Деякі нотатки щодо битви на Калці 1223 року

Талах Віктор

Джерела

Битва на Калці висвітлена у чотирьох основних найближчих за часом створення до події джерелах:

1) Галицько-Волинському літопису за Іпатським, Хлебниківським і Погодинським списками;

2) «Суздальському літопису» (умовне позначення з публікації в «Полном собрании русских летописей», скоріш за все літопис було складено у Володимирі-на-Клязьмі) за Лаврентіївським списком;

3) Новгородському першому літопису старшого ізводу;

4) «Досконалій історії» («Аль-каміль фі т-таріх») Іззуддіна Абуль-Хасана Алі ібн Мухаммада аль-Джазірі (Ібн аль-Асіра).

Стислі згадки про подію містяться також у «Хроніці Лівонії» Генріха Латвійського, «Історії Тартар» брата Цезаря де Брідіа, «Таємній історії монголів» та в китайській династійній хроніці «Юаньші».

Оповідання, вміщене в Галицько-Волинському літопису (в Іпатському списку воно має окремий заголовок «Калкське побоїще») є цілісною, позбавленою внутрішніх суперечок розповіддю учасника подій. Дві згадки про перетинання руськими ратями Дніпра, які подекуди вважають дублюванням, що є ознакою компілятивного характеру тексту, насправді описують дві різні події. Деякі деталі оповідання дозволяють припустити, що автор початкової частини належав до чернігівських ратників [Fennell 1980: p. 19-20; Махновець 1989: с. 379, нот. 3]. Водночас, більша частина повідомлення вочевидь походить з оточення Данили Галицького.

Можливі два пояснення. Перше полягає в тому, що автор після загибелі Мстислава Чернігівського перейшов на службу до Данили Романовича. Друге, більш поширене, припускає, що «Оповідання про Калкське побоїще» з Галицько-Волинського літопису є поєднанням галицько-волинського джерела з київським, створеним невдовзі після битви, і було складено у другій половині 40-х – першій половині 50-х років ХІІІ століття [Романов 1981: с. 85, 102 – 103; Ужанков: 1989, с. 268 – 269; Рудаков: 2009, с. 25]. Утім, жодних вказівок на київське походження автора текст не містить. Так саме, пізнє датування стосується всього «Літопису Данили Галицького», що охоплює час з 1201 до 1250 р., а не саме «Оповідання про Калкське побоїще». Згадка в тексті про смерть Мстислава Ярославича Луцького (Німого), що сталась 1226 р., вказує на час, близький до цієї дати, адже в подальшому звістка втратила актуальність. Навіть якщо остаточна редакція і склалася через 20 – 30 років після події, вона грунтується на автентичних повідомленнях її учасників. Тому, у випадку розбіжностей з даними інших джерел, відомості Іпатського літопису мають безумовну перевагу.

«Суздальський літопис» також містить цілісне оповідання сучасника, хоча й створене в церковних колах, на що вказує розлогий начотницький вступ. Утім, оскільки ростово-суздальські полки участі в битві не брали (Василько Костянтинович Ростовський дуже вчасно запізнився на місце збору), події власно походу описано дуже стисло. Існує точка зору, що в цій частині так званий «Суздальський літопис» насправді відтворює текст «Ростовського літописця Костянтина Всеволодича та його синів», який спирається на володимирський великокняжий звід 1228 року, що, у свою чергу, в опису подій на Півдні грунтувався на «Літописці Переяславля Руського» [Рудаков 2009: с. 20, з посиланнями на М. Д. Приселкова та Д. С. Лихачова]. Втім, уявлення, що розвиток літописних текстів обов’язково відбувався від більш розлогих до більш стислих, не відповідає дійсності. Оповідання ростовського літописця цілком могло бути складено ним самим на підставі повідомлень сучасників, які брали участь у поході та повернулися до Чернігова, де знаходився Василько Костянтинович та його загін [див.: Эммаусский 1958: с. 66].

Оповідання Новгородського Першого літопису старшого ізводу фізично є найдавнішим записом про події Калкської битви: палеографічні особливості тексту вказують на кінець ХІІІ століття. Крім того, це найбільш докладна, літературно-прикрашена з ранніх повістей про битву на Калці. У зв’язку з цим вона користувалася найбільшою популярністю в дослідників: Н.М. Карамзін і С.М. Соловйов без будь-якого сумніву відтворюють цю розповідь у своїх історичних працях. Навіть деякі сучасні автори характеризують її як «найважливіший документ» [Астайкин 2012: с. 2]. Однак, фізично найдавніший список не обов’язково містить у собі змістовно найдавніший текст. Докладніший аналіз виявляє, що це – літературна компіляція. Вступна частина в ній дослівно збігається з Володимирським літописом. Оскільки в цілому в цій частині Новгородського Першого літопису інших слідів володимирського та ростово-суздальського літописання немає, вважається, що теологічний текст походить з якогось спільного джерела, можливо, складеного в Рязані (адже, інший збіг між Лаврентіївським і Новгородським Першим літописами стосується саме рязанських міжусобиць) [Рудаков 2009: с. 21-22, з посиланнями на О. О. Шахматова, В. Л. Комаровича та Я. С. Лур’є].

