1. Засідання 14 жовтня 1921 р.
Мороз [1].
Закликаю зайнять свої місця і проспіваємо молитву «Царю Небесний». (Усі співають «Царю Небесний»).
Дорогі Брати і сестри по Христу, високоповажні члени Всеукраїнського Православного Собору. (Читає). [Див. додаток № 1].
Зараз ми повинні заслухати регламент. Цього регламента розглядала нарада. Прошу [секретаря Ради] прочитати регламент. ([Секретар ВПЦР] Тарасенко [2] читає регламент). [Див. додаток № 2].
Голова Ради Мороз.
Хто з приводу заслуханого бажає взяти слово? – Ніхто не бере. – Буду осувати: [Х]то за те, щоб ствердити наказ? (Більшістю голосів наказ стверджується).
Друга точка черги дня обрання почесного голови Собору. Цю справу уже обговорювала Нарада, і вона висловила побажання аби бу[ло] обран[о] [на] почесн[ого] Голов[у] протоієре[я] о. В. К. Липківськ[ого] [3].
Хто з приводу цього бажає взяти слово[?] Собору не [в]годно брати слово, а [в]годно обрати [на] почесн[ого] Голов[у] протоієрея о. Л[и]пківського. Одвертим чи закритим голосуванням [?] ([Голоси]: одвертим!). (о. Липківськиіі [голосується і] одноголосно об[ирається на] поч[есного] Голов[у]).
Далі йде обрання Голови Собору. [Головує о. Липківський].
о. Липківський.
Нарад[а], що зараз [від]була[сь] з приводу формування Президії Собору, [намітила на] Голов[у] Собору М. Н. Мороза – Голову Всеукраїнської Православної Церковної Ради. От і пропонує ця Нарада почесному Собору обрати за голову Собора М. Н. Мороза. Назива[но] ще на Нараді Чехівськ[ого] [4], [але] він відмовився.
[Прізвище не вказано]
Я пропонував би, щоб оголосити Собор[ові] всю Президію цілком, щоб Собор знав, кого Нарад[а] намітила [на] Голов[у], [на] член[ів] і т. инш., потім можна персонально голосувати.
Секретар ВПЦР Тарасенко.
Перед відкриттям Собору відбулась Нарада в складі представників повітових Рад, тут вирішал[о]сь питання про Президію Собору. Розглядува[но] [й] наказ[а], як[ого] вже прочитан[о], [і Собор] його [затвердив]; [нарада] на почесн[оі о] Голов[у] намітила о. Л [и ]пківського. (Читає склад Президії). [Див. додаток № 3].
о. Л[и]пківський.
Може Собору угодно висловитись [?]
[Прізвище не вказано]
Я хотів би сказати, що дуже було б бажано, щоб Головою Всеукраїнського Собору був священик, а для того, щоб намітити такого священика, треба знати, хто із священиків є на Соборі. Може хто з Президії може назвати, а як не може, то прочитати списки.
[Прізвище не вказано]
Собору [в]годно було прийняти наказ[а], в якому сказано, що почесним Головою Собору повинна бути духовна особа, а [відносно] Голов[и] Собору [цього] не зазначено.
о. Липківський.
Може, ще є яка пропозиція.
[Прізвище не вказано]
Я пропонував би, щоб всі члени, які намічені Нарадою, стали за стіл, тоді ми не спинялись би в голосуванні. (о. Липківський називає кандидатів, які підходять до столу).
о. Липківський.
Ось ті особи, яких пропонує передсоборна Нарада [до] склад[у] Президії. Я голосую. (Голосуванням стверджується одразу весь список Президії з 7 голосами проти).
Мороз, Голова Собору.
На підставі 8 [регламенту Собора] Собор може обірати почесних членів Президії Собору. Прошу висловитись, кого обрати [на] почесни[х] член[ів].
[Прізвище не вказано]
Я гадаю, що це питання можна відкласти, поки не прибудуть усі члени Собору. Сьогодн[і] ще не всі прибули. Почесний Голова один є, а більше можна вибрати завтра.
Мороз.
Є пропозиція відкласти [обр]ання почесних членів, бо ще не усі приїхали. (Вибори відкладаються).
Слово брат[ові] Чехівському.
Чехівський.
Я вношу пропозицію, що, коли яка група Собору побажає поповнити Президію, то поповнення Президії не закривається; якби побажала та чи инша група поповнити, то цим обраним не закривається дальніше поповнення
Мороз.
