4.2. Історія природоохоронних ініціатив та створення природоохоронних об’єктів на заплаві Дніпра в Києві
Парнікоза І.Ю.
В цьому розділі ми розглянемо історію виникнення та розвитку природоохоронних ініціатив на заплаві Дніпра в м. Києві. Треба відзначити, що уявлення про необхідність охорони природи на території України почали формуватися, як і в всій Європі, на тлі наочних побічних наслідків індустріальної революції. Важливе значення мали також наслідки урбанізації — необхідність покращення довкілля в містах змушувала турбуватися про озеленення та дбайливе ставлення до існуючих зелених масивів.
Піонером охорони природи в Європі став німецький дослідник Гуго Конвенц (). Саме він запропонував брати під охорону найважливіші об’єкти природи, створюючи в залежності від ситуації пам’ятки природи, національні парки чи повні резервати (заповідники). Він же звернув увагу тогочасної громадськості на необхідність додержання культури спілкування з природою, припинення винищення низки бажаних для людини видів промислових тварин, а також археологічних об’єктів. Г. Конвенц же добився створення першої природоохоронної служби та прийняття в Веймарській республіці першого природоохоронного закону. Г. Конвенц й інші піонери охорони природи принесли свої погляди на схід. Тож кінець ХІХ — поч. ХХ ст. у Російській імперії відзначився розвитком природоохоронних поглядів, а київська громадськість та преса почали приділяти увагу питанням чистоти заплави Дніпра та способам добування рибних ресурсів.
У серпні 1887 р. вивченням забруднення води річки Дніпро в межах Києва займався М.М. Кублі, який брав проби дніпровської води в 8-ми місцях за течією річки. Він визначив, що на відрізку 8 верст від Подолу майже зникає та частина забруднюючих речовин, які потрапляють з цього району міста. Він зазначав, що забруднення зникало б раніше, якби річка на своєму шляху не приймала нових обсягів забруднюючих та органічних речовини. Він також вказував, що річкова вода за своїм складом часто відрізняється навіть у тому самому поперечному розрізі річки і залежності від місця відбору проби. Автор відзначає, що ці розбіжності незначні на ділянках річки, розташованих далеко від джерела забруднення і більш помітні поблизу цих джерел (Щепець та ін., 2005).
"Селяни, – писав в 1895 р. київський іхтіолог Іван Никифорович Фалєєв, – які живуть поблизу річки, здавна займалися і наразі займаються збором ікри, покладеної рибою підчас нересту у лози…У кожного з цих селян під час збору ікри можна побачити на спині кошик певного типу, прикріплений у вигляді ранця. Треба побачити подібного промисловця, зайнятого своєю справою, щоб зрозуміти ту жадібність, з якою він збирає ікру. Яке задоволення читається на його обличчі, коли він, наповнивши кошик місткістю не менше пуда ікри, з самовдоволеним обличчям повертається додому" (Борейко, 2001а).
У 1893–94 рр. у «Віснику рибопромисловості» з серією статей з проблеми впливу забруднених вод на рибні запаси виступив молодий іхтіолог, майбутній віце-президент Російського товариства рибальства та рибництва Інокентій Дмитрович Кузнєцов. Аналізуючи вітчизняне законодавство, прийшов до невтішному висновку, що на відміну від Італії, Швейцарії, всіх німецьких держав, в Росії до цього часу ще немає жодної законодавчої статті, що обмежує забруднення водойм речовинами, шкідливими для риб. Хоча, були окремі розпорядження генерал-губернаторів, наприклад, київського, який нагадав в серпні 1911 р. поліції, що лов на кукільван (тропічну отруту), як і ввезення її в країну, — заборонений.
У 1863 р. професор Київського Університету К.Ф. Кесслер писав, напевно, вперше в Російській імперії, про згубний вплив "нечистот, які випливають із заводів і фабрик”, на рибне населення. Згодом про це заговорили О.А. Грімм, Д.М. Соколов, Н.І. Ліберії та інші рибоводи. У своєму проекті "Загальних правил рибальства в озерах і річках Європейської Росії", опублікованому в 1875 р., відомий іхтіолог М. Я. Данилевський пропонував кілька штрафних санкцій для винуватців загибелі риби від отруєння. Ці статті увійшли і в "Проект загальних правил рибальства в Росії", розроблений Російським товариством рибальства та рибництва в 1884 р. ().
