Дописка до 2-го видання

Дмитро Донцов

Думки цеї книги автор розвивав в наступні роки в статтях в «Укр. кличі», Лондон, в «Українці», Париж, у «Вістнику», Нью-Йорк, в «На варті», Торонто, в «Америці», Філадельфія, і в інших, а так само в окремих виданнях, як «Хрест проти дявола», «За який провід», «Яка має бути література», «Демасковання шашель», виданих в Канаді, в Німеччині і в Аргентині, рівно ж в промовах і відчитах. Стрілися ці статті і видання, на жаль, не з полемікою, а нападами чисто гангстерського характеру на їх автора і з потоками брехні. Як раз це й свідчить про ідейну безпомічність і безпорадність табору репрезентованого Шельменками і Швейками, які – паралельно з червоними москалями – криком, інсінуаціями та брехнею намагаються здискредитувати пропаговані мною думки.

В їх кампанії нема нічого нового. Не тільки мені і моїм однодумцям немногим, а в стократ більшому за мене, – Шевченкові, – предтечі нинішніх Шельменків закидали, що «шукає ідеалів позад себе, а не перед собою», не в «современних огнях» атеїстичного матеріалізму; закидали апотеозу лицарства старої України, як вияви «п'яної музи», закидали «фанатизм», – цебто горячу віру в свою правду, «шовінізм» – цебто горяче привязання до свого, і «ненависництво» цебто обурення і гнів до загарбника; закидали виступи проти своєї «грязі Москви», проти «донощиків і фарисеїв». Боротьба з шельменківством ще не скінчилася. Ідеї традиційної, воюючої України мають бути ще більш інтенсивно ширені. Цею думкою й кермувався я, годячись на ласкаву пропозицію приятелів і однодумців, перевидати «Дух нашої давнини».

З огляду на невідповідні для всякого видання часи, випускаю цю книгу скороченою.

Звертаюся в цій книзі до тих, які відчувають в собі дух нашої великої минувшини, дух Шевченка; які, як Галайда, що повстав з Ярем – чують за плечима крила й покликання вести свій нарід «із тьми, із смрада, із неволі» до блискучого завтра.

Квітень 1950

Автор