Це буде [в] зміну наказ[а] – можна тільки [обрати на] почесни[х] [членів]. Угодно Собору погодитися з бажанням Брата Чехівського. (Згода). [Слідуюча точка] – вироблення черги дня. Згідно [з] наказ[ом] Собору чергу дня виробляє сам Всеукраїнський Православний Собор, беручи за підставу чергу, що виробила Нарада. (Читає програм[у]). [Див. додаток № 4]. Ось черга дня, яку виробила Всеукраїнська Православна Церковна Рада. Хто бажає з приводу цього висловитись [?]
о. Якименко (Роменського повіту).
Я пропоную, [аби] першим питанням [було поставлено справу] оновлення [і]єрархії, потім [відносно] того, чого тут у нас немає – а власне, – єп[і]скопа. Може, він тут є, то хай обізветься. Раніш, коли були Собори, то без епіскопа вони не могли бути, а у нас [й]ого нема. Може він заболів, і є від нього представники, може від нього є до нас слово. Треба, щоб ми бачили, що тут єсть [священнослужителі] 3-х ступен[ів] [служіння], що ми [в]сі разом з’єднались. Прошу дати відповідь про епіскопа.
Куніченко, м. Київ.
Шановне громадянство, зараз була пропозиція пан-отця Роменщини про зміну порядку дня. Він хоче, щоб у нас було [указано першим питання] про поновлення [і]єрархії. Отже, ми мусімо не погодитись з тим. Перш за все, щоб прийти до цього питання, треба познайомитись зі справами нашої релігії, бо ми так за[паморочені старою церковною владою] і той самий пан-отець теж [запаморочений], що ми не знаємо, до кого і як звертатись. І от цей програм нам укаже, що ми таке. З промови пан-отця не видко…
Мороз.
Прошу. Брат Куніченко, не торкатись… (Шум).
Куніченко.
Я вношу пропозицію, щоб не погоджуватись з пропозицією пан-отця: щоб нас раніш поінформували, для чого ми сюди зібрались і, що ми таке.
Мороз.
На Соборі має право бути членом єпископ Автокефальної Церкви. До цього часу наша Церква ще епіскопа не має. І от наша Всеукраїнська Православна Рада вверталась до митрополита Михаїла [5], щоб вони допомогли нашому ділу, [але] на наше запрошення на моє імення М. Н. Мороза, такий лист одержано від митрополіта. (Читає лист). [Див. додаток № 5].
о. Якименко.
Ви кажете, що Синод Епіскоп[ський] [6] постановив, [щоб] нам не збіратись, чому [ж] наш епіскоп Парфеній [7] благословляє нас, щоб ми їхали на Собор. Може, київський який-небудь Епископ теж прийшов би сюди – чи просили Ви [в]сіх єпископів?
Мороз.
Усіх, усіх просили.
о. Якименко.
Я пропонував би всім членам Собору ще раз послати прохання [до] єп[і]скоп[а]. (Шум).
[Прізвище не вказано]
Не треба більш, щоб плювали в очі.
о. Якименко.
Я [висловлюю] погляд З’їзду Роменського повіту. Там більш[і]стю постановили, що повинна бути автономія.
Мороз.
У нас буде питання і буде дано слово про автономію.
о. Якименко.
Я пропоную послати делегацію до Еп[і]скоп[ів].
Мороз.
Ми ще не скінчили справу з чергою дня. Є пропозиція, щоб послати делегатів до Епіскоп[ів].
[Прізвище не вказано]
Ми зараз обговорюємо чергу дня і прошу по цьому балакати.
[Прізвище не вказано]
Я хочу ще два питання додати. Перше ми знаємо, що у [19] 18 році теж був Собор Всеукраїнський [8], і ми повинні вияснити відношення [нашого Собору] до того Собору. Там єсть [постанови], [з] як[ими] ми погодитись не можемо. Друге – доповнення до порядку дня – суд над Еп[і]скопом Назарієм [9]. Його треба покликати сюди, а як він не прийде, то ми [осудимо] [й] без нього. Так цього залишить не можна – він нас предає анафемі, треба на Соборі покінчить з цим, це питання якраз належить до вищого органу.
Ходзицький.
Я гадаю, що більшість з нас цікавигь одне головне питання, а менше всього цікавить мова, бо це єсть уже стале явище нашого життя. Для нас головне питання, як [надалі бути з] наш[ою вищою] [і]єрархі[єю]. Це питання треба відсунути не на останнє або передостаннє [місце]. Я гадаю, що це є така точка, на якій сходяться всі питання нашого Собору. Ми його одсовувати надалі не можемо ніяк. Ми мусимо вислухати звіт Всеукр[аїнської] Церк[овної] Ради для того, щоб почекати, поки з’їдуться всі члени Собору. Ми. безумовно, мусимо третім або другим пунктом поставити питання про [і]єрархію, поки ми ще не стомимось і зможемо вирішити цей пункт нашого церковного життя.
