле також прилучається до товариша Кестенбавма й товаришки Клари. З ніжною, уважною посмішкою очей, тихим, спокійним і надзвичайно ввічливим голосом він заявляє, що поки товариш Рінкель не дав документальних доказів щодо Вайса и Левенфельда, то всі закиди товариша Кестенбавма лишаються в силі. А через те, за статутом, товариш Рінкель брати далі участь у роботі організації не може.

І, нарешті, до цієї думки рішуче, гаряче й навіть трохи бурно приєднується товариш Штор.

Шпіндлер, Гоферт і Паровоз лишаються в меншості. Шпіндлер знизує плечима, підсуває до себе журнал мод і починає пильно читати опис крою нового фасону дамських панталонів. Емоціональність, очевидно, така сама логічна річ, як нежить.

Паровоз теж знизує плечима й довго мовчки дивиться на нарисованого півника в куточку чистого аркушика.

Професор Гоферт уражено водить очима по всіх по черзі. Але більшість голосів є більшість голосів.

Треба кликати товариша Рінкеля й повідомити його про неприємну постанову цієї більшості.

Товариш Рінкель вислухує й раптом помітно для всіх дуже блідне. Очі його стають гострі, сухі й дуже блискучі. Він мовчки, з гідністю вклоняється й помалу твердою, поважною ходою виходить із кімнати. Шпіндлер сердито відсуває журнал мод. Образили людину. По-дурному, по-хлоп’ячому, без потреби, без вини, без мети, а так от собі, з примхи жіночої інтуїції!

І як тільки Рінкель виходить, Тіле зараз же підводиться й тихим, ніжним голосом прохає дозволу в товаришів послати наздогін товаришеві Рінкелеві одного з членів охорони Бюро. Хто знає, що таке в дійсності є товариш Рінкель? А приклад із провокатором Франком треба завсігди в таких випадках мати перед очима.

Меншість уражено, рішуче, обурено протестує, але та сама більшість рішуче й гаряче дає дозвіл. І товариш Тіле швиденько виходить у сусідню кімнату, ніжно-строго шепоче на вухо товаришеві Песимістові кілька слів і легенько штовхає його в плече. Товариш Песиміст, прозваний так за свою здатність сміятись кожної хвилини дня й ночі, не сміючись, слухняно нахиляє голову й поспішно виходить за товаришем Рінкелем.

Коли він викочує з садка на вулицю свій мотор, він кроків за тридцять попереду бачить постать із похиленою головою й глибокою задумою дорослої людини, яку побороло маленьке чотирьохлітнє дитинча.