Д. С. Лихачов припускав, що опис власно битви в Новгородському Першому літопису походив з гіпотетичного «Літописця Переяслава Руського» [Лихачев 1949: с. 22-23], однак, саме про Переяслав Руський чи осіб звідти в тексті літописної статті немає жодного слова, натомість увага розповідача зосереджена на київських князях: Мстиславі Старому та його зятях, – отже, більш вірогідним є київське походження цієї частини відомостей Новгородського Першого літопису [Fennell 1980: p .23 – 24].

Текст Новгородського першого літопису містить значну кількість суто літературних вставок: художній характер мають епізоди з татарськими посольствами, неправдоподібна історія з Гемябегом (із безперечними ознаками вставного епізоду) вочевидь належить до категорії «жовнірських байок». Оповідання Новгородського Першого літопису потребує ретельного критичного аналізу.

Праця Ібн ал-Асіра була завершена між 1230 та 1233 рр. в Мосулі. Між тим, оповідання про битву на Калці належить не до монгольської, а також до руської традиції. Адже про своє джерело Ібн ал-Асір свідчить: «Багато визначних купців із русів і заможні люди зібрались і, взявши з собою, що було їм дорогим, відправилися морем на декількох кораблях до країн ісламу. І коли вони наблизилися до гавані, до якої вони прагнули, один із кораблів розбився та потонув, проте люди врятувалися та, оскільки тоді існував такий звичай, що корабель, який зазнав кораблетрощі, належить государеві, то йому дісталося з того корабля багато чого, решту ж кораблів він віддав русам, пояснивши їм наявне становище речей» [Ібн Ал-Асір 1884: с. 27]. Вочевидь, саме ці купці-руси, які рятувалися від монголів, і були, прямо чи опосередковано, інформаторами мосульського історика.

Зведені відомості

Зведення відомостей цих чотирьох джерел дає наступну картину:

Це те, що ми можемо вважати більш-менш достовірними відомостями про Калкську битву. Решта – літературна творчість пізніших книжників.

Поепізодний коментар

1. Дата Галицько-Волинського літопису за Іпатським списком є неавтентичною, внесеною пізнішим редактором, у Хлебниківському списку її немає. Датування Новгородського Першого літопису пов’язують із так званим «ультрамартовським» стилем. С. В. Циб на підставі аналізу розвитку датувальних схем північних літописів доходить висновку: «несомненно, что в первоначальном варианте битва на Калке была датирована 6731 г. от С.М.» [Цыб 2009: с. 240]. Відомості «Суздальського літопису» підтверджує Ібн Ал-Асір: 640 рік гіджри, тобто, між 5 лютого 1223 та 23 січня 1224 р. (епізод 9). Саме на підставі його свідчення А. А. Кунік запропонував дату 31 травня 1223 р. [Куник 1854: с. 778-779].

Між тим, «Хроніка Лівонії» Генріха Латвійського відносить битву на Калці до 24 року єпископства Альберта фон Буксгевдена. Якщо роки єпископства Альберта відраховувалися від новоріччя за так званим «благовіщенським стилем», це було між 25 березня 1222 та 25 березня 1223 р. [Цыб 2008: с. 218 – 219], однак, якщо вони рахуються від фактичного отримання Альбертом єпископського сану (точна дата невідома), і це сталося між 31 травня та 31 грудня 1199 р., тоді 31 травня 1223 р. припадає на 24 рік його єпископства.

Сам С. Циб датує Калкську битву за так званим болгаро-візантийським стилем (Сотворіння Світу – 5504 р. до н.е.), і, відповідно, відносить до 1226 р. [Цыб 2009: с. 243], проте, всі його аргументи непрямі й можуть бути інтерпретовані в інший спосіб.

4. «Вал Половечський» – ймовірно, йдеться про один з так званих «Змієвих валів», хоча неясно, про який саме, найвірогідніше, про Посульський.

6-7. З трьох повідомлень про посольства половців і князівський з’їзд у Києві всі є оригінальними і належать різним авторам. Цікаві сліди дипломатичної «війни титулів»: Галицько-Волинський літопис називає Юрія Всеволодича «Суздальським», хоча той у 1223 р. сидів у Володимирі-на-Клязьмі, натомість суздальський літописець не визнає прав Мстислава Удатного на Галич і називає його «Мстислав Торопецький».

9. Два джерела незалежно і по-різному зазначають одне й те ж місце збору руських ратей: Заруб на Днепрі напроти Варязького острова. На думку М. Каргера [Каргер 1950: с. 33], із літописним Зарубом слід ототожнювати городище, яке розташоване за 2 км на північ від колишнього села Зарубинці на так званій Батуровій горі у Канівському районі Черкаської області. Від В.Н. Татищева до М.С. Грушевського Варязький острів ототожнювали з Хортицею, але зараз ця думка не поділяється [Сердобольская 1949: с. 216; Махновець 1989: с. 549].

А. Астайкін вважає, що руські раті зібрались у Зарубі після Великодня 23 квітня 1223 р. [Астайкин 2012: с.3].

Слова «всѧ намъ» на думку Л. Махновця вказують на очевидця подій [Махновець 1989: с. 379, нот. 3]. При цьому, описана в цьому місці переправа відбувалася з лівого берега на правий, в ній брали участь полки лівобережних князівств: Чернігівського, Курського, Трубчевського, Путивльського.

