1. Не програма – світогляд!
Дмитро Донцов
Кожна доба має своїх глухих і сліпих. Для них не писані знаки ні на небі, ні на землі.
Багато таких є і в нашій добі. Від десятків років світ є ареною боротьби різних, що виключають себе, світоглядів. Але сліпі й глухі й досі змагаються за програми. Тому опиняються під ногами переможних течій, що їх прапором є якийсь світогляд.
Кожна нова ідея, яка з’являється в світі, щоб вибороти собі право на життя, – мусить бути не програмою, а світоглядом. Сплетом ідей і відчувань, що стремлять розв’язати не дрібні справи, лише великі проблеми. Що не приноровлюються до змінних обставин, лише самі намагаються створити обставини, встановити дороговкази на довгі віки, взяти участь в світово-історичних процесах.
Як наївні є сліпуни, що намагаються протиставити марксизмові – півмарксизм!
Соціалізмові в одній мові – такий самий, тільки в іншій мові!
Централізмові – федералізм, себто лише злагіднену форму першого!
Православ’ю з ять – православ’я з і (з одною точкою)!
Кепській партії – добру партію!
Старій ворожій ідеї з її «лихими сторонами» – таку ж стару ворожу ідею з її «добрими сторонами»!
Світоглядові, що заперечує все йому противне, що будує нове – роботу полатайка, що зашиває діри в старім.
Чужій великій і безоглядній вірі – свої марні і такі оглядні докази!
Незламній підбоєвій волі противної сторони – повне нерозуміння, що новий світогляд може зродитися тільки в атмосфері гострих противенств.
Світогляд – виступає один проти інших.
Партія – ділає одна серед інших.
Світогляд – має догми. Партія – партійну програму.
Перший – пропонує всеобіймаючу, інакшу, свою розв’язку проблем, за які береться. Друга – робить компроміси з іншими партійними програмами.
Ті німецькі католики, які за часів Лютера шукали порозуміння з Римом, виступаючи тільки проти індульгенцій і деяких надужить кліру – були одною з груп, одною з «партій», що мали свої маленькі програми направи.
Лютер – приніс нові догми і новий світогляд!
Тардіє, що пропонує реформу французького парламентаризму – зміцнення виконавчої влади, референдум і пр. – несе нову політичну програму. Мусоліні і Гітлер, які знищили парламентарну державу, поставивши на її місце корпоративну – принесли новий світогляд, нові політичні засади. Так само, як большевизм.
Деякі наші соціалісти, які казали большевикам: «Запроваджуйте на Україні совіти, але лишіть нам нашу мову і – будьмо братами!» – несли (безконечно наївну) політичну програмку.
Гарібальдійці, які казали австрійцям: «Заберіться геть назад за Альпи і – будьмо братами !» – виступали з новим світоглядом!
Жиди, що годяться на кондомініум в Палестині, на спільний арабсько-жидівський парламент, – виступають з політичною програмою. Жиди, які домагаються, щоби з колонізованої жидами Палестини зробити виключно жидівський home – несуть новий світогляд!
Французькі радикали, що хочуть погодити трикольоровий прапор Франції з червоним прапором Інтернаціоналу, а Жанну Д’Арк з Карлом Марксом – боронять наївну і глупу політичну програму. Патріоти, які намагаються – так як се зробив Гітлер в Німеччині, – знищити культ червоного прапору і Маркса у Франції – несуть нові догми і новий світогляд!
Жидівська політика царату чи Австрії Габсбургів – оперувала політичними програмами, які нічого не розв’язували. Жидівська політика націонал-соціалізму – трактує жидівське питання з височин світогляду!
ППС та її часопись Robotnik, які твердять, що в деяких країнах «народний» фронт з комунізмом – є добрий, а в деяких – злий, а рівночасно воюють за «робітничо-селянський уряд» – займаються політично-програмовою латаниною. Комунізм і гітлеризм – се світогляди!
