5. Робота – вдень і вночі
В.Ганоцький, спецкор «Кіровоградської правди». Сидоровичі – Чорнобиль – Поліське – Кіровоград
Чорнобиль зблизька
На одній з доріг у тридцятикілометровій зоні ми наздогнали автобус. Через заднє скло видіно було його пасажирів – людей у білому одязі і респіраторах.
То поспішала у Прип’ять вахтова зміна. Ми довго не наважувалися обійти автобус, бо здавалося, як можна випереджати людей, які їдуть далі нас, у саму гарячу точку – до АЕС. Вони їхали на роботу, небезпечну і важку, яка на атомній електростанції і навколо неї не припиняється ні вдень ні вночі. Для її виконання потрібні особиста мужність і неабияка сила духу. Та жоден, хто побував там і з ким ми розмовляли, не вживав цих високих слів, а Анатолій Островий навіть сказав невдоволено, коли ми назвали його вчинок геройським:
– Роздмухали про ту поїздку казна-що. Нічого такого особливого я не зробив…
Певно ж, у працівника патрульно-постової служби Кіровоградського облуправління внутрішніх справ А.В.Острового і раніше були такі моменти, коли від нього вимагалися сміливість, оперативність, велика напруга фізичних і духовних сил, але то, як він сам сказав, була буденна робота, а тут, в особливій зоні, це вже було щось особливе.
Приїхав Анатолій у Чорнобиль у складі зведеного загону 19 травня і зразу ж одержав завдання терміново оволодіти спеціальністю дозиметриста. А вже наступного дня разом із заступником міністра внутрішніх справ республіки І.Н.Катаргіним був в особливо небезпечній зоні в районі міста Прип’яті, де визначав рівень радіації [1]. Та поїздка на деякий час вивела Анатолія зі строю, але після лікування він знову на посту – заміряє ступінь зараження грунту, води [2]. Повертаються хлопці з роботи, і Анатолій обстежує їх. Вчинив він таку ж процедуру і над нами. Трубкою торкнувся шиї, раз і вдруге. Не зводить очей з покажчика. Що там? – нетерпиться дізнатися. Анатолій не поспішає з висновком, ще раз включає дозиметричний прилад.
– Все гаразд. На костюмі теж – в нормі. А ось черевики…
Це вже було перед від’їздом у Кіровоград. Залишаємо одяг, для користування він уже непридатний.
Можна багато доброго сказать про кожного з кіровоградських посланців, які працюють у Чорнобилі і за тридцятикілометровою зоною. Це люди високого службового обовязку. І недарма їм довірено найвідповідальніші пости. Вони несуть службу в штабах урядової комісії і МВС республіки, на вузлі зв’язку, здійснюють патрулювання у Прип’яті, забезпечують контроль на трасах і дорогах.
Розмовляємо з хлопцями групи, що дислокується у райцентрі Поліському. Сказати, що робота у них спокійніша, ніж у тих, хто знаходиться у тридцятикілометровій зоні, було б невірно, але вони все ж рвуться у Чорнобиль.
– Ми приїхали добровільно, – говорить водій Новоархангельського райвідділу міліції сержант О.Мороз, – і вважаємо, що наше місце там, де найважче. Тому й просимо направити нашу групу для роботи в особливій зоні.
Олександр розповідає про своїх товаришів, про те, як вони допомогли льонозаводу вивезти на переробку вісім тонн тогорічної сировини. А про себе – ні слова. Це вже інші розкажуть, як він вступив у сутичку із власником «Жигулів», який будь-що хотів прорватися через пост. Сержант затримав порушника.
Добросовісно несуть службу старший сержант В.Гончаров, лейтенант Є.Кармаліта, інші товариші. Для постійної високої організованості, мобілізації людей на виконання поставлених завдань багато робить партійна група, яку очолює О.Ведрин. Службу, яка триває вдень і вночі, наші посланці несуть чесно, сумлінно, як і велить обов’язок.
Днями до редакції зайшов відвідувач, відрекомендувався: Анатолій Пустовіт. «Я приніс вірш про Чорнобиль». Можливо, в ньому не все гаразд з точки зору поетичної майстерності, але написаний він від усього серця, про таких людей, з якими я зустрічався під час відрядження. Наведу уривок з вірша нашого читача:
В опасной зоне зараженья
И в городе, и на селе
Идёт народное сраженье
За всё живое на Земле.
И никому тут нет покоя,
Пока не кончится беда,
А тех, кто пал на поле боя,
Мы не забудем никогда.
С годами свет на все прольется,
Но зтот год еще не раз
Щемящей болью отзовется
В сердцах у каждого из нас.
Про людей, що працюють у Чорнобилі, про їхній подвиг будуть написані книги, пісні, про їхню звитягу народ складе легенди. Вони достойні цього.
Кіровоградська правда, 1986 р., 11.06, № 134 (17496).
[1] Отже, навіть 20.05 українська міліція не могла добитись даних по радіаційній обстановці ані від хімічних військ, ані від військ цивільної оборони, ані просто від урядової комісії. Кожне відомсто вело радіаційну розвідку на свою руку, роблячи цим посильний внесок у колективну дозу. Геройством, як завжди, компенсується нездала організація.
[2] То як же це розуміти: його боднула корова, чи він наковтався радіоактивного пилу? І якщо не корова винна, то який діагноз йому поставили? Судячи з того, що його виперли на службу наступного дня, діагноз був “симулянт-радіофоб”.