Передмова

Дмитро Донцов

«Із яких причин і через кого спустошена земля наша?» – питання, що ставив собі Величко, ставимо тепер і ми по новій Руїні, по страшних літах большевицького панування на Україні. Козацький літописець бачив Україну, на яку наїхав ворог, з «градами і замками безлюдними», з «полями запустілими, непотрібною лядиною зарослими». Такою бачив її в 13 віці Серапіон, коли її звоював «язик немилостив і землю нашу пусту сотворйша, і гради наші пліниша, і церкви святия разориша, і братію нашу убиша, і порабощени от іноплеменник» були ми так, як і за большевизму.

Звідки впало це рабство? З яких причин «лицарські сини» обернені – за виразом Шевченка – в «свинопасів» і «хамових синів»? Чому їх, як Навином ворожі народи, обернуто в «дроворубів і водоносів» вибраного племени, в гелотів? Чому і за що звалилися на нас ці апокаліптичні часи? Бо, як і за Серапіоcа. повинен нас огортати страх «не ради самого бідствія», а «ради вини бідствія, то єсть гріхів».

Дослідити «вину бідствія», що впало на нас – мета цієї книги.

Ця книга є дальший розвиток писаного мною в попередні роки. В творах: «Модерне москвофільство», «З приводу одної єресі», «Сучасне політичне положення нації і наші завдання», «Підстави нашої політики», «Націоналізм», «Політика принципіяльна і опортуністична» й ін. намагався я вирвати українську думку з пут сателітства, ворожого великим гаслам, на шлях сепаратизму, окремішності, що вів до власних цілей, висував вимогу атрофованого у нас майже духа комбативності, що його заступив у нашій інтелігенції ідеал «сірої буденної праці», защепленої вихолощеним марксизмом, капітулянтською драгоманівщиною і галицьким «реалізмом».

Ідеї цієї книги – засадничо інакші від ідей демократії, клясократії або націократії. Ці останні рвуть з духом нашої давнини – як драгоманівці, висуваючи гасла інтернаціональної демократії, марксизма, прудонізма чи соціалістичного російського народництва (Маркс, Лавров, Чернишевський і ін.); намагаються погодити свій «націоналізм» з ідеями Грушевського і Драгоманова, з ідеями західньо-європейського парламентаризму («Націократія») або, як консерватисти, тримаються інтернаціонально-демократичних ідей «братерства народів» (програма «союзу трьох Русей»), далеких нашій історичній давнині. Їм протиставляю ідею ієрархізованої суспільності.

Відмінна є й ідея цієї книги про провідну верству. Базою творення цієї верстви є для мене не мітичний «демос», не маса (демократія), ані та чи інша кляса («клясократія»), ані партійно-політична програма (націократична монопартія), лише – каста «луччих людей», як каста оперта на чужій всім згаданим течіям засаді суворого добору й чистки, на засаді персональної моральної якості. Репрезентувати націю має, на думку цієї книги, не «трудова інтелігенція», не кляса хліборобів, не монопартія, лише окрема верства «луччих людей». Ні демо-кратія, ні клясо-кратія, ні націо-кратія, лише аристо-кратія, каста ліпших людей.

Під кастою розумію тут не щось подібне до замкнених каст Індії, лише щось інше. Під правлячою кастою, під «аристократією» розумію щось подібне до ордену, окрему положенням у суспільстві й духом верству «луччих людей», як їх звала ваша старовина, верству, яка поповнялася б вихіднями з усіх станів суспільства на підставі суворого добору ліпших, а з другої сторони суворим переціджеиням, «чисткою» охороняла б свою духову й моральну вищість і чистість, свою форму й силу.