Левицький.
Шановні Брати і сестри, тут [було] внесен[о] пропозиці[ю] про те, щоб від Собору послати делегацію до Епіскоп[ів], щоб поклонитись, чи не зволягь вони прийти.
Рада, здається, все зробила, що могла, більшого вимагати від Ради не можна. Ми знаєм[о], що всіх наших священиків дорог[и]х позбавлено сану, а парахвіян відлучено від Церкви. Тепер ще лист до нашого Голови. Ми по[-]братськ[ому] просили прийти, а нам [відмовили], ми просили хліба, а ви знаєте, що нам дали. Рада хотіла по-братськ[ому] зробити, а [вийшло] що [?] Собор[ові] не слід робити цього, це не[гідно] Собору. У них мета одна – убить Українську Церкву. Я цілком рішуче висловлююсь проти посилки делегації.
Рішняк.
Я представник Макарівської волості Київського повіту. [Через] зл[і]сну агітаці[ю], яку повів Михайло, зараз серце й розум селянина [зворушено], і через те я стою на тому, що треба перш за все заслухати [доповіді] з місць. Обговорення про запрохання епіскопа – це зайва річ, бо раніш треба вислухати [доповіди] з місць. У другу чергу – це до[повідь] Всеукр[аїнської] Церк[овної] Ради, – що вона зробила [для] з’єднання нас з Епіскоп[ато]м. У третю чергу – про єпіскопат.
о. Зінчук, [представник Богуславського повіту].
Вельмишановні [й] почесні члени Собору. [К]оли ми їхали сюди, на Собор, то кожний з нас мав наказ[а] того з’їзду, який обірав [його] на цей Собор. Я гадаю, що на кожному з’їзді було зазначено, що [в] першу чергу треба вирішити питання про єпіскопат, [к]оли ми не хочемо поступитись канон[ами] православної Церкви, де говориться, що без епіскопа не є Собор. Я хочу зазначити, що це важ[лива] справа в цій праці. Я гадаю, що перш[е] [питання] повин[не] бути про єпіскопат, бо ми ще зі свіжими силами і зможемо його вирішити. Коли у нас буде обрано епіскопа, то Собор всі питання вирішить у два рази скоріше.
[Прізвище не вказано]
Вельмишановні брати й сестри! [Ди]скусії [по] цьо[му] питан[ню] досить поширюються – то єсть факт, що у нас існує дві церкви. Треба з’ясувати питання, яке відношення нашої церкви до т[іє]ї церкви, з якою ми підняли боротьбу. У нас є 8-й пункт і, коли нам його доповнять, то ми будемо знати, яке відношення між нашою церквою і т[іє]ю, з якою підняли боротьбу. Тоді ми будемо знати, чи посилати делегатів, чи ні.
Черкаський, [представник м. Києва].
Я маю одну пропозицію. [Ц]е [з] п[ри]воду так званої причини до розводу…
Мороз.
Це не стосується до Церковного Собору. Розводи робить Радянська Влада. Ми маємо право з[дій]мати церковне благословен[ство].
Черкаський.
Я стою за те, щоб про єпіскопат раніш усього говорилось. Я виніс таке враження, що нам тут дадуть цілий ряд лекцій, які нас втомлять, через те я стою за те, щоб це питання було першим.
Мороз.
[Отже], більш[е] ніхто не бере слова. [В]ласне кажуч[и], ніяких питань не внесено, крім посилки делегації до Михайла. Це питання буде розглядатись окремо, тільки вноситься в чергу дня. Єсть пропозиція, щоб першим питання поставити [про делегацію до Епіскопів], а також про [іІєрархію.
[Прізвище не вказано]
Перш, чим посилати делегацію, треба вислухати інформації.
Мороз.
Є ще одна пропозиція, [аби] вислухати раніш [доповіді] з місць і інформацію Церк[овної] Ради.
[Проф.] Данілевич [10] (Київ).
Улюблені Брати [та] сестри!
[На] мою думку, ставити першим питанням відновлення [іє]рархії, коли ми ще не вислухали доповід[і] Всеукр[аїнської] Церк[овної] Ради, що нею зроблено, доки не вислухали [доповідей] з місць, не можна. Нам треба мати якісь підстави, на яких ми збудуємо наше вирішення відносно [іє]рархії. Нам треба [заслухати] ці питання, а потім [розглянути] [справу про] відновлення [іє]рархії.
Уявіть собі таку річ, що справ[у] про єпіскопат може [в]же вирішен[о], може тільки залишились технічні питання, коли ж це буде питання каноничне, то це друга річ. Я пропонував би [прийняти чергу дня], як[у] [зачитав] Голова Ради.