10, 12 -13. В Новгородському Першому літопису це літературна вставка «Оповідання про татарські посольства». З точки зору політичної логіки дії руських князів є цілковито безглуздими: вони вбивають перших послів, які пропонують їм союз, і відпускають других, які оголошують їм війну. Поряд із цим, члени другого посольства висловлюються в категоріях християнської моралі: «Да всѣмъ Богъ». Вочевидь це творчість руського книжника – християнина, а не відображення історичної дійсності.

Не зовсім зрозуміло, звідки в руських літописах з’являється мотив вбивства татарських послів, чи є він (а відповідно і вся вставка) одночасним основному оповіданню. В. М. Рудаков припускає, що це мало пояснити промисел Божий покарати руських [Рудаков 2009: с. 33].

Можна припустити, що насправді посольство від монголів до руських князів, які стояли в Зарубі, було, але лише одне, однак, висвітлене у двох різних джерелах. Одне містило виклад пропозицій посольства про союз проти половців, але нічого не казало про подальшу долю послів, друге не дуже докладно розповідало про зміст посольства, проте чітко зазначало, що посли були відпущені живими, і після того послів від татар вже не було. Компілятор з двох повідомлень зробив два посольства, для першого з яких домислив наслідки. В будь-якому випадку це літературний твір, подробиці якого не можуть вважатися достовірними.

11. Надзвичайно цікаве і майже не проаналізоване пізнішими істориками повідомлення, що свідчить про неабиякий стратегічний талан Мстислава Мстиславича Удатного, який спробував використати проти неприятеля річковий флот (як ми побачимо, в подальшому це врятувало йому життя), проведений його воєводами з гирла Дністра до Дніпровського лиману і далі вгору по Дніпру до початку порогів. Тут галицькі «лодії» мусили були зупинитися, бо без провідників подолати пороги було неможливо, а їх серед «галичських вигонців» не було.

Я. Длугош, здається, першим інтерпретував ці повідомлення у такий спосіб, що русько-половецьке військо перетнуло Дніпро в районі Хортиці:

«Частина рутенських князів і вояків йшла кінно, а частина – на човнах, дійшли до Протолчі, там всі пересіли на коней й через дванадцять переходів досягли ріки Капчі, де вже стали табором татари» [Dlugos 1973: p. 216].

Цю точку зору наслідував М.С. Грушевський: «Полки ріжних князів постягалися над Дніпрові пороги, над Хортицю, де було збірне місце – сюди прийшли також половецькі орди, й вигонці галицькі» [Грушевський 1992: с. 341], її поділяє Л. Войтович [Войтович 2019: с.51]. Але Галицько-Волинський літопис цілком однозначно каже, що у ріки Хортиці (ліва притока Дніпра напроти однойменного острова) стали човни, що прийшли з Дністра. Керували ними не старші князі на чолі з Мстиславом Київським чи Мстиславом Удатним, а галицькі бояри Юрій Домамирич (Домажирич) та Держикрай Володиславич. Перший з них в подальшому декілька разів згадується як тисяцький при Данилі [Махновець 1989: с.382, 411, 417]. Л. Махновець вважає його сином Домажира, зазначеного в якості одного з послів Романа Мстиславича до Константинополя у 1200 р. [Махновець 1989: с. 369, нот. 2]. Отже, Хортиці в цьому епізоді досягає галицький флот, а не раті, що зібрались у Зарубі.

12 – 14. Епізод 12 з Галицько-Волинського літопису повідомляє про похід назустріч флоту, що стояв перед порогами, загону на чолі з Данилом Романовичем. Цей похід був необхідним, щоб доставити провідників, які провели б флот через пороги (задумавши річковий похід, Мстислав Мстиславич, мабуть, подбав про них заздалегідь), крім того, стало відомо, що подивитися на галицькі човни підійшов загін монголів, й їх можна було роздивитися.

Запис із Судакського Синаксаря свідчить, що монголи вперше з’явились у Криму 27 січня 1223 р. [Салтыков 1929: с. 12]. Шлях від Судака до Хортиці для кінного війська складав 13 – 14 діб, отже, навіть якщо руські раті зібралися поблизу Заруба наприкінці квітня, Джебе та Субедей могли перебувати в Криму з кінця січня до середини квітня 1223 року.

Враховуючи, що від Заруба до Хортиці близько 420 км, похід Данили Романовича потребував не менше 14 діб за швидкості 30 км на добу, або ж, якщо Данило мав при собі невеликий виключно кінний загін, що пересувався зі швидкістю до 50 км на добу, – 9 діб. Отже, якщо Данило вийшов із Заруба 28/29 квітня, Хортиці він мав досягти 6/7 або 13/14 травня. Щоправда, ці дати коректні лише у випадку, якщо ми вважаємо, що руські князі відправилися до Заруба після Великодня.

В оповіданні про татарські посольства з новгородської компіляції згадка про цей же похід вставлена між описами першого та другого посольств і описується як похід всього русько-половецького війська. Якщо рухатися з району Канева вздовж Дніпра на південь і не дуже добре знати географію українського Причорномор’я, то район порогів буде як раз «не доходячи до Олешшя» (острів Великий Потьомкін, за 12 км нижче від центру Херсона або ж місце злиття Дніпровського й Бузького лиманів), хоча між Олешшям та Хортицею насправді близько 360 км, але там немає інших помітних географічних орієнтирів.

