Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

В короткі строки

Л.Іванова

На околиці Макарова з’явилось кілька нових вулиць з новими комфортабельними будинками для евакуійованих із зони Чорнобильської АЕС. Зводять їх будівельники Донецької, Кримської, Одеської, Львівської областей, багатьох міністерств і відомств. Не випадково щоразу бачиш щити із написами: «Тут веде будівництво Кримська область», «Вулиця Донецька», «Вулиця Комунальників». Саме на останній, де здійснює роботи по зведенню житла Міністерства житлового і комунального господарства УРСР, ми і зупинились. Петро Олександрович Бавко, що відає комунальним господарством Макарова, пояснює:

– Тут поселяться працівники комунальних служб Прип’яті і Чорнобиля. Звідси на двотижневі вахти відправлятимуться на роботу. Будівельники з різних областей Міністерства житлового і комунального господарства республіки подбали, щоб жилося в цих будинках добре, щоб були усі зручності.

І справді, будинки – один одного кращий. І зовні гарні, зі смаком оздоблені, пофарбовані. І всередині все зроблено на відмінно.

М.М.Кобзєв, В.В.Атамась, Ю.О.Солонько…

М.М.Кобзєв, В.В.Атамась, Ю.О.Солонько хід робіт звіряють з проектом.

Підходимо до будинків, де бригада малярів закінчує фарбувати веранди, вхідні двері, паркани, на подвір’ях розрівнюється завезена сюди земля, укладаються плити. Навпроти електрики закінчують встановлювати вимикачі в підсобних приміщеннях. Клацає кнопка – і яскраві лампочки загоряються в сараї, де вже складені вугілля та дрова для новоселів, у погребі, що сяє свіжою побілкою, яка, до речі, й не передбачена в ньому, але жінки-маляри зробили, аби людям, які тут житимуть, зручніше, радісніше було від усвідомлення, що про них навіть у дрібних справах подбали.

– Хто ж зводить тут житло?

– Кіровоградське облжитлоуправління, – пояснює Петро Олександрович. – Та ось керівник загону будівельників – головний інженер управління Микола Михайлович Кобзєв.

Знайомимось. І Микола Михайлович веде нас в один з будинків. Веранда, просторий передпокій, кімнати з широкими вікнами, кухня, де закнчується облицювання стін кахлем, у приміщеннях поруч встановлюються ванна, котел для опалювання. Крім кухні і ванної кімнати, все пофасовано, радують око веселі кольори шпалер.

– Скільки часу потрібно було, щоб цей будинок звести? – питаємо у Миколи Михайловича.

– Три тижні. Самі собі не віримо, що так швидко зробили. Працювали напружено. Сніданок, обід і вечеря – на все мінімум часу. Ночі літні короткі, тільки починає сіріти – і знов до роботи. Причому виконували їх у комплексі. Не встигнуть стіни і перекриття з’явитись, тут уже й електрики працюють. Одночасно встановлювали батареї парового опалення, проводили воду. Дні стояли жаркі, стіни швидко сохли, отож одразу могли і шпалери клеїти, і фарбувати. Інша бригада була зайнята надвірними будовами, впорядкуванням території. Через кілька днів будинки здаємо під ключ. Думаю, скарг на нас не буде.

Такий вигляд має нова вулиця

Такий вигляд має нова вулиця.

І справді, не буде. Бо стільки вміння, майстерності, любові вкладено в будову, що й браку, як не шукали, не знайшли.

– Хто найкраще працював?

– Всі. Та все ж хочу виділити майстра Василя Васильовича Атамася, який разом з робітниками з кельмою ставав до роботи, столяра Віктора Івановича Цуркана, теслярів Василя Васильовича Солов’я, Дмитра Васильовича Хрієнка, електрика Юрія Олексійовича Солонька… Вибачте, наша машина під’їжджає.

Машина з Кіровограда привезла необхідні меблі, все, що може знадобитись господарям у новому домі.

Через кілька днів новосілля. Ми не знаємо, хто житиме в цих зручних і гарних будинках. Та хто б не жив, добрим словом згадуватиме людей, які у рекордно короткі строки звели ці вулиці, хто подарував евакуйованим з Прип’яті і Чорнобиля те, що зветься своїм домом, де сміятимуться діти, де оселиться радість.

Фото М.Мосенжника

Київська правда, 1986 р., 27.08, № 199 (18681).