Чехівський.
Відносно порядку засідання Собору я вношу пропозицію підтримати чергу, [що] внесла Всеукр[аїнска] Церк[овна] Рада [з] таки[х] мотив[ів]. [Для] відновлення [іє]рархії треба мати [з] кимось діло і говорити на якихось умовах. В залежності від цього буде вирішатись питання [з] єпіскопатом.
Через те, що справа залежить від основних питань перших, то справу єпіскопату поставити першим не можна. Треба вирішити, кому належить влада, яку раніш мав цар у церкві, а потім уже [про] єпіскопат.
Мороз.
Значить, єсть пропозиція члена Собору Чехівського, що справу про [ієрархію поставити тоді, коли буд[е] обговорен[о] інформаційні доповіді [з] основних галузів Української церкви. Угодно з цим погодитись Соборові? (Згода).
Ходзицький.
Моя пропозиція була перша. (Шум).
Мороз.
Є ще одна пропозиція – Ходзицького, щоб цю справу поставити 3-м [питанням]. Хто за Ходзицького, прошу?
Якименко.
Прошу голосувати мою пропозицію, я перший [вніс] пропозицію.
Мороз.
Прошу мене не перебивати і не [заважати]. Я голосую, хто за пропозицію Ходзицького? (Більшістю голосів одхилено, ухвалено [пропозицію] Чехівського).
Тепер Собор має змогу перейти до чергової праці. На засіданні нашої Наради [порушувалось ще одне] питання. Були часи, коли люди не мали змоги збиратись і вирішати церковні справи, а тепер є така змога, бо держава не втручається в церковн[і] справ[и]. [Церкву] відокремлен[о] від [держави]. А [тому, що] ми стоїмо на такому грунті і визнаємо цей акт [за] цілком християнськ[ий], то нарад[а] наша [вважала за] необхідн[е], щоб Собор ухвалив таку пропозицію [привітання владі]. (Читає) [Текст відсутній]. (Пропозицію ухвалюється).
На порядку привітання Собору – нарада наша ухвалила задля того, щоб зберегти працю і час Собору, щоб не виступало багато промовців і не було багато доповідей. З привітанням повинно виступати по одному представникові з губернії і від організацій по одному. Було зауважено на нараді, щоб представники разом з привітанням давали коротенькі доповіді про те, як тре[б]а поставити справу в його церкві.
[Прізвище не вказано]
В якому порядку буде привітання?
Мороз.
Хто має виступати з привітанням, прошу заявити.
[Прізвище не вказано]
Сьогодн[і] приїхало [дуже багато] членів Собору і дуже потомились, а [формації дуже важ[лива] річ. Я вношу пропозицію зробити перерву до Ішнього дня.
[Прізвище не вказано]
[На нараді у]хвалено, щоб [доповідь] робив один із губернії, це ніяк неможливо, [бо] немає тако[ї] [людини], як[а] б знала про всю губернію. Для цього завтра треба нам розбитись по губернія[х] і порозумітись.
Мороз.
Є пропозиція, щоб привітання і доповіді перенести на завтра, але є привітання від деяких товариств, які можна заслухати. Може, так можна? (Згода).
Брат Стороженко, прошу Вас
Стороженко, [представник м. Києва].
Високопочесні члени Першого Всеукраїнського Православного Собору, дорогі Брати і сестри, православні українці. [А]постол Павел був гонител[ем] Христа, [але] коли побачив Христовий [світ], то сказав «темрява минає, світ починається» [11]. Так сказав Павел, коли був освящений Христовою наукою. Він був самим ре[тельним] [на]вчителем Христового учення. Це [в]ченн[я] [поширювалось] і виконувалось в самих точних формах церквою. Але поскільки час від[і]рвав нас з вами від Христа, постільки і церква віджила свою революцію. Порівняємо [Ц]еркву сьогоднішню з [Ц]ерквою Христа. Ми знаємо, що [Ц]ерква, [яка] проповідувала любов, волю і правду, перетворилась в ту церкву, свідком якої ми були – недавньої Росії – перетворилась в джерело кайданів поневолення. Церква стала чужою народові. Народ відхилився від церковного [в]чення і впав у дикунство. Ми свідк[и] тих умов, коли брат на брата кайдани кує для того, щоб один одного поневолити. Але все минає, каже нам пророк, і краю немає, але настає кінець темряві. Зараз цей момент історичний [для] Української Православної Церкви, яка стала пускати паростки після царського режиму, але ці паростки старається знищити стара [Ц]ерква, [що] [в] конвульсіях умірає, але не хоче вмерти.
