У брехні короткі ноги
Юрген Грубіч, заступник головного редактора газети «Лейпцігер фольксцайтунг»
Наші зарубіжні автори / [Від такого ж чую]
Злісна антирадянська кампанія, розгорнута західними засобами масової інформації у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС, схоже, остаточно захлинулась. Її організатори постали перед усім світом у непривабливій ролі дезинформаторів і наклепників.
У нас, в Німецькій Демократичній Республіці, з глибоким співчуттям зустріли повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС. Лихо, яке спіткало радянських людей, болем відізвалося в серцях друзів, усіх чесних людей планети.
Але в той час, як в останні дні квітня радянські люди героїчно працювали в Чорнобилі, щоб ліквідувати загрозу і взяти під контроль реактор, який зазнав аварії, західні засоби масової інформації розгорнули шалену пропагандистську кампанію, поширюючи підбурюючі вигадки і безсоромну брехню. Буржуазні писаки, які донедавна холоднокровно розписували достоїнства всілякого роду ядерних озброєнь, раптом круто змінили курс і зарепетували про небезпечні наслідки ядерної реакції на звичайній АЕС. Буржуазну пропагандистську машину було запущено на повні оберти.
Зокрема, проігнорувавши офіційне повідомлення Радянського уряду, із сторінок реакційних газет США, Англії, ФРН та деяких інших натовських країн була запущена дезинформація про дві тисячі жертв аварії на Чорнобильській АЕС. А для більшої вірогідності у ролі «козирного» свідка на одній з прес-конференцій, яка транслювалась по телебаченню ФРН, виступив… державний секретар США Дж.Шульц. Він особисто підтвердив висмоктану з пальця цифру, не назвавши ніяких достовірних джерел (бо їх просто не існувало), а водночас продемонстрував свою елементарну некомпетентність в питаннях мирного використання ядерної енергії.
Незважаючи на те, що через чотири дні після аварії [1] міністр внутрішніх справ ФРН Ф.Ціммерман заявив, що серйозної небезпеки для західнонімецьких громадян не існує, щовечора на екранах телевізорів почали з’являтися контролери з лічильниками Гейгера в руках: вони ретельно обстежували автомашини і їх водіїв із соціалістичних країн, нишпорили з дозиметрами по альпійських луках у Баварії та рейнських ринках. Услід за цими репортажами, що будувалися і подавались у стилі фронтових зведень, йшли виступи так званих експертів, які навмисне маніпулювали цифрами й одиницями виміру, мало зрозумілими неспеціалісту.
На західному телебаченні і радіо влаштовувались дебати з таких питань, як рівень радіації і ступінь можливого опромінення жителів західноєвропейських країн. Зрозуміло, що рівень цих дебатів, як і компетентності їх учасників, не витримував ніякої критики. Але головне було переконати західного обивателя у тому, що небезпека існує.
Знайшлися й політики, які охоче включились у цю антирадянську кампанію. Одні з них вимагали припинити торгівлю зеленню й овочами, застерігали від вживання дітьми свіжого молока (хоча за рекомендаціями лікарів 90 процентів матерів у ФРН робили це і раніше); інші зажадали закрити ігрові майданчики, стадіони й плавальні басейни, заборонити поїздку команд західних країн у Київ для участі у велогонці Миру. Одночасно по телевізору глядачам показували похмуру картину: зів’яла зелень у полі, зіпсовані продукти на прилавку. Після цього репортери сновигали з мікрофоном по вулицях, запитуючи у перехожих, чи не злякалися вони? Природно, що після такої шквальної психологічної обробки декого й справді опановував страх.
Ну, а на завершення, для остаточного закріплення потрібного ефекту на екрані з’являлися професіонали – політичні коментатори. Виразним поворотом голови чи довірливим шепотом (залежно від темпераменту й політичного забарвлення) вони пропонували глядачам проковтнути «для профілактики» пропагандистську пілюлю про нову «загрозу із Сходу». Настирливо повторюючи, що західнонімецькі й американські реактори, мовляв, як і все зроблене на Заході, звичайно ж, найкращі, телевіщуни зловтішалися з приводу аварії на радянській атомній електростанції. Вони нав’язливо стверджували, що ця аварія нібито створює загрозу життю всіх європейців, яку замовчує Радянський Союз, а відтак – йому «не можна довіряти».
Пропагандистська кампанія була підкріплена численними дискримінаційними заходами щодо європейських соціалістичних країн, зокрема забороною на ввезення звідти сільськогосподарської продукції. Нічим не виправданих збитків було завдано і сільськогосподарським працівникам їх власних країн.
Головною ж метою, яку переслідувала буржуазна пропаганда, було послабити вплив радянських пропозицій щодо припинення ядерних випробувань і ліквідації ядерної зброї, намагання посіяти нове насіння ворожнечі й недовір’я до країн соціалізму.
Та сьогодні правда про Чорнобиль стає відомою на Заході усе більшій кількості людей – з достовірних і авторитетних джерел. А організатори брудної антирадянської кампанії психозу і дезинформації, інспірованої, як тепер добре відомо, США, у черговий раз будуть посоромлені.
Прапор комунізму, 1986 р., 29.05, № 128 (2524).
[1] Отже, 29 чи 30.04.1986 р. Оперативні німці – просто жах! Ми ще не встигли повідомити про те, що якась небезпека гряде, а вони вже визначили, що її немає.