В короткі строки

Л.Іванова

На околиці Макарова з’явилось кілька нових вулиць з новими комфортабельними будинками для евакуійованих із зони Чорнобильської АЕС. Зводять їх будівельники Донецької, Кримської, Одеської, Львівської областей, багатьох міністерств і відомств. Не випадково щоразу бачиш щити із написами: «Тут веде будівництво Кримська область», «Вулиця Донецька», «Вулиця Комунальників». Саме на останній, де здійснює роботи по зведенню житла Міністерства житлового і комунального господарства УРСР, ми і зупинились. Петро Олександрович Бавко, що відає комунальним господарством Макарова, пояснює:

– Тут поселяться працівники комунальних служб Прип’яті і Чорнобиля. Звідси на двотижневі вахти відправлятимуться на роботу. Будівельники з різних областей Міністерства житлового і комунального господарства республіки подбали, щоб жилося в цих будинках добре, щоб були усі зручності.

І справді, будинки – один одного кращий. І зовні гарні, зі смаком оздоблені, пофарбовані. І всередині все зроблено на відмінно.

М.М.Кобзєв, В.В.Атамась, Ю.О.Солонько хід робіт звіряють з проектом.

Підходимо до будинків, де бригада малярів закінчує фарбувати веранди, вхідні двері, паркани, на подвір’ях розрівнюється завезена сюди земля, укладаються плити. Навпроти електрики закінчують встановлювати вимикачі в підсобних приміщеннях. Клацає кнопка – і яскраві лампочки загоряються в сараї, де вже складені вугілля та дрова для новоселів, у погребі, що сяє свіжою побілкою, яка, до речі, й не передбачена в ньому, але жінки-маляри зробили, аби людям, які тут житимуть, зручніше, радісніше було від усвідомлення, що про них навіть у дрібних справах подбали.

– Хто ж зводить тут житло?

– Кіровоградське облжитлоуправління, – пояснює Петро Олександрович. – Та ось керівник загону будівельників – головний інженер управління Микола Михайлович Кобзєв.

Знайомимось. І Микола Михайлович веде нас в один з будинків. Веранда, просторий передпокій, кімнати з широкими вікнами, кухня, де закнчується облицювання стін кахлем, у приміщеннях поруч встановлюються ванна, котел для опалювання. Крім кухні і ванної кімнати, все пофасовано, радують око веселі кольори шпалер.

– Скільки часу потрібно було, щоб цей будинок звести? – питаємо у Миколи Михайловича.

– Три тижні. Самі собі не віримо, що так швидко зробили. Працювали напружено. Сніданок, обід і вечеря – на все мінімум часу. Ночі літні короткі, тільки починає сіріти – і знов до роботи. Причому виконували їх у комплексі. Не встигнуть стіни і перекриття з’явитись, тут уже й електрики працюють. Одночасно встановлювали батареї парового опалення, проводили воду. Дні стояли жаркі, стіни швидко сохли, отож одразу могли і шпалери клеїти, і фарбувати. Інша бригада була зайнята надвірними будовами, впорядкуванням території. Через кілька днів будинки здаємо під ключ. Думаю, скарг на нас не буде.

Такий вигляд має нова вулиця.

І справді, не буде. Бо стільки вміння, майстерності, любові вкладено в будову, що й браку, як не шукали, не знайшли.

– Хто найкраще працював?

– Всі. Та все ж хочу виділити майстра Василя Васильовича Атамася, який разом з робітниками з кельмою ставав до роботи, столяра Віктора Івановича Цуркана, теслярів Василя Васильовича Солов’я, Дмитра Васильовича Хрієнка, електрика Юрія Олексійовича Солонька… Вибачте, наша машина під’їжджає.

Машина з Кіровограда привезла необхідні меблі, все, що може знадобитись господарям у новому домі.

Через кілька днів новосілля. Ми не знаємо, хто житиме в цих зручних і гарних будинках. Та хто б не жив, добрим словом згадуватиме людей, які у рекордно короткі строки звели ці вулиці, хто подарував евакуйованим з Прип’яті і Чорнобиля те, що зветься своїм домом, де сміятимуться діти, де оселиться радість.

Фото М.Мосенжника

Київська правда, 1986 р., 27.08, № 199 (18681).