От зараз ми повинні згадати, яким чином ми зібрались. Зібрались ми, коли почули дзвін св. Сохвії, коли перший паросток, перший дзвін від св. Сохвії залунав навкруги Києва. Нарід почув рідний дзвін – як на [заклик] пішли на цей дзвін. І люди, які найближче до цього дзвону, прийшли і сказали у травні місяці [12], що цей дзвін повинен [лунати] далі, і ми бачим[о], що сьогодні з’їхались з [у ]сієї [В]країни, щоб відновити свою [Ц]еркву, яка кличе до правди, любови і братерства. Зараз ми повинні разом з апостолом Павлом сказати: «Темрява минає день починається».
Я, як член парахвії св. Сохвії, яка відограла уже і в будучому має відогравати величезну ролю Української Церкви, від імені цієї св. Сохвії, яка має нерушиму стіну [13], я [д]озволю [собі] вас, Брати та сесгри, вітати в цей історичний день і закликати до нового життя. Ми бачимо, що [з] стар[им] життям нам не по дорозі. [До кого] б ми не посилали цю делегацію, вона нам не по дорозі, бо, як каже апостол Павел, «повинні вдержати цю справу і повинні йти до світла», і як каже великий наш пророк Тарас Григорович…
В даному разі [парафія, делегуючи] мене до вас, склала наказ[а], [якого] наказ[ала] [триматись]. (Читає наказа) [Текст наказа відсутній].
Ось ті побажання, які [С]тарокиївська парафія нам надала. Ще раз вас вітаю і вірю, що Господь Бог [по]шле нам [Д]уха Св[ятого], і покаже, як нам вирятувати з кайданів нашу Всеукраїнську Автокефальну Церкву.
Проф. Данилевич.
Улюблені брати [та] сестри, дозвольте мені вас привітати в цей великий день від Київського Церковного Братства.
Я гадаю, що при слові «братство» ми негайно згадали давно минулий [мо]мент в устрою нашої [Української церкви – це XVI і початок XVII століття – це той [мо]мент, коли папи римські захотіли поневолити нашу православну [Ц]еркву. Тоді наш український народ так само залишився без [іє]рархії, як і тепер, бо. як і тепер, єпіскоп[и] піш[ли] до панів, але нарід – бідний, що складає демократію, почав дбати про поновлення [іє]рархії і вони урятували церкву – поновили [іє]рархію.
Королі польські забороняли висвячувати православн[их] [іє]рархі[в] для [У]країнської церкви. [А]ле ці люди [в]же загинули навіки. Той цар, що хтів зневажити церкву, сам загинув і церкв[у] православн[у] визволен[о]. Наш[е] [братство] теж працює при катедрі св. Сохвії. Що ця церква значить, дозвольте вач нагадати слова [Христа]. який каже, що хрещення водою, це є наше відродження душі [14]. Ми відродж[у]ємось до справжнього життя, до життя душ[і]. Життя душі – це є ідеал, це є творчість, яку ми мусимо віддати на славу і користь церкви Христової.
Завдання, які [стоять перед] Христов[ою] церкв[ою], великі. [В]она наказує любов, але ця любов не до самого себе, а до Господа Бога, а хто любить його, той любить самого себе.
Коли було визволено церкву [від державної Царської Влади], ми побачили смутну річ, ми побачили, що церква православна залишилась, як сирітка, як тая вдова. Всі ви знаєте, що ми всі стали дбати, щоб ї[й] допомогти, а ті, хто нам шлють чемні листи, – проклинають нас. Нам закидають, що ми не православні, ні, ми православні, бо ними родились.
Я вітаю вас, брати, від всього серця бажаю свою працю [довести до кінця] і знайти допомогу Господа Бога нашого, щоб збудувати нашу церкву, і щоб церква наша більш не бачила таких смутних часів.
о. Бржосньовський [15], [представник Білоцерківського повіту].
Шановні члени Собору.
[М]ені доруч[ено] привітати вас. [К]оли подивимось на життя чи то священика, чи то парахвіянина, то ми побачимо, шо, не дивлячись на всякі гарні пориви життьові, все-таки житя не йде як слід.
У нас є велика сила нерозв’язаних питань. Наша душа прагне до чогось гарного – ідеала, [але] не має такої віри, яка б стояла на місці. Наша думка весь час прагне до Бога. Тут ми повинні прикласти всі свої сили і розум в одне місце. Ми повинні це все зібрати і принести на загальну користь. Коли у нас не буде рішучости, то вийде, що ми вагаємось і не знаємо, що робити – це буде крок назад, а за ним 2-й і 3-й.
Прохаю усіх, те, що я сказав, взяти на увагу. Закликаю усіх до спільної праці і пройнятись брат[ер]ською християнською любов’ю.
