Українець, який став одним із основоположників чеської археології

Кирпич Леся

8 вересня 1897 року в селі Чортовець (нині Городенківського району Івано-Франківської області) в сім’ї переселенців із Наддніпрянщини народився Іван Іванович Борковський – відомий археолог, вчений зі світовим ім’ям, дослідник Празького Града, ректор Українського вільного університету (УВУ) в Празі.

Батько Івана працював залізничником, і коли синові було 5 років, родина переїхала до с. Ямниця. Після навчання у сільській школі хлопець вступив до Станіславського ремісничого училища.

У період Першої світової війни І. Борковський воював у лавах австро-угорської армії на Італійському і Східному фронтах. Під час Української революції 1917–1921 років вступив добровольцем до легіону Українських січових стрільців, був комендантом сотні в Українській Галицькій армії, брав участь у боях за Львів та у Чортківській офензиві – наступальній операції УГА в червні 1919 року.

У серпні 1920 року Іван Борковський перебував у складі групи генерал-чотаря Антона Кравса, яка через Покуття і Карпати пробилася до Чехословаччини. Українські вояки потрапили до табору інтернованих у Ліберці, а в червні 1921 року були переведені в табір у Йозефові. Вже у Чехословаччині І. Борковський закінчив гімназію та два семестри Вищої педагогічної школи, а 1922 року розпочав навчання на філософському факультеті Карлового університету в Празі, де викладали провідні чеські археологи Л. Нідерле, Е. Шимек, Й. Шраніл та ін.

Починаючи з 1925 року він досліджував ранньосередньовічні пам’ятки Праги, брав участь у розкопках на Празькому Граді й у 1928 році знайшов там поховання воїна («скелет з Празького Града»), етнічну приналежність якого представники нацистської і комуністичної влади намагалися витлумачити відповідно до своєї ідеологічної парадигми. І. Борковський першим виокремив і вивчив так званий празький тип кераміки як доказ найдавнішого слов’янського заселення Центральної Європи. Разом із Карелом Гудом його вважають основоположником сучасної чеської археології середньовіччя.

Вчений захистив дві дисертації: «Східна культурна область і питання культури шнурової кераміки» (1929) та «Празький Град у світлі нових досліджень» (1961). У 1954 році він очолив Науково-дослідний інститут Празького Града та відділення середньовічної археології Інституту археології ЧАН, у 1968–1975 роках був головою Чехословацького археологічного товариства. Бібліографія праць І. Борковського охоплює кілька монографій та понад 200 наукових і науково-популярних статей, оглядів, рецензій, рефератів. Він часто виступав із доповідями на міжнародних наукових форумах, конгресах і з’їздах, був членом багатьох історичних та археологічних товариств, з якими тісно співпрацював.

Іван Борковський відігравав активну роль у житті української еміграції, особливо на освітянській ниві. Працював асистентом (1926–1933), приват-доцентом (1933–1935), згодом – надзвичайним (1935–1938) і звичайним (1939–1944) професором кафедри археології Українського вільного університету в Празі. Як свідчать архівні документи, завдяки діяльності професорів і викладачів – лідерів української емігрантської громадської думки – Український вільний університет празького періоду був епіцентром освітнього, наукового й культурного життя закордонної української спільноти.

На філософському факультеті УВУ І. Борковський, зокрема, читав курси «Лятенська культура і її поширення в Європі (спеціальне узгляднення української території)» та «Етнічні рухи в добі переселення народів у світлі археологічних знахідок».

Тричі – у 1939/40, 1941/42 і 1942/43 навчальних роках – Іван Борковський ставав ректором Українського вільного університету. Це були дуже складні для УВУ часи, адже Чехословаччина була окупована нацистами, які встановили тотальний контроль за науковою та освітньою діяльністю викладачів, і навіть користування науковою літературою у празьких бібліотеках потребувало спеціального узгодження з окупаційною владою. Керівництво університету, і особливо його ректор, докладали надзвичайних зусиль, щоб навчальний заклад продовжував працювати.

1938 року І. Борковського було обрано дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові (одразу від двох секцій – історико-філософської й математично-природописно-лікарської). Він активно співпрацював з Українським педагогічним інститутом ім. Михайла Драгоманова, Українським історико-філологічним товариством, Музеєм визвольної боротьби України, якому в 1935 році передав у дар багато світлин та рукописів своїх праць. Вчений брав участь в українських наукових з’їздах 1926 і 1932 років у Празі. Деякі його публіцистичні праці та вірші виходили друком рідною мовою в українській пресі Чехословаччини та Галичини.

У 1945 році Іван Борковський був заарештований радянським «Смершем», проте від ГУЛАГу його врятувало особисте клопотання президента Чехословаччини Едуарда Бенеша.

Помер вчений 17 березня 1976 року, похований на Ольшанському цвинтарі Праги, що став місцем останнього спочинку для багатьох видатних діячів української еміграції. На честь Івана Борковського названо вулиці в містечку Ростоки (Чехія) та в місті Івано-Франківську, а в селі Чортівець видатному археологу встановлено пам’ятник та відкрито його меморіальну кімнату-музей у місцевій школі.

У Центральному державному архіві громадських об’єднань та україніки зберігаються унікальні документи стосовно діяльності Івана Борковського на посаді ректора Українського вільного університету в Празі. Окремі з них пропонуємо до ознайомлення.

Витяги з програм лекцій на філософському факультеті Українського вільного університету в Празі у зимовому семестрі 1928/29 і 1937/38 н. р. (із фондів ЦДАГОУ, ф. 269, оп. 1, спр. 430, арк. 5; ф. 269, оп. 1, спр. 426, арк. 148)

Про автора: Леся Кирпич – провідний архівіст Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки.

Опубліковано на сайті «Мислене древо» 12 грудня 2022 р.