Таким уняттям основної проблеми нашого часу виходить ця праця поза межі нашої національної проблеми, зачеплюючи найважнішу проблему загально-європейську, яку еспанець Ортега-і-Гассет схарактеризував як кризу провідних верств, як кризу «віку мас», я б сказав – віку голоти,

В аспекті негативнім я зачеркнув проблему касти в першій моїй окремій публікації – «Модерне москвофільство» в Києві, дальше в книзі «Де шукати наших традицій». Ідею кастовості я лянсував у статтях «Партія чи орден», «Козак із міліона свинопасів»; також у ряді статей і заміток, присвячених боротьбі з демократичною елітою. В вересні 1938 я писав:

«Об'єднати розпорошені енергії нашого загалу в однодумну й карну цілість зможе тільки нова каста нових людей, з новою думкою, з новими організаційними ідеалами… Активна верства, що об'єднає націю, вийде не з вибору, а з добору… Створити цю нову касту – завдання нашого часу».

Дальше, я розвивав детальніше ту ж ідею в «Батаві».

«Язик немилостив», большевизм, обернув Україну в рабство. У себе він робив усі зусилля, щоб високо тримати ідеї панівної нації, які давали їй силу: культ власної державності, імперіялістичний розгін, дух комбативності, завойовництва, расової вищості, традиції питомого Росії історичного устрою – абсолютизму й сильної, окремої від маси, провідної верстви. На Україні ж старався большевизм знеславити і зогидити все, що давало силу нашому національному організмові: всі славні спогади минулого, шляхетну гордість вільного народу, його завзяття, предківську мудрість, власну правду, правду не рабської, лише зієрархізованої, з окремою провідною верствою суспільності.

З допомогою наших перевертнів або «інтернаціоналістів» усіх сортів (лівих і правих), зганьбив большевизм тавром «вузького шовінізму», «провінціялізму», старомодної «романтики», «ретроградства», «відсталості», «схолястики» чи «середньовічного фанатизму» – всі вартості, які надавали нашій історії блеск і силу, щоб убити в нових поколіннях спогади минулого, слави, обернути їх у безбатченків, у голоту, положенням і психікою, зробити з нації плем'я гелотів. Зняти з колишніх наших чеснот це ганьбляче тавро і привернути їм їх блеск, зробити з них дороговказ майбутнім поколінням, поставити на місце скастрованої «мудрости» ідеологів гелотів традиції вільної нації, витягнути зпід намулу байдужності і злоби наші історичні спогади й дати образ збудованої на них нашої правди в нашій хаті, – накреслити ідеал нової суспільності, обрис і основні прикмети її провідної касти, її суспільної організації стараюся я в цій книзі. У перших розділах я зупиняюся над причинами упадку провідних верств взагалі, над причиною упадку козацького панства й демократичної «еліти» 1917 р. Дальше – над прикметами, які повинна мати провідна каста і над основними засадами кастової суслільності.

Не маю наміру погодити з собою своїх противники, тому не злагіднюю тону цієї книги. Говорячи за Вишенським: «научился от Христа істини без похлібства лож ложю, вовка вовком, злодія злодієм, розбійника розбійником, дявола дяволом звати». Писав цю книгу для немногих, бо немногим лиш дано звершити многе; бо, кажучи словами клірика Острозького, «не випадає говорити й радитися з слабими про силу, з сліпими про світло, з розбійниками про мир і згоду, з безсоромними про побожність». Звертаюся не до безсоромних і розбійників, а до шляхетних; не до сліпих і дурних, а до мудрих і зрячих; не до слабих і трусів, а до мужніх. До тих, які покликані створити нову касту «луччих людей» – єдиний маяк у божевільнім хаосі нинішнього дня.

Автор.

Серпень 1943

Примітки

Величко Самуїл (1670 – 1720) – український письменник, автор великого літопису про події 17 – поч. 18 ст.

Серапіон (помер 1275 р.) – український проповідник і письменник, єпископ Владимира на Клязьмі.

Вишенський Іван (сер. 16 ст. – після 1620 р.) – український письменник-полеміст.

клірик Острозький – нерозгаданий псевдонім українського письменника-полеміста кінця 16 ст.