15. Данило разом з галицьким флотом повертається до місця розташування основних руських сил, і доповідає старшим князям про противника. Після цього ватажки походу приймають рішення виступити назустріч неприятелю. Середня швидкість човна – 12 км за годину, отже, за добу човен може здолати 70 – 90 км. Зважаючи на це, зворотна подорож Данили Романовича потребувала 5 – 8 діб. Якщо він відправився з Хортиці 7/8 травня, то до Заруба повернувся 12 – 15 травня. Втім, розрахунок дат грунтується на суб’єктивній думці, що військо руських князів досягло Заруба після 23 квітня 1223 р.

16. Руські полки знов перетинають Дніпро, цього разу всі, з правого берега на лівий. Галицько-Волинський літопис зазначає, що це сталось у вівторок, яким, виходячи з подальшої хронології подій, імовірніше за все було 16 травня 1223 р. (юліанське).

17. Перша сутичка між татарами та руськими ратями. У Новгородської компіляції руські перетинають Дніпро двічі: першим – Мстислав (імовірно – Удатний), а після нього – всі князі разом. Втім, це імовірно наслідок вставки епізоду з Гемябегом, який починається звісткою про переправу Мстислава через Дніпро, в загальний текст, в якому також була згадка про переправу князів через ріку.

18. Вкрай малоправдоподібне оповідання фольклорного характеру. Можливо, якійсь випадок з Гемябегом мав місце, але у викладі Новгородського літопису він набуває фантастичних рис.

19. Три різні джерела наводять три різні відомості про тривалість шляху руських та половецьких ратей від переправи через Дніпро до Калки: 8 днів (Галицько-Волинський літопис), 9 днів (Новгородська компіляція), 12 днів (Ібн Ал-Асір). Н.М. Карамзін, не мудруючи, складає час, зазначений у двох літописах:

«Татары еще прислали новых [послів – В.Т.], которые, встретив войско Российское, в семнадцатый день его похода, на берегах Днепра, близ Олешья» [Карамзин: т. III, гл. VIII].

Однак, це геть не відповідає даним літописних текстів, де 8 і 9 діб – час однієї і тієї ж події. Відмінність в 1 добу легко пояснити тим, що в Новгородській компіляції день до загальної тривалості походу було включено його початковий день, а в оповіданні Галицько-Волинського літопису – ні. Взагалі, такі помилки досить типові, коли дати згадуються по пам’яти.

Оскільки закінчення битви літописи датують 31 травня, а тривалість визначають у три дні, то на Калку русько-половецьке військо прибуло 28 травня. Між цією датою та переправою через Дніпро у вівторок 16 травня ті самі 12 діб, про яке повідомляє Ібн Ал-Асір. Різниця виникає внаслідок того, що Ібн Ал-Асір наводить час від переправи через Дніпро, а Галицько-Волинський літопис і Новгородська компіляція – від сутички з татарами та угону татарської худоби.

В цілому найбільш імовірна хронологія набуває наступного вигляду:

між 23 та 30 квітня – вихід Мстислава Романовича з Києва (гіпотетично);

близько 27/28 квітня – прибуття до Заруба (гіпотетично);

між 28 квітня та 15 травня – похід Данили Романовича до Хортиці та повернення до основних руських сил (гіпотетично);

16 травня – переправа руських через Дніпро;

між 17 та 19 травня – сутичка з монголами, угон монгольської худоби;

20 – 28 травня – рух до Калки;

29 – 31 травня – битва.

20 – 21, 28. Виклад перебігу битви учасником, що знаходився в оточенні Данили Романовича, чи на підставі його свідчень.

26 – 27 Виклад перебігу битви очевидцем, який знаходився у київському загоні.

30 – 31. Число загиблих князів, наведене у «Суздальському літопису» та Новгородській компіляції, не збігається («Суздальський літопис» не рахує зятів Мстислава Київського), отже, походить з різних джерел. Повідомлення Новгородської компіляції походить від особи, що знаходилась у київському загоні, а «Суздальський літопис» – від якихось інформаторів, які тікали до Дніпра, і скільки князів загинуло у таборі на Калці – достеменно не знали, тому порахували тільки Мстислава Романовича. Невідомо звідки на полі бою виникають, як чортеня з табакерки, бродники, при цьому, як союзники монголів. Єдине пояснення може полягати в тому, що вони й перед тим виконували для монголів роль провідників.

Важливо зазначити, що розбиті руські князі тікали до Дніпра. З цього випливає, що, напрям, де знаходився Дніпро, можна було визначити, відстань від місця битви до Дніпра була незначною.

Хоча у джерелах прямо не зазначено, скільки саме часу тікали руські раті до Дніпра, є декілька непрямих вказівок на те, що не довше, ніж добу.

а) Новгородська компіляція повідомляє:

«Ини же Татари поидоша по русскыхъ князихъ, бьюче до Днѣпря; а у города того оста 2 воеводѣ Цьгырканъ и Тешюканъ на Мьстислава и на зяти его» (епізод 27).

Тобто, гонитва до Дніпра була частиною битви і відбувалася до взяття укріпленого табору Мстислава Київського, тобто між 29 та 31 травня. При цьому, оповідання учасника не каже ні про які перепочинки на ніч, які були б обов’язковими, якщо б втеча та переслідування тривали більше доби.