Громадськість Києва не допустила розміщення у 1897 р. на Трухановому острові нафтових баків, що загрожувало масштабним забрудненням річки (архів В. Дзівалтовського).
Зсунулося і питання охорони водойм та рибних запасів. Ще у 1893 р. київський рибовод Іван Никифорович Фалєєв створює Київський відділ Російського товариства рибоводства та риболовства і в цьому ж році добивається взяття під охорону Товариством відомого київського нерестовища — озерного урочища Конча-Заспа під Києвом.
Пізніше Іван Никифорович згадував:
"охорона неpесту на подібних улюблених нерестовищах риби має велике значення для збереження рибних багатств, особливо в даний час – напередодні введення в життя нового рибного закону, як корисний захід для сприйняття цього закону. 20 років тому, коли я зробив доповідь в Київському відділі про рибальство на p. Дніпрі та про заходи з його підтримання ("Вестник pыбопpомышленности") і був обраний секpетаpем відділу, я доповів загальному зібранню, що можу працювати на користь pибоводства тільки в тому випадку, якщо відділу передадуть нерестовище у озера "Кончі". Це було виконано завдяки клопотанням покійного голови Товариства статс-секpетаpя Вешнякова. Я пишаюся подібним початком своєї діяльності, коли я 20 років тому виконав те, що на цій нараді так гаряче відстоюється багатьма з присутніх… "(Фалєєв, 1915).
Рис. 4.2.1. Відомий український рибовод та природоохоронець Іван Никифорович Фалєєв, за (Борейко, 2001а)
Рис. 4.2.2. Наразі заплавні луки в районі с. Вишеньки знищуються під котеджні містечка. Рекламне фото з мережі, 2012 р.
Цей природний об’єкт став хронологічно першим на території сучасного Києва і четвертим на сучасній території України заповідним об’єктом. Завдяки зусиллям І. Н. Фалєєва територія Конча-Заспи охоронялася товариством до 1917 р. (Борейко, 2001а,б).
У 1895 р. І. Н. Фалєєв публікує в трьох номерах «Вестника рыбопромышленности» своє дуже цікаве дослідження «Днепровское рыболовство», вперше піднявши питання про створення рибних заказників в Україні.
«Подібні місця – писав він, – при вдалому виборі дали б на мій погляд величезний приріст рибного багатства. Лоза і взагалі рослинність, яка оточує заповідні затоки, має бути недоторканою».
І. Н. Фалєєв також намагався, але не зміг добитися заповідання ще одного дуже важливого нерестовища, яке знищується вже в наш час котеджними містечками – заток і озер лівобережної заплави в районі с. Вишеньки.
Для того, щоб зупинити спустошення, викликане революційним хаосом І. Н. Фалєєв домігся від Народного комітету землі УРСР націоналізації Конча-Заспи, а у лютому 1921 р. Народний комітет землі передав усі угіддя під Дослідну рибну станцію.
Рис. 4.2.3. Професор Олександр Алоїзович Яната – ще один забутий український природоохоронець чеського походження. Фото за
Рис. 4.2.4. Мапа-схема території заповідника "Конча-Заспа" станом на 1928 р.
Трохи пізніше завдяки О.А. Янаті, І.Н. Фалєєву та іншим було прийняте рішення НКЗ УРСР від 29 грудня 1921 р.
“Учитывая громадное значение озера “Конча-Глушец”, протоки “Лящивка”, урочища “Заспа” Хотовской волости Киевского уезда, как места нереста ряда пород рыб среднего течения Днепра, признать указанные угодья с прилегающей к ним землей (лугами) в количестве 150 десятин государственным рыбным заповедником”.
Рис. 4.2.5. Будівництво садиби заповідника «Конча-Заспа», 1923 р., за (Борейко, 2001)
Рис. 4.2.6. Працівники заповідника «Конча-Заспа» у садиби, 1926 р., за (Чорний, Чорна, 2013)
У 1932 р. про заповідник «Конча-Заспа» у реєстрі пам’яток природи і заповідників України, який видав М. Шалит, читаємо:
«Державний заповідник Дніпрові плавні «Конча-Заспа» належить НКЗС (Народний Комісаріат Земельних Справ) і лежить в кількох кілометрах від Києва вниз по Дніпру. Заповідник засновано у 1921 р. загальна його площа біля 720 га. (Цікаво, що площа ландшафтного заказника місцевого значення створеного рішенням Київської міської ради від 02.12.1999 р. за № 147/649, становить більше 1000 га).
