11. Засідання 24 жовтня 1921 р.

(Молитва)

Мороз.

Слово брату Володимиру Чехівському.

Чехівський.

Браття, я вношу пропозицію послати двох священиків до архиєпископа і запросити його на наш Собор, зустрінути його, як звичайно, достойно і на довгії літа, отче.

Мороз.

Будем прохати пан-отця Теодоровича і… До мене поступила заява о. Житника про те, що він не погоджується з останнім наказом і мусить (зачитує) [текст відсутній]: аналогічна заява о. Зінчука і о. Конона Бея. (Прохання задовольняються).

Далі, наш шановний працьовник о. Грушевський пише, що він не має змоги через хворобу взяти участь в праці Собору, але вітає і бажає всього найкращого в нашій праці. Я гадаю, ми будем теж вітати його. – Згода? (Згода).

Потім багато заяв поступило про дозвіл відьїзду з Собору. Я гадаю, що це треба передати Президії, і вона сама буде розглядати цю справу, бо, очевидно, тепер заяв багато буде і Собору внимання цим не слід одволікати. Ще є привітання священика Борецького [1] з Поділля.

Можемо перейти до черги дня. Вчора ухвалили заслухати доповідь Чехівського – «Житгя парахвіяльних Церков».

З приводу поставлення Собором єпископів. Ми вчора це питання обговорили й вирішили, щоб сьогодні остаточно провести в життя. Я учора доповідав, що, на мій погляд, нам необхідно в першу чергу вирядити на села наших міцних і щирих працьовників. З цього боку – всі ті єпископи, яких виставить Собор, вони матимуть великий авторитет, щоб під цей час було рукоположено кілька єпископів. Учора було вирішено, щоб просити отця Нестора Шараївського.

Шараївський.

Не можу бути єпископом. Може, пізніше погоджусь, а зараз не можу.

Чулаєвський.

Я пропонував би просити о. Шараївського всім почесним Собором. Нам треба, щоб у Києві завжди були два єпископи, котрі могли б висвячувати…

(Входить архієпископ Василь. «Достойно [єсть]»).

Липківський.

Святий Соборе!

Сьогодні вперше я прийшов на велику святу працю, як обраний вами ваш архиєпископ.

Дякую Господу Богу за вчорашній день, за те, що Він допоміг такому піднесенню нашої справи, нашого [церкового] устрою. Дякую Господу Богу за наш святий Собор, що Господь Бог дав йому стільки віри, рішучости, що він одностайно прийшов на цей, може, вже останній, революційний крок в нашому церковному [відродженню]. Ми вже скільки літ скинули державне ярмо, а учора ми скинули ярмо самодержавства духовного єпископату. Ми тепер не тільки вільний народ, а й вільна Церква. Скинувши з себе ярмо чоловічеське, ми повинні взяти ярмо Христове, і перш за все це Христове ярмо вгодно було вам покласти на мою слабу шию, на мої плечі. Але я не боюсь ярма Христового, бо Христос сказав: «Ярмо Мо[є] приєм[не] і [тягота] легка» [2]. Але це ярмо буде [ще] легче для мене, як ви [всі] будете [мені] допомагати, [щоб одностайно всею Церквою нести його].

Отже, дорогі брати, візьміть і ви на себе ярмо Христове після того, як скинули ми з себе ярмо державне. Будьт е й ви благ овістниками нашої церковної волі.

На вашу святу працю, що на Соборі, на вашу ту святу працю, яку ви, я певний, поведете по-за Собором, для піднесення нашої української Церкви, я даю вам своє перше архипастирське, вірте, що не начальницьке, а щиро-рідне, [отецьке] благословення. («Ісполла еті деспота»).

Мороз.

Слово брагу Чехівському по його доповіді.

Чехівський.

Сьогодні на порядку денному вимоги життя парахвіяльних Церков. Ми вже знаємо, браття, що вся Церква Христова складається іменно з тих парахвіяльних Церков, бо кожна парахвія то є основа всієї Церкви. І через те устрій і життя кожної парахвії має назвичайне значення для всієї Церкви. Як улаштовано життя парахвії, так буде улаштовано й життя вселенської Церкви, бо тут, у самій парахвії, твориться освячення життя людського. Тут, в глибині народнього життя, проходить той процес, коли людська душа освіщається, коли здійснюється те, для чого прийшов Христос – поновлення людських душ, відродження їх, приєднання їх до Бога. Через те вся суть іменно в тому, як іде життя в праці. Це є база, це є основа.

Коли ми глянемо на життя Православної Церкви перших віків, то повинні зазначити, що тоді кожна парахвія мала свого парахвіяльного єпископа.

Тепер, собственно, наші настоятелі виконують те, що єпископ виконував. Раніше в кожній парахвії був єпископ, пресвитер, парахвія мала всього 24 чоловіки. Так, наприклад, візьмемо село наше, де є людей 3 000 чоловік, – така була парахвія в Єрусалимі, там були всі апостоли і диякони, потім утворився пресвитер.

Таким чином, повнота ієрархії потрібна навіть і в парахвіяльній Церкві, для того, щоб у нас не було такого розуміння, що от поставлений оден начальник, настоятель, а то всі підлеглі. Ні, таке розуміння буде державне, не християнське. Христос говорив, що всі повинні поєднатись і бути як одно. І от в перві віки всі парахвії засновувались так, що всі організовано підтримували діло єпископів.