б) Повідомлення про загибель 6-ти князів під час втечі до Дніпра (епізод 31) та про порятунок Мстислава Удатного в літописному оповіданні наведено до підсумкової дати 31 травня, отже, воно сталося до цього часу.

в) Порятунок Мстислава Удатного з того ж джерела (епізод 32):«Тъгда же Мьстислав Мьстислалиць переже перебегъ Днѣпрь, отрѣя от берега лодье, да не идуть Татари по нихъ», – вказує, що Мстислав Мстиславич точно знав, де знаходиться його флот, та, ймовірно мав змогу керувати ним. Ефективно робити це можна лише в межах добової доступності.

г) Дуже малоймовірно, щоб всі князі тікали в одному напрямі, а Данило Романович – в іншому, і щоб він «вжада води» та зупинився напитися, коли за ним ще гналися монгольські вершники. Отже, тікав він так саме до Дніпра, і в безпеці себе відчув на човнах свого тестя (бо того не може бути, щоб Мстислава Удатного переслідували до ріки, а його зятя облишили). Але барвиста подробиця про поранення, яке він відчув лише у небезпеці, вказує: втеча тривала від сили 1-2 години.

Отже переслідування руських від місця битви до Дніпра тривало не більше доби, а більше 30 км за добу середньовічне військо, в якому істотну частину складала піхота, здолати не могло, навіть бігцем (бігцем менше – швидше втомлювалися).

31. Порятунок Мстислава Удатного.

33. Відомості про руські втрати. У Суздальському літопису зазначено чітке і зрозуміле «10 тисяч», водночас у Новгородській компіляції міститься високохудожнє, проте досить непевне «а прочии вои десятыи».

34. Дата закінчення битви. Помилка в Лаврентіївському списку, імовірно, виникла при переписуванні (пропущено «аз» із титлом), церковник, який укладав первинний текст, не міг не знати, на яке число припадає пам’ять великомученика Гермії.

35. Оптимістичне повідомлення про порятунок Василька Костянтиновича Ростовського, який загинув у подальшому під час Батиєвої навали, свідчить, що оповідання Лаврентіївського літопису було складено до 1237 р. [Рудаков 2009: с. 23].

37. Фінальні фрагменти створено укладачами відповідних оповідань. Вони виявляють різний ступінь обізнаності з тогочасними світовими подіями. Південний літописець знає, що Чингіз -хан помер під час походу на тангутів, але точні обставини смерті монгольського завойовника йому невідомі. З повідомлення випливає, що «Повість про Калкське побоїще» з Галицько-Волинського літопису було складено після 1227 р.

Новгородський літописець не знає, куди пішли монголи і чи повернуться. Отже, його твір в основній частині було створено до 1237 р.

Розташування місця битви

Н.М. Карамзін висловив ідею, що битва на Калці сталась у Приазов’ї:

«Уже войско наше стояло на Днепре у Заруба и Варяжского острова: там явились десять Послов Татарских <…> забыв правила народной чести, они [русские князья] велели умертвить Послов; но Татары еще прислали новых, которые, встретив войско Российское, в семнадцатый день его похода, на берегах Днепра, близ Олешья, сказали Князьям <…> Князья <…> отпустили сих Послов и ждали остального войска.

Мстислав Романович, Владимир Рюрикович и Князья Черниговских Уделов привели туда, под своими знаменами, жителей Киева, Смоленска, Путивля, Курска, Трубчевска. С ними соединились Волынцы и Галичане, которые на 1000 ладиях плыли Днестром до моря, вошли в Днепр и стали у реки Хортицы. Половцы также стекались к Россиянам толпами.

Войско наше расположилось станом на правом берегу Днепра. Услышав, что отряд Татарский приближается, юный Князь Даниил с некоторыми любопытными товарищами поскакал к нему навстречу. Осмотрев сие новое для них войско, они возвратились с донесением ко Мстиславу Галицкому <…> Мстислав Галицкий, с тысячею воинов ударив на отряд неприятельский, разбил его совершенно <…>

Надменные первым успехом и взяв в добычу множество скота, все Россияне переправились за Днепр и шли девять дней до реки Калки (ныне Калеца в Екатеринославской Губернии, близ Мариуполя) … » [Карамзин: т. III, гл. VIII].

І хоча дворянський історик досить вільно поєднує відомості Галицько-Волинського та Новгородського Першого літописів, версія, що Калка – це Калець-Кальчик, права притока Кальміуса, стала загальноприйнятною і такою, що практично не підлягає обговоренню. Радянський професор К. В. Кудряшов (1885 – 1962) навіть «визначив» місцезнаходження табору Мстислава Романовича Київського під час битви на Калці на території заповідника «Кам’яні могили» на кордоні сучасних Донецької та Запорізької областей, хоча розташований він не на Кальчику, а на Берді.