Мені прийшлось чверть години тому чути, що тут з цигаркою члени Собору – це в той [мо]мент, як Стороженко зі свічкою читав наказа. Це було зл[і]сно сказано. Тут треба чесноти, щоб спокійно розійтись.
Отже, ще раз [складаю] привітання і звертаю увагу, що треба уважно [ставитись] до цієї справи і не сіяти ворожнечі. Ми повинні [пройнятись] одн[іє]ю великою христіянською [ідеєю].
Стасюк (м. Київ).
Вельмишановні члени Першого Всеукраїнського Собору!
[Н]ародній хор цього святого храму св. Сохвії. [що] має в складі своїм 70 осіб, щиро вітає Всеукраїнський Перший Собор. (Читає наказ) [Текст відсутній].
Мороз.
Слово представникові пастирських українських курсів [16] при Всеукр[аїнській] Прав[ославній] Церк[овній] Раді Мошенському.
Мошенський.
[Вважаю] за честь велику, що на мою долю випало вітати вас. шановне громадянство.
Від імені пастирських курсів, які існують у м. Києві при Всеукр[аїнській] Прав[ославній] Церк[овній] Раді, вітаю і [висловлюю] надію, що Перший Всеукраїнський] Прав[ославний] Церк[овний] Собор, на долю якого випала тяжка, [але] вищої мір[и] почесна праця, вирішити [долю] Української Автокефальної Церкви [і] вирвати її з зубів московських монархистів, з зубів гострих, і пове[сти] [її] новим шляхом. Глибоко віримо, що шлях, який покаже Всеукр[аїнський] Прав[ославний] Церк[овний] Собор, поведе нашу церкву до кращого [й] вищого устр[о]ю. Гл[и]боко віримо і щиро бажаємо великого успіху в цій великій праці.
Коломієць.
Вельмишановні Брати і сестри, я представник Глухівського повіту, у нас єсть тільки одна українська православна парахвія [в] м. Дубович[і]. Їдучи сюди, я одержав ось як[ого] наказ[а]. [Через те, що] у нас одна парахвія. то мені доручили щиро вітати вас, цей Перший Всеукр[аїнський] Прав[ославний] Церк[овний] Собор, [який має] вирішити [долю нашої Церкви].
Ми не успіли ще з’їхатись, як уже я бачу, що тут багато хвилювань, але Христос учив не нас, а наших предків, і казав «хто йде по стопах Його, той повинен бути меншим» [17], і коли я вірю в апостольську [Ц]еркву, то ці брати, які хвилювались, може заблудились. Раніш[е] теж була боротьба, були наложили руки папи римські, і ми бачили, як перетворили Церкву нашу в державну інституцію, в чиновницьку інституцію, навіть перетворили пан-отця [в урядовця], а який хотів дійсно молитись, [того] сковували [в] кайдани.
Нам епіскопи, які не йдуть по стопа[х]Спасителя, [над]силають прокляття – вони хочуть панувати, [незважаючи на те], що монархія [в]пала. Є ще і зараз багато пан-отців (звичайно, я не торкаюсь які серед нас), а тих, які [підсилюють] чорносотенство.
Коли ми буде[м]о йти по стопа[х] Спасителя, нас не залякають прокляття. От, я бачу, що деякі пан-отці хвилюються і збираються посилати делегацію до Епіскопів, як[і] нас проклина[ють]. Це нас не залякає, ми йдемо революційним [шляхом]. Ми, Всеукраїнський Прав[ославний] Церк[овний] Собор… має[мо] право [о]брати епіскопа, [який] нас і благослов[ить]. (Хвилювання)
Мороз.
Прошу в храмі сидіти спокійно і ніяких вигуків не робити. Слово кооператор[ові] Миколі Васильовичу Левіцькому.
Левицький.
Шановні збори, [мо]мент, який ми переживаємо зараз, настільки великий, що ми мусимо [пам’ятати й розуміти] – велику вагу має те, що на нас накладається… (Нічого не чуть).
Мороз.
Слово представникові Микільсько-Борщагівської парахвії Шандур[ові].
Шандур.
Я представник від селянства М[икільської]-Борщагівки. [Д]о цього всього, що туї сказано кже. добавлю свою видумку. (Читає вірші) [Текст відсутній].
Мороз.
Прошу уваг[и], значить, на сьогодн[і] праця наша закінчена, а завтра приступимо до доповідей і наказів з місць.
Довожу до відома, що нарада ухвалила такі часи засідань: засідання Собору від 9-ої години ранку до 3-ої години дня [за] урядов[им] час[ом], а комісії, які буд[е] об[рано], [працюють] з 6-ої години по урядовому [часу] – це стосується і будніх днів, а щодо неділь, то після літургії. Угодно цей порядо[к] ствердити? (Стверджується порядок).