12 єпископів розбірали всі спори між вірними, як от пьянство і т. и. Це був суд. Диякон перший повинен був сказати, що заслаб такий-то брат на таку-то хворобу. Це не був донос з боку диякона, а він був як фельдшер, для того, щоб доктору сказати, щоб дати допомогу. Пресвитер тоді йде і говорить, як то сталась та слабість, як вирятувати людину від цеї хворости. Таким чином, одні 12 допомагали лікуванням, а другі 12 допомагали господарству.

Характеристика священика. Ксьондзи мають надзвичайну владу над парафіянами, але вони не втручаються в самодіяльність Церкви. Самодіяльність парахвіяльних Церков вимагає всю повноту душі. Ми в цьому напрямку і повинні йти, бо зло це таке велике – ви знаєте, скільки зла, скільки хижацтва. Через те робота над душами людськими є безмежна. Вся повнота ієрархичного устрою повинна належати основним Церквам, з яких складається всесвітня Церква. Не може бути, щоб тільки оден начальник розпоряджався – він повинен тільки організувати й навчати.

Батько вчить своїх дітей, мати вчить своїх дітей, дорослий вчить сиріт, сильний духом допомагає слабому духом, а священик тільки керує. Він цим підтримує те навчання, яке повинні нести парахвіяне. Він повинен тільки керувати, він повинен управляти житіям в своїй парахвії. Таким чином, це перве, до чого ми повинні йти. Парахвіяльна Церква повинна йти до оновлення церковного життя. Місцевий єпископ, який об’єднує кілька парахвій, щоб полнота життя була у кожної парахвії, а не бюрократичний лад, який було заведено при старому режимі.

Що торкається прихожан кожної парахвіяльної Церкви, я повинен зазначити, що навчати – це діло тільки пресвитерів. Це неправильно, братія.

У першій Церкві кожний віруючий приходив з молитвою натхненною і тут же він її говорив. Кожен приносив, що міг. Це ви побачите у посланні апостолів. Перша Церква була повна життя внутрішнього. Кожен виступав і давав щось своє, а єпископи лише керували навчанням. Це були органи, які концентрували ці навчання, а не монополізували.

Пізніше вже була введена монополізація. Вчитель давав свою проповідь писану і вона йшла на цензуру, а потім вже читалась. Ви чули, що книжка слова Божого була запечатана сьома печатями, і Дух Святий був оточений тими людьми, які закріпощені – були кріпаками. Між тим, як можна виконати той основний закон Христа, з яким Він звертався до людей, – ви повинні нагодувати голодного, ви повинні дати пити тому, що має жажду, повинні допомогти тому, хто потрібує вашої допомоги.

Коли на страшному суді буде вимагатись відповідь, Христос скаже: бачите – ваш менший брат знесиливсь, чи ви словом йому допомогли? Ви ж єднались зо Мною, ви мали Моє євангелля. Я життя Своє оддав, Я оддав кров Свою і Себе Самого. А чи ви того голодного духом нагодували? Це кожному вірному буде сказано. І кожен вірний мусить дати хліб духовний і хліб навчання, і тоді тільки збудується те. про що апостол Петро пише, що ви царське священство, незвичайне священство [3].

От через те, браття, як не ви, кожен вірний, то хто? Як не тепер, то коли ви будете спасати своїх братів, які в темряві живуть? Це не якась видумка, це не є мистика, утопія, це настояща дійсність. Каже психолог – коли аналізуєте сучасний стан, то ствердіть. Візьмемо життя робітників в Чикаго в Америці; прочитайте «Дебрі» [4] – тут страшна тьма духу людського. І от це життя ми призвані підносити, це є дійсна реальність.

І от через що, браття, над цим кожній парахвії треба глибоко подумати, це не є характеристика парахвіян, які приносять гроші і беруть собі прощення, ні, брагтя. ті, котрі кажуть тільки «Господи, Господи», не ввійдуть в царство Боже; тільки хто творить волю царства небесного, той досягне життя вищого [5]. От через що ви повинні над цим подумати, щоб в кожній парафії підняти дух, любов і братерство, щоб не тільки давали гроші тим нещасним, які стоять коло воріт, ні, – не цим. Коли ви закладете при кожній парахвії орган, тоді ви через той орган будете підносити проповідь Христа.

Такий орган вже заснований тут, при тій парахвії – храмі, в якому ви зараз засідаєте. Тут заснований орган робітників слова; мета їх така – об’єднання всіх вірних парахвії, які хогягь посвятити себе служінню слова, які хотять самі піднестись і другим допомогати. Повинен вам зазначити, що цей орган, який істнує два місяці, вже вияснив, що серед робітників, селян і інтелигенції є новий настрій, який прагне дійсно до вищого нового жи гт я Христового. Вже де-хто з учнів робітників слова почав виступати з проповіддю і у других парахвій, на село йде, почав проповідувати слово Христа. Старі, молоді, жінки й чоловіки сходились і разом підносились до Христа. Учили на памьять слово Боже – євангелля і вимовляли його з надзвичайним почуванням.

Такі органи повинні бути при кожній парахвії. Кожен священик повинен дати напрямок цьому органу, а кожний вірний повинен допомогти. Орган робітників слова при храмі Сохвії здобув собі першу фундаментальну бібліотеку, щоб мати склад книг по всіх предметах відення. Создання бібліотеки в кожній парахвії можливе, навіть у всякому темному селі. Треба тільки цю роботу зорганизувати і викликат и з людей парахвії краще вогниво, яке можна знайти серед людей простих, – там є люди міцної волі.

