Після Сталінградської битви: Non solum armis

Тихомиров В.

У пропагандистському інструментарії радянських органів військово-політичної роботи, призначеному для деморалізації солдатів та офіцерів противника, фронтові листівки займали невід'ємне місце. Від інших видів друкованої продукції агітки відрізнялись оперативністю у складанні, стислістю і яскравим оформленням, були простими за засобами виготовлення і розповсюдження. Зміст більшості подібних артефактів закладався пропагандистами Головного політуправління Червоної армії, політуправлінь фронтів та політвідділів армій. Радянські військові політпрацівники робили акцент на великих накладах засобів пропаганди і мали рацію – світова історія доводить, шо перемогти у великій війні можна тільки нескінченною множиною.

Так, на завершальному етапі Сталінградської битви, що тривав з 10 січня по 2 лютого 1943 року і закінчився розгромом та полоном відбірної армії Вермахту та декількох союзних, над розташуванням противника відбувався справжній листівкопад: з літаків, або за допомогою спеціальних агітснарядів, в стан ворога закидалась величезна кількість листівок німецькою, румунською, італійською, угорською мовами з коротким, досить цинічним і загрозливим текстом: «ви – в оточенні, спротив безглуздий, здавайтеся в полон, або будете знищені!».

Втім, серед цього друкованого арсеналу Червоної армії ми зробимо наголос на одній листівці, яку на сьогодні вирізняє прикладний характер. Події, покладені в основу цієї не надто помітної за оформленням, але – вагомої за змістом чергової пропагандистської витівки, засновані на реальних фактах. За допомогою супутніх документів встановлено, що оригінал листівки був переданий представниками радянського партизанського загону «Більшовик» Кобиляцького району Полтавської області до організаційно-інструкторського відділу Полтавського обкому КП(б)У за актом від 8 жовтня 1943 р., а тепер зберігається у Центральному державному архіві громадських об’єднань та україніки.

Текст листівки німецькою мовою, віддрукований на тонкому папері стандартного формату – 27 на 15 см. Не серійний примірник: на документі відсутні номер, серія та дата; реставрований, оригінал. Датування: ймовірно 1943 рік, не раніше 14 лютого, за текстом – розпал війни, радянські війська відстояли Сталінград, прорвали блокаду Ленінграду (18.01.1943), звільнили Курськ (08.02.1943), Ростов-на-Дону (14.02.1943), почали звільнення Донбасу.

«Was ist vor Stalingrad geschehen?» – «Яка подія відбулась у Сталінграді?». Таке питання винесене в заголовок на лицьовій стороні листівки. Вище німецьке військове командування продовжувало вважати свою армію непереможною, приховувало від своїх підлеглих справжні масштаби поразки та втрати під Сталінградом, про що було відомо політорганам Червоної армії, тому основна теза, на якій акцентувалась увага читача листівки – небувала досі кількість німецьких вояків, що потрапила в оточення під Сталінградом.

Основний текст розпочинається зверненням: «Німецькі офіцери та солдати!». Тут, і на це слід звернути увагу, на перше місце поставлені офіцери, а не солдати, як це зазвичай трохи наївно робилось радянськими військовими пропагандистами на початковому етапі війни. Укладачі даної листівки врахували досвід минулої битви, оскільки добре запам’ятали, що масова капітуляція частин вермахту та румунської армії відбувалась саме за участі їхніх генералів, а також старших офіцерів.

В центрі сторінки у великому чорному колі цифра – «330000», перекреслена хрестом з червоних ліній. Текст:

«Із 330000 німецьких солдатів та офіцерів, що потрапили в оточення під Сталінградом, загинуло понад 240000. Солдати! Поміркуйте, заради кого Гітлер та його кліка розплатилися смертями 240000 ваших товаришів під Сталінградом».

«Разом з тим, – повідомлялось у листівці, – 91000 солдатів та офіцерів врятувались, оскільки здались в полон. Серед них 24 генерали, 180 полковників та понад 2500 інших офіцерів».

Далі наводиться повний список з 24-х полонених генералів (22 німецьких та 2 румунських), іхні військові звання, а також номери з'єднань, якими вони командували. Відкриває список відомий німецький воєначальник, один із розробників плану «Барбаросса», улюбленець фюрера, генерал-фельдмаршал Фрідріх Вільгельм Паулюс, з кінця 1941 року командувач 6-тої армії. Такої великої кількості генералів Вермахту в полоні на чолі із фельдмаршалом ще не було ніколи!