[о.] Липківський.
Шановні члени Собору.
[С]ьогодн[і] перед молебном промовець, Брат наш Чехівський, закликав всіх членів Собору об’єднатись з Христом і в цю неділю приступитн всім до таїнства причастя. Як настоятель цього храму [18], я приєднуюсь до заклику нашого брата Чехівського. Дійсно, коли ми зібрались зараз во ім’я Христа, то яким же чином ми об’єднаємось, як не тим чином. Коли Христос буде [в] нас сам[и]х, то з’єднає нас в одно. Коли ми кажемо, що хочемо апостольського життя церкви, то ми повинні знати, що апостоли кожен день причащались тіл[а] і кров[і] Христов[ої]. Отже і ми теж повинні, як представники Христа, прийняти тіло Христов[е]. І першо[ю] ознакою омертвіння нашого життя християнського у старій церкві було те, що ми дуже рідко, раз у рік і то, як якийсь тяжкий обов’язок виконували, причащались. Наші старі порядки якраз були такі, що перешкоджували і вимагали сповіді, а ця сповідь потеряла всяке моральне значіння. Це був кв[и]ток, щоб підійти до причастя.
У нас зараз загальна церковна сповідь. Загально моляться, після загальної молитви і всіх загально священик розрішає від гріхів їх. Отже, завтра у нас для всіх членів Собору, які побажають приступити до причастя після всенощної, буде виконан[о] загальн[у] сповідь, а [в] неділю приступимо до причастя.
Прошу вас, дорогі Брати, показати мені, хто з вас [х]тів би причаститись. Прошу підняти руки. (Більшість).
Мороз.
Оголошується перерва до 9-тої години ранку по урядовому часу. (Молитва «Достойно єсть»).
Ф. 3984. – Оп. 1. – Спр. 57. – Арк. 1 – 7. Стенограма.
Примітки
1. Мороз Михайло Наумович (1876 – 1938) – голова другої Всеукраїнської Православної Церковної Ради (ВПЦР) в 1919 – 1924 рр. Народився у с. Бистрик Кролевецької вол. Чернігівської губ. Освіту здобув у народній школі. У 1900- 1906 рр. працював реєстратором статистичного бюро Полтавського губернського земства. У 1907 р. переїхав до Києва, де працював у статистичному відділі губернського земства, водночас займався питаннями бджільництва та насінництва в кооперації. У 1918 – 1919 рр. – завідуючий секцією сільськогосподарської статистики при губвнконкомі.
З 1919 р. очолив ВПЦР другого скликання. З 1922 р. – Благовісник Братського Церковного Благовісництва, митрофорннй протоієрей УАПЦ. У 1923 р. кілька місяців був настоятелем храму св. Миколая Києво- Святошинської парафії, того ж року був ув’язнений. 1924 р. залишив посаду голови ВПЦР та перейшов на громадську роботу у цивільні органи. Вдруге ув’язнений 10 жовтня 1929 р. Виступав свідком на процесі т. зв. СВУ (1930). Розстріляний 28 вересня 1938 р.
2. Тарасенко Іван Васильович (1872 – 1922) – секретар ВПЦР УАПЦ в 1920 – 1922 рр. та секретар Собору УАПЦ 1921 р. Розстріляний 28 серпня 1922 р. в складі групи з 43 осіб піл штучним приводом контрреволюційної діяльності проти радянської влади.
3. Липківськиіі Василь Костянтинович (1864 – 1937) – архієпископ, митрополит Київський і всієї України УАПЦ. Був висвячений на митрополита в надзвичайний спосіб (пресвитерська хіротонія) членами Всеукраїнського Православного Церковного Собору 23 жовтня 1921р. і був на цій посаді до II Собору УАПЦ (1927 р.). З 1923 р. неодноразово заарештовувався органами НКВС. 27 листопада 1937 р. за вироком НКВС його було страчено.
4. Чехівський Володимир Мусійович (1876 – 1937) – Благовісник УАПЦ, кандидат богослов'я по кафедрі церковної історії К ДА, член Центральної Ради, в 1918-1919 рр. – голова уряду і міністр закордонних справ УНР. Після Собору 1921 р. був дорадником митрополита Липківського. Голова ідеологічної комісії УАПЦ, організатор Пастирських курсів УАПЦ, засновник і керівник «Братства робітників Слова», яке діяло прн храмі св. Софії, автор богословських та історичних праць, професор, викладач. Заарештований 29 липня 1929 р. в справі т. зв. «СВУ» і засуджений до розстрілу, що було замінено 10 роками ув’язнення. Розстріляний 3 листопада 1937 р.