На протязі останнього року, коли прийшлось мені працювати по тюрмах, селах і городах, повинен зазначити, що найбільше горіння духу я бачив серед простих людей, через те не думайте, що в темному селі не можна утворити орган робітників слова. Не думайте, що ви нічого не знайдете. Коли ви не знайдете книжок, беріть кращі проповіді, не бійтесь російської мови, перекладайте твори, в яких правда говориться, які промовляють до серця. Перекладайте їх і користуйтесь ними.

І таким способом, способом самодіяльности ви підіймете вогонь – життя. Це є велика задача, і можлива й реальна задача, тільки за неї треба взятись. Разом з тим, крім дороги навчання, є ще дорога читання в церкві. Для того, щоб це читання не було аби яким, для того треба, щоб до читання церковного готувались робітники слова. Бо не в тому справа, щоб голосно читати, а в тому, щоб всю душу передати в читанні, щоб передати розуміння Христа, страждання Ісаії-пророка, ті любовію перейняті строки, – то велике мистецтво.

То не просте мистецтво, що взяв, деревьяним голосом прокричав стихи – треба так читати, щоб ти сам горів тим духом, яким горів Іисус Христос. Є книжки, які допомагають мистецтву читання, і ті книжки треба також використати. Це книжка Ревуцького [6] і инші книжки.

Крім того, велика сила не тільки слов читання, а й спів. Ви знаєте, браття, що в тяжку хвилину свого життя, коли заснував Церкву Христос, коли Він єднався з своїми учениками, – Він вийшов з зібрання на тайну вечерю і співав. Спів – то велика є сила, він глибоко виявляє людський настрій, він передає відчування, навіть дитина відчуває. Думку можна не розуміти, а пісня передає цей настрій. Чого ми всі так радіємо, коли чуємо: «Христос воскрес»? – бо в мелодії закладена віковічність, вона передає віковічний настрій. Люде зробили з нього пісню переможцю духа злого.

І от через це, браття, не можна ставитись до співу, що це є тільки задоволення. Я чув прохвесора думку, який казав, що мені важно, щоб все було прочитано, а спів – це задоволення естетики. Ні, браття, це глибоке навчання, безпосереднє навчання співом людської душі, через те спів треба ставити також на велику висоту. Треба викидати з співу тільки те, що являється мирським придатком. У деяких композиторів російських нема релігійного почування, а є тільки зовнішнє.

Треба йти тут шляхом утворення народних хорів. Ще за часів Богдана [Хмельницького] утворювали народні хори і так український спів підняли, що він і тепер лунає по цілому світу. Не оден народ так велико не підняв свій спів, як наш. Наш славетний Кошиць [7] викликає здивування всього світу. Ні оден оркестр в світі так не співає й не передає, як Кошиць, українські співи. Це є велике будування людських душ. Ви повинні поставитись так, щоб кожна парахвія йшла до того, щоб утворити народній хор, який би підносив славу Вишнього Бога на цілий світ.

Значить три основних галузі повинні розвиватись у парахвії.

Далі, ми не можемо обмежуватись казенною благодійністю, яка була до сього часу. Ми повинні дбати не тільки про дух. но й про тіло людське. Через це ми повинні подбати, щоб в кожній парахвії не було нищіння, не було тих, хто голодує. Це позор і сором парахвії. Такого стану не може бути. Ми повинні допомогти кожному, самі повинні піти назустріч, бо не кожен скаже, що він голодує, повніші допомогти йому чи то хлібом, чи дати йому заробити, но щоб не було такої страшної картини, яку малює Іван… [8], наш письменник, коли батько від голоду – вмісті з матір’ю не міг дивитись, як діти вмирають від голоду, – він зарізав своїх дітей і з’їв їх тіло. Це факт, це було в Галичині.

Таких [мо]ментів не може бути. Бо ми всує будемо називатись христ иянами, коли не буде того органу братерської допомоги, який буде знати, хто страждає від голоду, хто близький до того, щоб накласти на себе руки. Ми повинні прийти і зупинити його, вивести з темряви його. Це не можна класти на священика, кожен вірний повинен дбати про життя других. Значить, крім органа слова, читання, співу, повинен бути орган братерської допомоги. Я вже говорив, що повинен бути орган суду братерства, щоб підіймав житгя людей на вищий ступінь.

Для того, щоб справа парахвій підносилась вище, щоб ділитись тим придбанням, будуть служити зьїзди всякі. Тут ми, браття, зараз ділились нашим життям: от всі ці зьїзди будуть служити також тому, щоб кожна парахвія ділилась своїм надбанням.

Крім того, треба, щоб кожна парахвія подумала про те, кого поставити кандидатів на священиків, дияконів, вчителів, того, хто читає й т. ин. Для цього треба, щоб кожна парахвія посилала своїх членів на ті курси, які будуть утворюватись по центрах України. У нас відбулись тут курси, а тепер будуть другі. Було чоловік 60 на курсах з ріжною освітою, з ріжним настроєм. Люде які прослухали курси, робились сильнішими. Через те кожна парахвія повинна поставити заступників діячів освіти, релігійних пастирів й инш.

Перш було инакше устроєно по казенних семинаріях – там дисципліною виховували не християн, а послужників, робітників влади. Виходили звідтіль невіруючі, атеїсти. Самі учні в семінарії сміялись над релігією. Головне завдання тут було тільки служіння цареві. У [18]80-х роках в Київську академію приїхав був представник Синоду і каже: «у вас у будинку студент писав відозви по політичних питаннях, і того студента у тюрму забрали а…». І професору філософії Лепецькому було сказано, що він не правильно веде філософію тому, що студент пише політичні відозви. Оце було головною ціллю їх приїзду.