Далі за текстом – величезні втрати 6-тої армії та 4-тої танкової армій Вермахту в техніці. Нагадаємо, що 6-та німецька армія вважалась елітарною зі славним минулим: її танкові колони у «французькому поході» маршем пройшли Бельгію, Данію, Норвегію, Голандію, Люксембург. Навесні 1941 року 6-ту армію перекинули на схід. Багато хто з тих генералів на чолі своїх дивізій мали відношення і до української землі: таранили радянські укріпрайони та брали участь у створенні «котлів» під Уманню, Києвом, билися за Харків. Про «бойовий шлях» 6-тої німецької армії свідоцтв достатньо, згадаємо лише відомого радянського поета Євгена Долматовського, у 1939 – 1945 роках – військовослужбовця Червоної армії, військового журналіста, який у своїх спогадах розповів, що у 1941 році в боях під Уманню був поранений і потрапив в полон, де і відбулось його знайомство з командиром 376-ї піхотної дивізії Вермахту генералом А. фон Даніелсом (Generalleutnant Alexander Edler von Daniels). Вдруге вони побачились вже після капітуляції 6-тої армії в Сталінграді.

У заключному зверненні на лицьовій стороні листівки радянські військово-політичні працівники заперечують «дурні балачки» із іноземної преси:

«Німецькі офіцери та солдати! Стан німецьких армій безвихідний. Не довіряйте дурним балачкам щодо передбачуваних жахів російського полону. Слідуйте за генералами, полковниками, офіцерами та солдатами, які здалися в полон під Сталінградом. Вони у безпеці, їм гарантовано, що вони повернуться додому, коли закінчиться війна. Кидайте Гітлера та його кліку».

«Гітлер – це не Німеччина, гітлери приходить та йдуть, проте Німеччина залишається».

Ці фрази – фактично цитати із наказу Народного комісара оборони СРСР Й. Сталіна від 23 лютого 1942 року № 55 – стали знаменитими і використовувались радянськими військово-політичними працівниками як агітаційний прийом безліч разів у різних контекстах. У даному випадку мова йшла про німецьких генералів, офіцерів та солдат, які «зрозуміли це» і здались під Сталінградом.

Ремарка: «Здавайтесь в полон росіянам, і ви залишитесь живими – для ваших родин, для Вашої Німецької Батьківщини».

На зворотній стороні листівки фотографії, що підтверджують основний текст листівки. У центрі заголовок: «Sie sind in russischer Gefangenschaft», що означає – «Вони у російському полоні». Стоп-кадр відомої документальної кінозйомки 31 січня 1943 року, в той день, коли відбулась капітуляція: генерал-фельдмаршал Паулюс, командувач 6-тої армії, поруч із ним – начальник штабу армії генерал-лейтенант Шмідт – повержені, не голені, голодні; далі – ілюстративний фотоматеріал: командувач 297-ї піхотної дивізії генерал-майор Дреббер; командувач 376-ї піхотної дивізії генерал-лейтенант фон Даніелс; начальник медичної служби 6-тої армії генерал-лейтенант Рінольді; командувач 14-го танкового корпусу генерал-лейтенант Шлеммер; командувач 100-ї єгерської дивізії генерал-лейтенант Занне; командувач 29-ї піхотної дивізії генерал-лейтенант Лейзер. Всім генералам були залишені їхні ордени та знаки відмінності.

У «підвалі» зворотного боку листівки міститься групове фото, на якому німецькі генерали і командувач 20-ї румунської піхотної дивізії бригадний генерал Димитріу перебувають під пильним наглядом радянських офіцерів.

Підпис органу чи посадової особи, як і дата складання листівки, на жаль, не виявлений. Ймовірно, підпис зробив би цей документ психологічного впливу на ворога ще більш авторитетним та конкретним.

Отже, при складанні листівки необхідно було провести правильну інтонацію в інформаційному впливі на противника, оскільки для будь-якого німця чи румуна топонім «Сталінград» після Сталінградської битви і до кінця війни залишався прикладом принизливої поразки, безнадійності (на сьогодні для всіх завойовників цей топонім є називним), з якої вихід тільки один – лягти вбитим в землю, яку вони прийшли підкорювати, або опинитися серед полонених. Вірний тон укладачами був знайдений.

Щодо цифр втрат німців та їх союзників: ймовірно, сюди були включені також тилові, будівельні та поліцейські частини. Звісно, що у такому випадку, кількість особового складу Вермахту в оточенні під Сталінградом потребує уточнення. Втім, достовірно відомо, що після Сталінграду в Третьому рейху був оголошений траур. Три доби над німецькими містами лунав поховальний подзвін.

Фотографії 1-ї та 2-ї сторінки радянської листівки (із фондів Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки, ф.1, оп.22, спр.490, арк.28, 28 зв.):

Віктор Тихомиров – провідний архівіст відділу використання інформації документів та комунікацій Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки.

Опубліковано на сайті «Мислене древо» 4 лютого 2023 р.