Одна католицька організація у Франції (розв’язана недавно Ватиканом), яка прагнула погодити християнський хрест з серпом і молотом, – несла політичну програму марних полатайків.
Так само, як і ті соціалісти, які стараються знайти компроміс між 2-м і 3-м Інтернаціоналом. Се політичні комбінатори, що провадять політику, відповідну до випадку. Але Ватикан, який на останній виставі католицької преси, закликав боротися з комунізмом «в усіх його формах і степенях», як з наукою, яка нападає «на все: на особисту гідність, на здоров’я родин, на лад і безпеку людської збірноти, на релігію, на Бога і церкву»; боротися як з»великою, тотальною, всесвітною небезпекою», – виступає в ім’я світогляду, протиставляючи його другому, такому самому непримиримому – большевицькому!
Реформатори політичних партій, що підпирають їх різними патичками, не зміняючи їх організаційних засад, ділають як люди програми. Організатори новітних політичних орденів – фашизму, націонал-соціалізму, чи большевизму, – виступають в імені нових світоглядів!
Прикладів можна навести більше.
В наші часи, як взагалі в часи великих переломів, політичним полатайкам ніколи не вдається змінити обличчя землі. В часи, коли всі підстави суспільності загрожені або валяться, може збудувати їх наново лише всеохоплюючий, самостійний, що протиставляє себе окруженню – світогляд. Лише світогляд – має новий план, має нову волю, новий ентузіазм. Лише світогляд може повалити другий, противний собі світогляд.
Так звані партії в такі моменти кінчать як жірондісти під час французької революції, як меншовики під час революції в Росії, як ліберали в Англії, розторощені між консервативним молотом і трудовицьким ковадлом, як жива церква в СССР.
Автор книги «Моя боротьба» пише про се: всяка нова ідея, яка хоче прийти на зміну старої, «мусить шукати за новою силою, яка хотіла би і була б здібна підняти боротьбу за свій ідеал». Боротьбу з забобонами і інтересами, які єднаються в замкнену лаву і намагаються всіми засобами не допустити до перемоги їм немилої або грізної ідеї.
А через те той, хто бореться за новий ідеал, підкреслюючи безнастанно всю його позитивну сторону, мусить вступити в бій в ім’я негативної цілі: за усунення стану речей, що його ідеал заперечує. Спільних точок з старою не повинна шукати нова наука. Вона мусить насамперед хопитися тої зброї, якою є зонда критики і примінити її з цілою суворістю.
З цілою суворістю? Глухі і сліпі сього ніколи не второпають. Їм ся «зонда критики», яка кристалізує і очищує власну ідеологію, завше лишиться пустою «критикоманією», марною стратою часу. Але свідчить се про глибоке нерозуміння історичного розвою, коли сі «позитивні люди» підкреслюють як свою заслугу, що вони зовсім не гадають присвятитися негативній критиці, лише праці відбудови. Дитяче базікання політичних туманів! Доказ, що навіть історія їх власної доби не лишила ніякого сліду в їх мозках!
1 марксизм мав свою позитивну ціль, і він знає позитивну працю відбудови… Але тим не менше цілих сімдесят років займався критикою. Такою критикою, що нищила і дерла на кусники скрижалі чужих мудростей, критикою і ще раз критикою! Аж поки роз’їджена сим жеручим квасом німецька держава не змиршавіла і не завалилася. Аж тоді зачав марксизм свою так звану «розбудову». І з його точки погляду було се правильно і логічно. Ніякий існуючий лад не можна усунути лише самим підкресленням і захвалюванням майбутнього.
Тільки чим? Власне отою критикою, а крім того – нетолеранцією до інших ідеалів.
Коли б якийсь світогляд поступав інакше – то знизився би з ролі світогляду до ролі одної з партій. А світогляд не може задовольнитися ролею одної «партії серед інших». Світогляд – владно домагається свого виключного ідеологічного панування, загальної переміни, повного переставлення життя відповідно до своїх ідей. Світогляд не може терпіти рівночасного співіснування противних собі думок.