Я сам був педагогом і пригадую засідання педагогичної ради семінарії, де… [один] сказав: «Ніщо поставить 4 за хороший характер» а другий казав «поставьте мне хоть палку начальником – я буду слушаться». Таким чином тоді виховували не пастирів, а послужників, і таке підготування не давало своїх результатів. Тут я стріваю зараз діячів віри Христової Церкви дуже не багато з семинарії, яких я знаю. Де ж ті, хто одержав від народа средства і сили, хто жив на кошти народу, де вони, чого їх голосу не чуть? Через те, що та система підготовки була бюрократична.

Тепер инший буде шлях – іменно кожна парахвія буде виставляти своїх робітників і посилати їх до тих приходів, де є пан-отець, і який своїм навчанням підноситься навкруги; посилать туди, де вище стоїть ця справа, де буде підноситись життя людське і не буде того, що ми мали до сього часу, іменно – каст, а з другого боку, стадо, яке не підноситься до віри Христової.

Чому така тепер боротьба велика проти відродження української Церкви? – тому що і вище духівництво російське і з ними її прислужники дбали не про Христа, а про те, щоб разом з пануючими сферами бути. Ви знаєте, що не ставили українців митрополитами, тільки тепер, в останні часи, стали призначати.

Тільки одкриється де-небудь на Україні парахвія, як одразу уже получає – посаду з Тульської губернії, або иншої російської губерні[ї]. Стоїть пригадати список Київського духівництва – всі фамилії російського духівництва, яке йшло по родинних зносинах і утворювало привилейований клас і яке так ворожо тепер ставиться до духівництва. Потім їм давали 20% надбавки на Україні, так що вони всі сипали сюди. Який-небудь Матвей у Камьянці з 20% надбавки наскладав грошей і збудував собі домок у Камьянці.

От тепер вся ця класа вороже ставиться до того, щоб розвинулась парахвіяльна Церква, і буду гь казати – як мужики будуть проповідувати слово Боже, можуть тільки пани семінаристи проповідувати. От зумисне перегляньте списки фамілій і ви побачите одні тільки російські прізвища, які прийшли з пануючою верствою і ніколи вони не дбали про самодіяльність приходу. Вони йшли не ради відновлення життя Церкви, а ради користи. Припомннлись слова поета Василя Мови [9]: «Заради користи, заради…»

Так от чого «Україна – кругом сирота». Так от, бачите, що боротьба з цими іудиними учіннями мусить бути тільки піднесення самодіяльносте парахвіяльних Церков. Тільки так ви визволите творців Церкви. Поет Шевченко вийшов з кріпацької сімы і став житіям народу. Коли в поезії це можливо, то більш ще можливо у церковному житті. Через те, браття, є основна вимога: Ні від кого нічого не доб’єтесь, а підносьте самодіяльність кожної парахвії. Я вношу таку пропозицію (Читає) [текст відсутній].

Оце моє внесення. Прошу вибачити, що затримав. Будівля парахвії є основа; коли ми поставимо фундамент, тоді життя останніх Церков буде йти легко. Коли життя парахвій піднесеться високо, тоді справа української Церкви буде забезпечена. Світлом своїх парахвій ми повинні освітлювати і навкруги всього життя.

Коли хто хоче мати список тих книжок, які тепер може рекомендувати наука, то це можна мати у секретаря робітників слова.

Мороз.

Обговорюється доповідь Володимира Чехівського, тільки що заслухана. Слово Рклицькому.

Рклицький.

Побожні християни. Наше вчорашнє свято і доповідь, яку ви тільки що чули, викликали в мене багато думок. Я хочу ними з вами поділитись, як дозволите.

Підводячи підсумок того, що я вчора тут бачив, чув і, по змозі, брав участь, – сьогодні Великдень духа, сьогодні на Вкраїні воскрес Христос, і перемогу одержало слово. Дійсно, мені на думку спала надзвичайно стара історична подія. Історичність, власне кажучи, Церкви Христової; з приводу цих думок я записав, що перевагу одержало слово. Пригадав я. наприклад, що, як не слово, утворило Церкву Вселенську православну, ту, за яку життя своє віддали святі брати Кирило та Мехводій [10].

Хіба це не так, коли утворювалась вселенська православна Церква, хіба це не там казали, що не можна на словьянській мові говорити Богу, а тільки на трьох мовах? Хіба це не там казали Івану Гусові [11], що не можна вживати для промов церковних мови чешської? Вже з приводу цього зазначив я вчора, що перевагу одержало слово – мова.

Крім цього, стали події нашої української Церкви – за часів Петра І і взагалі за часів царювання, за доби Петроградського періоду руської історії. Пригадав я, що там була ціла низка наказів, що тільки на мові великоруській можна славити Бога. На Лавру були накладені запрети [12] за те, що вона друкувала книжки не згідно з росйіською мовою. Ще можна нагадати декілька історичних докладів: ібо не там було спалено на Московії перший том Дмитрія Ростовського [13] тільки за те. що українською мовою було написано, а останні його томи переробили на російську мову?