Запропоноване ототожнення потребує прийняття ще двох досить спірних припущень: по-перше, що Калка тотожна літописній Каялі, а по-друге, що Каяла – це сучасна Берда. Українська Вікіпедія повідомляє:

«Цієї версії також тримаються українські церкви (КП, МП та УГКЦ) та Українське Реєстрове Козацтво. Спільними зусиллями на території заповідника була споруджена каплиця та меморіальний хрест у пам’ять про воїнів, що загинули в цих місцях під час битви з монголо-татарською ордою. Віднедавна стало традицією кожен рік в останні вихідні травня влаштовувати спомини за загиблими у тій страшній битві. Починається дійство біля каплиці з відправлення панахиди за загиблими в боротьбі за свободу вітчизни. Основні ж події відбуваються на галявині біля мальовничого заповідного озера. За усталеною традицією проводять посвяту в козаки, а молодих хлоп’ят – в джури. Проходить демонстрація козацьких єдиноборств та бойових умінь. А гарному настрою гостей і учасників свята завжди сприяє сонячна погода. Всі охочі можуть покуштувати козацької каші, яку готують в польових кухнях» [стаття ].

Навіть якщо припустити, що битва на Калці сталась на території «Кам’яних могил», незбагненно, до чого тут козацька каша: Мстислав Мстиславич Удатний і Мстислав Романович Київський її точно не куштували.

Проте, при визначенні місця битви вирішальними аргументами має бути не схожість пізніших географічних назв, а дані літописних оповідань, насамперед: 1) місце переправи руських полків через Дніпро; 2) час руху від місця переправи до місця битви. Оскільки середньовічне військо, частину якого складала піхота, не могло долати понад 25 – 30 км на добу, відстань від місця переправи через Дніпро до місця битви дуже просто розраховується.

Як наведено вище (коментар до епізоду 19) похід від переправи через Дніпро до місця битви тривав 12 діб. Отже, максимальна відстань складає: 12 × 30 = 360 км.

З огляду на це Кальчик може бути ототожнений з літописною Калкою, якщо переправа руських полків сталася в районі Хортиці та Протолчого броду, як припускали Я. Длугош і М.С. Грушевський:

«Зібравшися тут, від порогів пішли на схід у степи <…> ішли вісім день, і з головними силами стрілися над річкою Калкою (тепер р. Калець, тече в Азовське море під Маріуполем)» [Грушевський 1992: с. 341].

Між Хортицею та Кальчиком 199 км навпростець (тобто, швидкість руху складала 22 км на добу), одначе, військо йшло вочевидь не по прямій, отже, відстань і швидкість були більшими. Однак, із тексту Галицько-Волинського літопису випливає, що основні сили руських князів до Хортиці не доходили (епізоди 11 – 16).

Втім, можна погодитись із Н.М. Карамзіним і припустити, що повідомлення Галицько-Волинського літопису є хибними чи неповними, а перевагу слід віддати свідченню Новгородської компіляції: «поидоша противу имъ; и не дошьдъше Ольшья, и сташа на Днѣпрѣ» (епізод 12), хоча останнє наведено у вставному тексті «Оповідання про татарські посольства». Найімовірніше, як зазначено вище, місцевість «не доходячи Олешшя» – це район порогів, тобто, ми повертаємося до думки Я. Длугоша – М.С. Грушевського.

Проте наведені в тій же Новгородській компіляції відомості про втечу розгромлених руських князів свідчать, що місце битви знаходилося на відстані не більше 30 км від Дніпра (епізоди 30 – 31). Мінімальна відстань від Кальчика до Дніпра по прямій – 180 км. Тікати на таку відстань протягом доби фізично неможливо.

Таким чином, літописну Калку слід шукати в межах 360 км від Канева чи Хортиці та 30 км від Дніпра. Ці параметри досить добре відповідають Кільченю, правій притоці Самари-Сніпороду. Від Канева до Кільченя по прямій близько 300 км, тобто, середня швидкість руху складала 25 км. Враховуючи, що протягом перших трьох днів сталася сутичка з угоном худоби, у цей час пересування відбувалося повільніше, а наступні дев’ять діб – швидше. При цьому, місце впадіння Кільченя в Самару – Сніпорід знаходиться приблизно у 10 км від Дніпра.

Припущення, що літописна Калка тотожна саме Кільченю, в 1907 р. висловив Василь Ляскоронський [Ляскоронский 1907: с. 83 – 89]. Щоправда, його аргументи мали здебільшого характер загальних міркувань, а хронологічна інтерпретація Воскресенського скарбу виявилася хибною. Втім, не втратили значення спостереження В. Ляскоронського за топографією місцевості поблизу Кільченя:

«Если мы припомнимъ, что каменныя породы пересѣкаютъ область Днѣпра какъ разъ въ указанной нами мѣстности, то и тотъ каменистый холмъ, о которомъ сообщается в лѣтописи, находился на одномъ изъ тѣхъ шпилей, которые расположены по теченію р. Кильчень. Быть можетъ, даже, это былъ тотъ холмъ, который составляетъ собою мысообразный выступъ прирѣчного плато въ долину р. Днѣпра» [Ляскоронский 1907: с. 83].

Крім того, припущення українського краєзнавця, що битва відбувалася між двох річок зі схожими назвами, одну з яких він ототожнює з Кільченем, а іншу – із сусідньою Широкою Кальченкою [Ibidem], знаходять підтвердження в «Історії татар» Цезаря де Брідіа:

«А комани, коли з’єднались з усіма руськими, билися з тартарами між двома струмками – назва одного з них Калк, а іншого – Коніуззу, тобто «Вода вівець», адже «коні» тартарською означає латиною «oves» (вівці), а «уззу» – «aqua» («вода»), і вони були розгромлені тартарами» [Брідіа 2002: с. 108 – 109].