Так було в усі переломові епохи. Так було завше в справах чисто політичних. Але чи тільки в політичних? Ні, так було нпр. і в справах церковно-релігійних.
Християнство теж не могло задовольнитися тим, що збудувало свій власний вівтар. Воно просто було змушене насильно збурити ворожі, поганські вівтарі. Лише з тої фанатичної нетерпимості могла вирости апостольська віра, ся нетерпимість була її необхідною передумовою.
Можуть сказати, що ся нетолеранція вийшла не з арійського духа, лише з жидівського? Се не зміняє речі! Чи ми того хочемо чи ні, ся нетерпимість вдерлася до нашого світу і мусимо відповідними ж засобами з нею боротися. Світогляд, сповнений вщерть нетерпимістю, може розбити лише така нова ідея, якої двигуном є такий сам дух, така сама сильна воля, лише в своїм заложенні чиста і правдива.
Чи всяка воля є сильна? Ні, тільки та, яка є безкомпромісова.
Партії схильні до компромісу – світогляд ніколи.
Партії числяться навіть з противниками в грі, світогляд – проголошує свою безпомилковість.
Автор книги «Моя боротьба» приглянувся зблизька тим партіям в цісарській Австрії, потім у веймарській Німеччині. І не має для них пощади.
Партії теж мають в собі зародок світоглядової нетерпимості – пише він. Але вузькість їх програми обдирає їх з героїзму, неминучого для світогляду. Згідливість їх волі притягає до партій дрібні й хиткі душі, з якими не зробити хрестових походів. Тому дуже скоро залишають вони боротьбу за світогляд і намагаються, замість того, так званою позитивною працею як найскорше здобути місце при бенкетовім столі існуючого ладу, і як найдовше там лишитися. Се їх єдине стремління. Коли їм се не вдається, коли щасливі суперники відсунуть їх геть, вони знову пхаються наперед, гублячи в столковиську навіть найсвятіші свої переконання. Політичні шакали!
Інакше поступають люди, що борються не за партійну програму, а за новий світогляд. Вони пробують цілий супротивний світ всякими способами поборювати. Бо виходять з заложення, що масу ніколи не можна здобути для якоїсь ідеї половинчатими правдами, ніколи підкреслюванням так званої «об’єктивної точки погляду», лише безоглядним, фанатичним наставленням до своєї цілі. Треба стало пам’ятати, що отрую можна поборювати лише відтрутою, таким самим сильно ділаючим средством. Коли хочете – кінською курацією.
[Такі люди не виростуть ані з] професорів, ані з дипломатів. Їх світ – світ відчувань. Вони приступні лише виявам сили – в однім чи другім напрямку, ніколи не підуть за тими, що теліпаються посередині поміж крайностями. Але їх однобічність – се запорука їх сталості. Вірою тяжше захитати, аніж знанням. Любов не підлягає таким хитанням, як пошана. Ненависть триваліша від нехіті. Стремліния до радикальних змін ніколи не випливало з пізнання, яким пересякли маси, а скорше з їх фанатизму, з чогось чисто чуттєвого.
Лише з світогляду можуть зродитися такі почуття, ніколи з тої чи іншої точки партійної програми – максимальної чи мінімальної. Многі з відразою відвертаються від почувань, зроджених світоглядом. Нпр. якими наклепами обкидають в нас почуття шовінізму! Але – пише автор книги «Моя боротьба» – нехіть наших часів до шовінізму є знаком їх імпотенції. Імпотенції часів, яким чужі всякі переливаючі через вінці почуття, всяка поважна і переконана сила.
Тим більше, лише сила, лише почуття, зроджені світоглядом – є дійсними чинниками історії. Лише з світогляду повстають ідеї, здібні валити інші ідеї.
Примітки
Тардіє Андре (1876 – 1945) – .
ППС – (Polska Partia Socjalistyczna).