У 1721 р., кажу, аж два накази було видано, що тільки згідно з великоросійською мовою можна друкувати у наших українських друкарнях державних. Навіть було приставлено такого чоловіка, вроді протектора, щоб він пильно стежив за виконанням цього наказу. Таким чином, слово наше пригноблене не мало змоги істнувати, і люде не мали змоги ним користуватись.

Ще мені на думку спали події історичні, вже останніх часів. Може, чули, коли була державного напряму газета «Петроградські Відомости» [14]? Московська часопись була, то ми знали, що це князя Мещерського [15], і тут на чолі стояв князь… Про цього князя можна сказати, що він видавав газету в приємлемому консерватизмі. Що иншим часописам було «зась», то в цій часописі багато де-чого можна було знайти. Це років 20 було; там працював министер Дурново [16].

З приводу української мови там були цікаві статті, що не можна вам не нагадати. Там було з приводу церковних подій на Україні багато цікавого. Була така стаття «Зачем?» єпископа Мордов…, потім з приводу ганебного стану, в якому опинились українці. Ще була ціла низка стагтів. І от на Поділлю цей самий Мордов… казав: мова у вас «хахлацька». А коли оден з пан-отців попрохав в його дозволу поїхати до Києва помолитись, то він сказав: «ти поїдеш, може бути, не тільки молитись, а й на могилу Тараса». Це він нам сказав: «Мазепа – дурак», «мова собача».

Пригадайте з історії грузинської Церкви. Там керував екзарх… Він не дав змоги служити службу Божу старому батюшці і послав людину, котра зазначала, що язик грузинський теж «собачий» язик.

Ми не мали змоги до останніх часів працювати через те, що були позбавлені рідної мови. Зараз ви маєте цю мову. Зараз ми маємо старі переклади письма святого. Я вам нагадаю приклад…

Мороз.

По цьому буде ще доклад. Прошу вашу пропозицію.

Рклицький.

Пропозицію таку пропоную: пригадати працьовників слова, починаючи від…, які переклали для поліпшення розуміння євангелля, а також, маючи на увазі працю відомого нам Куліша, який переклав письмо нового й Старого Заповіту, пригадуючи це все, виголосити їм «Вічну пам’ять».

Мороз.

Справа ясна. Промовців немає. Собору буде вгодно голосувати резолюцію, яку пропонував вам брат Чехівський? Вгодно Собору ухвалити? (Пропозиція ухвалюється і передасться в Президію для редакції).

Петкевич.

Святий Соборе!

Я звертаюсь до всіх членів Собору з проханням. Я – член Братства робітників слова. Зараз у нас є змога закупити в одного прохвесора багато цінних книжок для нашої бібліотеки, но немає у нас грошей для купівлі. Я просив би, хто скільки може, хай зробить пожертвування. У парадних дверях буде підписний лист.

Чехівський.

Статут Церкви. Докладає брат Мороз.

Мороз.

Члени святого Всеукраїнського Православного Церковного Собору!

Я маю вам докласти проект Статуту, який виробила Всеукраїнська Православна Церковна Рада. Це проект конституції нашої Церкви, який покладено в основу його міркування. Статут має головних пьять підвідділів. (Зачитує підвідділи) [текст відсутній].

От такі є п’ять півідділів. Тепер як нам бути з цим Статутом? На погляд Церковної Ради Всечесному Собору цей Статут необхідно заслухати, ствердити його, доручити Раді з комісією, щоб вона остаточно його передивилась і внесла в Статут зміни, які можуть бути потрібними, бо як я сказав, життя йде і з’являються нові закони. Для того, щоб Статут відповідав умовам, необхідно, щоб він був согласований. Через те ми вважаєм, що коли ми ухвалили цей статут, то потім де-які зміни зробимо. Це загальне правило. Статут такий. (Зачитує статут) [текст відсутній].

Я хочу зауважити, що цей статут, власне кажучи, є конституція, через те тут мусять бути накреслені головні підстави. (Читає) [текст відсутній].

Дробьязко.

Шановні члени Собору!

Я мушу зауважити, що тепер ми вже приступаємо до розгляду Статуту, переходимо од неба на землю. До цього часу, що ми робили, там головував Бог, тепер буде г оловувати влада земна. Наш Статут мусить бути приноровлений до істнуючих законів. Через те він мусить бути так складений і ухвалений, щоб був владою ухвалений. Бо як влада не ствердить, то ми не можемо жити. Я на це звертаю увагу через те, що я сам з 21 березня 1917 р. сидів на цьому.

Я сам на всю цю країну стверджував, дозволяв і припиняв товариства, кооперацію і т. ин. Як мені подавали статут, який не відповідав закону, я не стверджував.

Мені здається, що в першому відділі треба перший відділ поставити не першим, а другим, бо це є мета громади. У’першому відділі є помилка: сказано, що членами громади можуть бути від 18 років. Я не погоджуюсь, бо православними українці можуть бути не тільки 18-ти років, а й ті, що тільки що родились. У 18 років – це так зване активне право, вони мають право активне, а не членами бути. Себто має право участвувати в керуванні Церкви.

Мороз.

Брате Дроб’язку, я знайомий з сучасними законами радянськими. Це зроблено цілком законно. Я був у Харкові по цій справі і отримав певні інструкції. Так що ми цілком це передбачаємо. Потім, цей статут можемо не региструвати, бо для регистрації у нас є зовсім инший Статут. Для влади важно, щоб наш Статут був такий, щоб не протиречив законам влади. Це все ми маємо на увазі. Всі ті уваги, які ви робили, вони вже передбачались. (Продовжує читати Статут) [текст відсутній].