З огляду на викладене, перша битва між монголами та руськими ратями могла статися значно ближче до кордонів Русі, ніж зазвичай вважають, не у Приазов’ї, а у лівобережному Придніпров’ї. Відповідно, просування війська Джебе та Субедея на північний захід було значно більш глибоким, відомості про сутичку з монгольським загоном невдовзі після переправи через Дніпро в районі Заруба – Варязького острова вказують, що монголами було зайнято частину Переяславського князівства (або ж, що ця частина східніше Сули руськими князями в 1220-х роках вже не контролювалася).

Непрямим доводом на користь такої локалізації подій є згадка про Половецький вал як межу просування татар. Хоча точно не можна встановити, про яку систему Змієвих валів йдеться, Переяславську чи Посульську (Київська правобережна виключається, оскільки джерела одностайні, що Дніпро монголи в 1223 р. не перетинали), обидві знаходяться у Подніпров’ї, а не в Приазов’ї.

Втім, невелика відстань від місця битви до Дніпра однозначно унеможливлює Кальчик і взагалі Приазов’я, але не вказує з такою ж однозначністю на Кільчень. Це може бути якась із лівих приток Дніпра на південь від порогів. Зокрема, Володимир Шовкун висловив думку, що Калка може бути тотожна сучасній Конці (Кінській) у Запорізькій області, чия тюркська назва була Калкан-Су [Шовкун: 1993, 2003].

Однак, це припущення не дуже добре узгоджується з відомостями про 12-денний рух війська від місця переправи через Дніпро. Адже від Хортиці до Конки приблизно 70 км. Тобто, навіть якщо русько-половецьке військо йшло непрямим шляхом, який збільшив відстань удвічі (що малоймовірно, оскільки це ускладнювало управління флотом на Дніпрі), і зі швидкістю близько 20 км за добу, то 140 км воно здолало б за 7 діб, а не за 12. Варіант, коли переправа сталась через Протолчий брід, а битва відбулася на Кінській – Калкан-Су, передбачає швидкість пересування війська у 6 – 8 км за добу, тобто, у 4 – 5 разів повільніше, ніж звичайно. Навпаки, від Заруба до Конки понад 450 км, отже руські раті повинні були пересуватися зі швидкістю близько 40 км на добу, що для війська, у складі якого була піхота, у незвичних природних умовах дуже малоймовірно.

Можна, щоправда, припустити, що три Мстислави перейшли Дніпро між Зарубом і Хортицею, можливо, через Татинецький брід в районі сучасних Черкас. Таке припущення краще узгоджується з хронологією походу передового загону Данили Романовича на Хортицю, адже, тоді йому треба було за 16-17 днів здолати близько 705 км до Хортиці й назад, тобто, рухатись із швидкістю 42 – 44 км на добу.

Але, між Черкасами та Конкою навпростець близько 395 км, тобто, русько-половецьке військо після переправи через Дніпро мало пересуватися зі швидкістю щонайменш 33 км за добу, що також викликає сумніви. Крім того, у джерелах немає жодних відомостей, що вказували б на переправу через Татинецький брід. Отже, низов’я Кільченя залишаються хоч і не єдиною, але найкращою можливістю для місця битви у травні 1223 року.

Посилання

Астайкин 2012 – Астайкин А. А.«И бысть на Калках велика брань»: еще раз о хронологической и географической реконструкции событий весны 1223 г. // Батыр. Традиционная военная культура народов Евразии № 1. 2012 (4). – С. 2 – 18.

Брідіа 2002 – Ц. де Бридиа. История Тартар. Historia Tartarorum. Часть вторая. Критический текст и перевод «Истории Тартар» Брата Ц. де Бридиа // Христианский мир и «Великая Монгольская империя»: Материалы францисканской миссии 1245 года / Пер., коммент. А.Г. Юрченко. – СПб.: Евразия, 2002. – С. 99 – 126.

Войтович 2019 – Войтович Л. Галицько-Волинське князівство і королівство Русі та монголи // Проблеми історії війн і військового мистецтва. Вип. 2. / За ред. Л. В. Войтовича. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Львівський національний університет ім. І. Франка, Національна академія сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного, 2019. – С. 54 – 146.

Грушевський, 1992 – Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. Том II. XI-XIII вік / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. – К.: Наук. думка: 1992.

Ібн Ал-Асір 1884 – Изъ лѣтописи Ибнельасира // Тизенгаузен В. Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды, том I. Извлечения из сочинений арабских. – СПб., 1884. – С. 1 – 45.

ІЛ 1908 – Полное собраніе русскихъ лѣтописей. Изданное по Высочайшему повелѣнію Императорскою Археографическою Коммиссіею. Томъ второй. Ипатьевская Лѣтопись. Изданіе второе. С.-Петербургъ. Типографія М. А. Александрова (Надеждинская, 43), 1908 ().

Карамзін – Карамзин Н.М. История Государства Росийского. .

Каргер 1950 – Каргер М. К. Развалины Зарубского монастыря и летописный город Заруб // Советская археология. – Вып. 13, 1950. – С. 33 – 62.