5. Михаїл (Василь Єрмаков, 1865 – 1929) – митрополит Брест-Литовськнй і Гродненський. Народився у Санкт-Петербурзі. У 1887 р. закінчив КДА. З 1893 р. – єпископ Омський, згодом – ректор Волинської духовної семінарії. У 1899 – єпископ Новгород-Сіверськнй. вікарій Чернігівської єпархії. З 1905 р. – єпископ, а з 1912 р. – архієпископ Гродненський та Брест-Лйтовський. резиденція якого знаходилась у м. Ковно. Після Брестської угоди (березень 1918 р.) частина його митрополії опинилася на польській території і він був призначений Московським Патріархом Тихоном (Белавіним) на кафедру Митрополита кого і Галицького. Патріаршого Екзарха України. Перебував на цій посаді у 1921 – 1924 та 1927 – 1929 рр. Помер 30 березня 1929 р. Похований на території св. Софії в Києві.
6. Правильно: Священний Синод / Собор Єпископів всієї України – вищий орган Православної Церкви в Україні, підпорядкований Московському Патріархові. Розпочав свою роботу в м. Кисні у лютому 1921 р.
7. Парфеній (Памфіл Левицький, 1858 – 1922) – архієпископ Полтавський в 1920 – 1922 рр. Закінчив КЛА в 1884 р. З 1899 р. – єпископ. У 1908 р. його призначено єпископом Тульським (1911 – архієпископ). З1917 р. перебував «на покої» на Полтавщині. На прохання Московського Патріарха Тихона (Белавіна) став тимчасово керуючим Полтавською єпархіею. 8 серпня 1921 р. Парфеній дав благословіння для ВПЦР і погодився взяти під свій «догляд» українські парафії. На з’їзді Київщини (травень 1921 р.) Парфеній заочно був обраний митрополитом УАПЦ, але до Києва не приїхав. Під тиском Священного Синоду єпископів всієї України відійшов від українського руху.
8. Всеукраїнський Православний Церковний Собор відбувся у 1918 р. на 3-х сесіях (січень, червень – липень, листопад – грудень), але автокефалії Української Церкви не затвердив.
9. Назарій (Микола Михайлович Блінов, 1852 – 1928) – єпископ Черкаський, 3-й вікарій Київської єпархії. Народився в дворянській родині в Казані 24 січня 1852 р. Закінчив Санкт-Петербурзьку 1-у класичну гімназію і 2 курси університету. У 1875 р. закінчив Константинівське військове училище. 1887 р. – прийнятий до числа братчиків Києво-Печерської лаври. Після від’їзду Антонія (Храповицького) здійснював керівництво Київською єпархією в 1919 – 1921 рр. до призначення патріаршим екзархом митрополита Михаїла (Єрмакова). Листом від травня 1920 р. заборонив українським священикам правити Божу службу. У 1925 р. Московським Патріархом Тихоном (Белавіним) возведений в архієпископський сан. До 1928 р. перебував у московському Симоновому монастирі, де і помер.
10. Данилевич Василь Юхимович (1872 – 1935) – історик, археолог. З 1909 р. – приват-доцент історико-філологічного факультету Київського університету св. Володимира. В 1921 р. арофесор на кафедрі археології Київського інституту народної освіти (КІНО). У протоколах Собору іноді називається «Данилевський».
11. Можливо: «Ніч минула, а день наблизився, тож відкиньмо вчинки темряви й зодягнемось у зброю світла» (Рим. 13:12).
12. Тут: Собор Київщини, що відбувся 22 – 25 травня 1921 р. Див.: Част. II, Док. № 12.
13. Йдеться про мозаїчне зображення Діви Марії в центральному нефі, що носить назву «Нерушима стіна».
14. Ймовірно: «Коли хто родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже», (Ів. 3:5).
15. Бржосньовський Володимир (1887 [?] – 1937 [?]) – єпископ Білоцерківський УАПЦ в 1921 – 1924 рр. Потім відійшов до ДХЦ, але повернувся і в 1928 – 1930 рр. – єпископ Катеринославський УАПЦ. В добу «єжовщини» заарештований і вивезений до таборів у Котласі. Доля невідома.
16. Пастирські курси УАПЦ діяли при ВПЦР у 1920 – 1922 рр. Їх організаторами були Володимир Чехівський, о. Василь Липківський та ін.
17. Мт. 20: 26, Мр. 9: 35, 10: 43.
18. Протоієрей В. К. Липківський був настоятелем храму св. Софії з 3 липня 1919 р.
Подається за виданням: Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ. – Київ-Львів, 1999 р., с. 23 – 34.