Чехівський.

До порядку обговорення Статуту. Я просив би намічати які-небудь основні лише принципи, а детальна розробка буде зроблена комісією. Може, ми проголосуємо принципово цей статут? Хто забірає слово?

[Прізвище не вказано.]

Сказано там, що 12 душ досить записатись у парахвію, а для одержання майна богослужбового треба 20 чоловік. Потім термин про скликання Собору. Тепер життя іде таким широким кроком, що 5 років буде дуже великий термин.

[Прізвище не вказано.]

Цей статут буде стверджуватись владою, чи другий? Якщо він не буде стверджуватись владою, то мене цікавить параграф, де парахвія улаштовує курси і т. и. Якщо цей статут не буде затверджений владою, то не може бути здійснений параграф. Наприклад, коли піднялось питання релігійного виховання дітей, то влада заборонила. Раніш 18-ти років цього робить не можна.

Малийченко.

Я хотів би зробити кілька уваг у відділі Статуту, де йде розмова про повітових єпископів. Зазначено, що вони мають право обьїздити парахвії повіту. Я пропонував би, щоб було зазначено, – не має право, а мусить. Потім, не зазначено, які саме книжки мусимо вести. Ми мусимо встановити один порядок для запису народження, шлюбу і т. и. У зв’язку з радянським законодавством мусять бути зміни. Я бажав би, щоб для нашої Церкви формат книг був встановлений однаковий. Я гадаю, що в звьязку з ухваленням нами титулу нашого духовного вищог о владики…

Теодорович.

Я гадаю, що трудно, тут зараз сидючи, подати деякі конкретні зауваження. Я хотів би, щоб було вияснено, що ті чи инші зміни Статуту належать до прав Всеукраїнської Церковної Ради. Потім, в пакті другому хотів би зробити таку зміну: членами мають право бути особи незалежно від віку, активними членами – від 18 років. Потім ще щодо титулування. Ми, коли ухвалили резолюцію про одокремлення Церкви від держави, говорили, що слово «владика» не може в нас вживатись і мені хотілось, щоб архиєпископу, митрополиту Київському і всієї України надати такий титул: «найвсепочесніший отець», єпископу – «всепочесніший отець», священику – «всечесний отець».

Приходько.

Відносно Волосних Рад трохи не погоджуюсь, бо є Волосні Ради, де 12 [членів], а може й більше. Я хотів би перейменувати [їх] в Округові Ради, щоб сюди прилучити й менші парахвії.

Рклицький.

Я гадав, що можна вживати історичного титула «високохвалебний».

Мороз.

Перш за все про кількість членів. Безумовно, для одержання майна необхідно, щоб було 20 чоловік, но діло не в тому, – вони мусять бути об’єднані й організовані, мусять бути відомі місцевій владі. Тому ми вважали, щоб були оформлені 12 душ, через це немає ніяких перешкод в цьому мінімумі. Цей мінімум вживається Церквою, бо перша Церква вважалась з 12 апостолів. Тому, на мій погляд, можна залишити ці 12.

Тепер відносно скликання Собору. В разі потреби Рада може скликати в инший термін, – є примітка. Скликати часто Собор – це дуже громоздка справа.

З приводу Статуту – він буде для нашого вжитку, його ствердить Церковний Собор, а для регістрації наших парахвій буде окремий статут, який буде відповідати закону. Тепер, відносно заснування шкіл Парахвіяльною Радою. Безумовно, цього права парахвіяльна рада не має, бо всі церковні організації позбавлено прав, вони не мають ніякого представництва перед законом. По роз’ясненню Харківського Наркомюсту, одкривати ці школи може тільки окрема особа. Хто бажає мати ці роз’яснення, може у нас одержати. (Зачитує інструкцію) [текст відсутній].

Відносно єпископа, що він має право відвідувати, замінити «мусить». Мені здається, що це негарно нагадувати в Статуті. Вони, безумовно, повинні навідувати. Це цілком формально обставлено, щоб знав єпископ, де він має право, а де не поширюються його права.

Метрикація совітською владою одвертається. У нас є певний циркуляр, який буде дано вам. Ні в якому разі у нашій Церкві не може вестись народження, шлюб і т. и. Можна тільки вести похорони, шлюб – можна писати тільки вінчання, народження – хрещення; це дозволяєтья. Форма стара книжок не допускається владою. Є циркуляр, що не може бути виконаний обряд, поки не подадуть посвідчення від органів радянської влади, що була зроблена реєстрація шлюбу, народження, смерти і т. и. Неісполнення цього буде вважатись контрреволюцією, і всіх буде оддано до Ревтрибуналу.

Відносно одноманітної відчитности – вона необхідна, але зробити її трудно, бо немає паперу. Цю увагу я вважаю можливим прийняти, коли буде можливість, то щоб Рада дала для вжитку членам нашої української Церкви.

Про зміну Статуту – то, звичайно, може зміняти Рада. Доки Церковний Собор працює, вся влада йому належить, лише Собор припине працю, то вся влада належить Церковній Раді, і на підставі цього розуміння Великі Збори Церковної Ради мають право робити зміни в цьому Статуті.

[Бути] членами незалежно від віку, – про це є певні пояснення. Всі наші Статути поступили в Харків на заключення. До заключення членами парахвії мусять бути ті особи, які мають право участи в громадській праці, цебто [з] 18-ти років. Там сказано – раз не можна в парахвію вписувати до 18-ти років, то і в Церкву.