Куник 1854 – К. [Куник А.А.] О признании 1223 года временем битвы при Калке // Ученые записки Императорской Академии наук по первому и третьему отделениям. Т. II, вып. 5. – Спб.: 1854. – С. 778 – 781.

ЛЛ 1927 – Полное собрание русских летописей. Издаваемое Постоянною Историко-Археографической Комиссиею Академии Наук СССР Том первый. Лаврентьевская Летопись. Вып. 2: Суздальская летопись. Издание второе. – Ленинград: Издательство Академии Наук СССР. 1926-1928 ()

Лихачев 1949 – Лихачев Д. С. Летописные известия об Александре Поповиче // Труды Отдела древнерусской литературы. Т. VII. М. – Л. : Издательство Академии Наук СССР. – С. 17–51.

Ляскоронский 1907 – Ляскоронский В.Г. Русскіе походы въ степи въ удѣльно-вѣчевое время и походъ кн. Витовта на татаръ в 1399 году. – СПб: Сенат. тип., 1907.

Махновець 1989 – Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. – К.: Дніпро, 1989.

НПЛ 1950 – Новгородская Первая Летопись старшего и младшего изводов. – Москва – Ленинград: Издательство Академии Наук СССР, 1950. – С. 61 – 63 ().

Романов 1981 – Романов В.К. Статья 1224 г. о битве при Калке Ипатьевской летописи // Летописи и хроники, 1980 г.: В.Н. Татищев и изучение русского летописания. – М., Наука: 1981. – С.79-103.

Рудаков 2009 – Рудаков В.Н. Монголо-татары глазами древнерусских книжников середины 13 – 15 вв. – М.: Квадрига, 2009.

Салтыков 1929 – Салтыков А.Б. Хронология битвы при р. Калке // Ученые записки Института истории Российской ассоциации научно-исследовательских институтов общественных наук. Т. 4. – М.: 1929.

Сердобольская 1949 – Сердобольская Л. А. К вопросу о месторасположении острова Варяжского на Днепре (Историко-географические заметки) // Сборник трудов Пятигорского государственного педагогического института. Вып. 4. – Пятигорск: 1949. – С. 213 – 217.

Ужанков 1989 – Ужанков А.Н. «Летописец Даниила Галицкого»: Редакции, время создания // Герменевтика древнерусской литературы. Сб. I (XI – XVI вв.) – М., 1989. – С. 247 -283.

Цыб 2008 –Цыб С.В. Когда была битва на Калке (историография вопроса) // Известия Алтайского государственного университета. История и археология. 2008, № 4 т.2. – С. 217 – 222.

Цыб 2009 – Цыб С.В. Когда была битва на Калке // Известия Алтайского государственного университета. История и археология. 2009, № 4 т.2. – С. 217 – 222.

Шовкун 1993 – Шовкун В. / «Запорізька Січ», 24 червня 1993 р.

Шовкун 2003 – Шовкун В. на двісті кілометрів ближче до Запоріжжя, ніж Кальміус / «Запорізька Січ», 6 вересня 2003 р.

Эммаусский 1958 – Эммаусский А. В. Летописные известия о первом нашествии монголо-татар на Восточную Европу // Ученые записки Кировского гос. пед. института. Вып. 17, факультет ист.-филол. Т. 1.– Киров, 1958. – С. 59 – 109

Dlugos 1973 – Dlugossii Ioannis. Annales; seu, cronicae incliti regni Poloniae. Liber 5, liber 6. – Varsaviae: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1973.

Fennell J. The Tatar Invasion of 1223: Source Problems // Forschungen zur osteuropäischen Geschichte. Bd. 27. – Wiesbaden: Harrassowitz, 1980. – P. 18 – 31.

Abstract

The article provides an analysis episode-by-episode of the reports about the battle on the Kalka River, closest in time to the event: Galicia-Volyn Chronicle in the Ipatiev Letopis, Volodymyr Chronicle in the Laurentian Letopis, the Novgorod First Letopis (Chronicle) of the Senior Edition, and Ibn Al-Asir. The author concludes that the story of the Galicia-Volyn Chronicle reflects the testimony of the participants of the campaign – eyewitnesses, while the story of the Novgorod First Chronicle is a literary compilation, although partially, in particular, in the description of the battle itself, also come from the testimony of the participants of the event, probably Kyivans. Therefore, in case of disagreement, the priority belongs to the text of the Ipatiev Chronicle.

The author supports the traditional date of the end of the battle, substantiated by A. Kunik, as May 31, 1223 (Julian). On the basis of the analysis of historical evidence, in particular, the time of movement of the Russian-Polovtsian army mentioned in them, and the maximum speed of movement of the medieval army, also on the analysis of the circumstances of the flight of Russian princes from the battlefield, which indicates a small distance to the Dnieper, within the limits of daily availability, the author considers the author considers it impossible to localize the battle in the Azov region, in particular, on Kalchik or Berda, which is common in the literature.

The circumstances mentioned in the chronicles correspond to either Kilchen, a tributary of the Samara, as Vasyl Lyaskoronsky assumed, or Konka (Kinska) in the Zaporizhzhia region, as Volodymyr Shovkun suggests.

Keywords: Tatar-Mongols, Kalka, the battle of Kalka, Mstislav Udatny, Mstislav Romanovych of Kyiv.

Опубліковано 12 листопада 2022 р.