Я нічого не маю проти, щоб митрополит мав назву «всепочесніший».

Потім, що торкається Волосних Рад, то є примітка, що можна з’єднуватись в одну округу. Це передбачено. От всі відповіді, які я дав.

Чехівський.

Поступила записка Караванського.

Караванський.

Всечесний Соборе.

В місцях, по повітах возник дуже серйозний вопрос. Будинки, де живе духівництво, реквізуються владою під приюти. Наприклад, у Катеринополі священника виселяють. Вопрос, де буде жити пан-отець?

Я гадав би, що церковні постройки оставили б для причету. У Катеринополі виселяють пан-отця в помешкання дяка, но це мене не торкається, бо мене виселяють у батьківську хату. Але річ у тому, що сьогодні в одному місці виселяють, а завтра у другому. Я просив би Собор, щоб будинки церковні залишались у пользованіно Церкви.

Мороз.

Справа в тому, що Собор не може нічого зробити. Є циркуляр Наркомюсту, де сказано: (Зачитує циркуляр від 9 вересня 1921 р., ч. 170/15) [текст відсутній]. Значить, справа в тому, коли у вас забірає Сельсовет, то инша річ, но коли забирає хто другий, то не має права. Це цілком компетенція сельсовета, раз він вважає, що церква необхідна, то вони виселяти не будуть.

[Прізвище не вказано.]

Коли реквізицію зробила вйіськова частина для приюту?

Мороз.

Вони не мають права.

Чехівський.

Я хотів зазначити, щоб не було у кого-небудь такої думки, що ми, окремі люди, не маєм права проповідувати Христове слово тим, хто не має 18-ти років. Ми не маємо права одкривати школи, но права проповідувати ніхто не одбірає.

Проповідувати це слово кожному належить. Я це зазначаю, щоб не виникло якогось непорозуміння, що це право відбірається від матері, батька, що він не може проповідувати слово Боже.

Це, безумовно, так і є. Закон допускає, сказано так. (Зачитує закон) [текст відсутній].

Теодорович.

Я настоюю, щоб була внесена поправка, що Всеукраїнська Церковна Рада може робити поправки в Статуті. Не погоджуюсь з тою поправкою ось через що: Всеукраїнська Церковна Рада, як Велика, так і Мала, то є орган, підлеглий Собору. Надавати право органам підлеглим, мені здається, що це з юридичного боку мусить вважатись непорозумінням. Слід було б обговорити, що Всеукраїнська Церковна Рада, в разі потреби, може зміняти статуту. Бо я дивлюсь на Раду, як на орган, підлеглий Всеукраїнському Православному Собору.

Глущенко.

Зміни в статуті дійсно це буде робити і вносити Церковна Рада, но, безумовно, щоб ці зміни були стверджені, як казав Голова, Великою Радою, себто представниками від усіх Парахвіяльних Рад.

Мороз.

Тут є запитання, чи мають право Волосні Ради мобилизувати священика, диякона? (Зачитує) [текст відсутній]. Потім ще заява. (Зачитує) [текст відсутній].

Відносно самого кворуму Собору й Ради. Кворум Собору кожен раз виробляється Інструкцією, і там все буде зазначено. Крім того, є такі вказівки. (Зачитує) [текст відсутній]. Но коли члени Собору бажають, щоб це було встановлено зараз, то, безумовно, можна буде.

Левицький.

Мені здається, що це повинно бути не випадковим чимсь, а мусить бути наперед вирішено і сказано, що при такій-то кількости рахується дійсним Собор і Рада. Для того, щоб не було перешкод, це обовьязок Собору зробити. З боку юридичного це обовьязково.

Мороз.

У нас є Статут Всеукраїнської Ради, який зарегистрований владою, тут є такий параграф. (Зачитує) [текст відсутній].

Шараївський.

Тут оден член порушив питання про помешкання. Це питання настільки цікаве, що треба щось зробити. Це физична умова, яка дає можливість чи жити, чи не жити. У нас є архиєпископ, де він буде жити? Мені здається, що влада не може не відповісти на це питання. Я не знаю, [може], ще треба якось, кудись звернутись, бо становище неможливе. Ми вже два роки працюємо і не забезпечена наша Церква. Немає де сторожа помістити. В селі ще можна істнувати, поки вони ще не зденаціоналізувались. Куди ж я піду з сім’єю, на вулицю жити, чи що?

Мороз.

Собор нічого не може зробити.

Левицький.

З приводу помешканнів – мені здається, що коли влада допускає можливість релігійних організацій – коли б вони були заборонені, тоді ті особи, які працюють, вони не мали б права на помешкання, но коли вони визнають, то витікає логично, що треба ж десь жити цим людям. Собор, мені здається, має право виявити свою думку. Це питання саме основне.

Мороз.

В законі сказано ясно, що Церква від держави одділяється. (Зачитує наказ) [текст відсутній]. Значить, нам ніяких преймуществ не може бути дано на підставі закону. Що ми можемо писати? У нас є певна потреба в певних селах. У городах дбають Жилвідділи, коли є можливість, вони відводять. На повіті це діло залежить від Сельсоветов.Так що з такими питаннями нам нема чого звертатись.

Куниця.

Мені здається, що ця справа не так з’ясована. Дійсно, зараз відділення Церкви від держави. Це значить що [потрібно] відділяти те, що належить Церкві. Значить…

Мороз.

Я пропоную закон. (Зачитує закон) [текст відсутній]. Значить, церква ніякого майна не має. Це все законом передбачено. Сказано, що все переходить до влади, а всі речі богослужбові передаються віруючій людності.

Рябокрис.

Я з приводу помешканнів скажу: – у нас були в селі, хотіли помістити акушерку у пан-отця, але ми пішли просити, щоб оставили помешкання пан­отця, то нам сказали: «що ж ви хочете, щоб були дворці, як раніш?»

Чехівський.

Внесено пропозицію припинити балачки. (Ухвалюється одноголосно).

Малейченко.

Шановні члени Собору!

Я вношу таку поправку до Статуту. При кворумі Великої Ради, яка має право зміняти цей Статут, ухвалений Собором. Голова нашого Собору пропонував, що дійсним кворум Великої Ради буде, коли збереться 1/3 членів. Це буде, я гадаю, недоцільним. Я вношу поправку, щоб збори Великої Ради були дійсними, коли буде представлено на зборах більш половини парафій нашої Церкви. Ми зацікавлені, щоб почути більше голосу нашої Церкви. Таким чином, хоч оден чоловік приїде від нашої парафії, і ми будемо знати голос парафії. Це правильніш буде, чим послухати 1/3 голосів. З’їдуться тільки від Київщини, а околиць не буде представлено. Я пропоную, щоб збори Великої Ради були дійсні при наличчі представництва від більшости українських парахвій.

Мороз.

Я цілком неможливим це нахожу. Справа в тім, що всі члени ради мають однакові права голосу і поділяти не можна на таких, хто живе в Київі і хто – на провінції. Нам, безумовно, бажано слухати голос всіх, але може бути так, що приїде мало, тоді, значить, ждати зборів других. Це неможливо, на мій погляд. Я підтримую те, що я пропонував. Коли є 1/3 членів, то одкривається Рада, а коли немає, то ждемо сутки, а потім приступаємо до праці.

Ф. 3984. – Оп. 3. – Спр. 104. – Арк. 89 – 104. Стенограма.

Примітки

1. Борецький Микола (1879 – 1937?) – український церковний діяч, митрополит Київський і всієї України УАПЦ у 1927 – 1930 рр. Народився в м. Сарни на Волині. Закінчив Київську духовну семінарію. В 1904 – 1914 рр. працював священиком на різних парафіях Поділля. Восени 1914 р. пішов добровольцем на фронт, де його було призначено благочинним 65-ї дивізії. З 1917 р. – настоятель собору в м. Гайсин. У 1922 – 1927 рр. – єпископ УАПЦ Гайсинської округи; 1927 – 1930 рр. – митрополит УАПЦ.

2. Мт. 11: 30.

3. І Петра 2:9.

4. Мається на увазі роман «The Jungle» (1906) американського письменника Ептона Сінклера (1878 – 1968), переклад якого було надруковано в Києві у 1906 р.

5. Мт. 7:21-22; Лк. 13:25.

6. Можливо, йдеться про музикознавчі твори Д.М.Ревуцького.

7. Кошиць Олександр Антонович (1875 – 1944) – видатний український композитор і диригент. У 1908 – 1917 рр. керував хором університету св. Володимира, а з 1912 р. ще й хором театру М.К.Садовського. З 1914 р. – викладач Київської консерваторії по класу теорії композиції. У 1917 р. був організатором 1-го Національного хору, який було реорганізовано у 1919 р. в Українську республіканську капелу. Урядом УНР був відряджений з капелою до Західної Європи з “культурною місією” і не повернувся. Помер в еміграції (Канада).

8. Ймовірно, йдеться про українського письменника, поета та громадського діяча Івана Франка. Такий епізод міститья в повісті І. Франка «» (1886 р.).

9. Мова Василь (Лиманський, 1842 – 1891) – український письменник. Після закінчення Харківського університету був співробітником “Основи”. Автор численних поезій, драматичних та прозових творів. Вважається попередником експресіонізму в українській літературі.

10. Кирило (827 – 869) та Мефодій (820 – 885) – християнські просвітителі, проповідники. Перші перекладачі богослужбових книг на слов’янську мову.

11. Ян Гус (1371 – 1415) – ідеолог чеської Реформації. За його діяльність на захист вчення Уікліфа, засудженого за торгівлю індульгенціями, його було відлучено від церкви. У 1414 р. на соборі Кардиналів у м. Констанца Яна Гуса було засуджено як єретика і пізніше спалено.

12. Мається на увазі наказ Петра І від 5 жовтня 1720 р. про заборону друкувати книги українською мовою.

13. Димитро Ростовський (Данило Туптало, 1651 – 1709) – видатний церковний діяч, вчений,письменник. У 1701 р. – митрополитСибірський, 1702 р. – митрополит Ростовський і Ярославський. Канонізований у 1758 р. Тут помилка: 1-й том “Четьїх Міней” не було спалено, – це був початок запровадження церковної цензури.

14. Газета “Петроградские ведомости” виходила 1914-1917 рр.

15. Мещерський Володимир Петрович (1832-1914) – князь, редактор журналу-газети “Гражданин”.

16. Дурново Петро Михайлович (1844 – 1915) – директор Департаменту поліції у 1884 – 1893 рр. У 1905 – 1906 рр. – міністр внутрішніх справ Російської імперії. З 1906 р. – член Державної Ради. Підтримував чорносотенні організації.

Подається за виданням: Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ. – Київ-Львів, 1999 р., с. 299 – 313.