До складу заповідника входить ліс (205 га), луки (242 га), та два великих озера Конча та Заспа (266 га). Під час розливу, ці озера з’єднуються протоками з Дніпром. Тому вони мають велике значення, як резервуари риби, яка в них розмножується і потім виходить в Дніпро.
Різноманітні луки та старий ліс оточують ці озера і разом з ним утворюють справжній повний природний комплекс середньої Наддніпрянщини…».
Рис. 4.2.7. Озеро Конча на заплаві Дніпра, 1927 р., за (Чорний, Чорна, 2013)
Рис. 4.2.8. Відомі вчені в заповіднику «Конча-Заспа», 1926 р., за (Чорний, Чорна, 2013)
Доля заповідника складалася нелегко. Заповідник передавався у підпорядкування Сільськогосподарському науковому комітету (СГНКУ) НКЗС, який на той час знаходився у Києві. Вже тоді постійно приходилося відстоювати заповідні землі від зазіхань господарських органів. Так, 4.05.1923 р. СГНКУ до Наркома НКЗС скаржився:
«Не зважаючи на те, що СГНК, одержавши мандат на розпорядження згаданими урочищами ще 07.09.1921 р. фактично тільки літом 1921 р. зміг приступити до роботи по організації рибної станції та науково-освітньої праці, бо до того часу місцеві органи свавільно, захватним порядком, розпоряджалися заповідними місцями.
Рис. 4.2.9. Схема розташування садиби заповідника "Конча-Заспа" (А) на сучасній мапі Києва
Рис. 4.2.10. Сучасний вигляд місця колишньої садиби заповідника "Конча-Заспа", який існував під Києвом. Фото І. Парнікози
…літом 1921 р….«Главсіно» всупереч постановам НКЗС, Київського Губревкому, Київського губ земвідділу і т. ін.. захопив самовільно заповідні луки, вигнав сторожів, поставлених СГНКУ, і призначив своїх, викосив усю траву і сіно забрав, при допомозі сусідніх селян, котрі протягом косовиці та прибирання сіна виловили й знищили рибу у водах заповідника.
А в 1922 р. Київський губ земвідділ самовільно приєднав був заповідні місця до Голосіївського культрадгоспу…завдяки щасливому випадку – що на той час (на початку липня 1922 р.) до Києва прибув Нарком зем. справ. Клименко, – СГНКУ вдалося відстояти свої права на «Кончу-Заспу» (постанова Київського Губземвідділу під головуванням Наркома т. Клименка від 05.07.1922). В.о. голови Комітету Щоголів. Вчений секретар Носів».
Від місцевих мешканців ми довідалися, що головна садиба заповідника «Конча-Заспа» знаходилася між суч. Дніпропетровським шосе та Червонопрапорною вулицею в ур. Володарка. Вона була знесена лише у 1970-х рр. (зараз тут база далекобійників).
Окрім садиби безпосередньо в заповіднику на озері Заспа знаходилася науково-дослідна станція.
Рис. 4.2.11. Дніпрова повінь у заповіднику «Конча-Заспа», 1931 р., затоплені хати, за (Чорний, Чорна, 2013)
Рис. 4.2.12. М. В. Шарлемань (в центрі зі зброєю) під час польового виходу на київській Оболоні, 30-ті рр., за (Борейко, 2001)
1924 р. несподівано помирає І.Н. Фалєєв (зазначається, що він був похований на одному з київських кладовищ, може могила збереглася?). Директорський пост в «Конча-Заспі» обіймає Микола Васильович Шарлемань. Він намагається гідно продовжити діяльність свого попередника.
Вже при ньому до заповідника було приєднано ділянку соснового лісу Вітяно-Трипільського лісництва, протоки Козача та Осетрова лука, а також мисливський заказник — острови Козачий, Круглик та урочище Молодецьке. Розташування цих місцевостей можна відновити по мапі-схемі заповідника. Проте, зазначимо, що згідно лоції 1933 р., сучасний острів Ольжин тоді називався острів Круглик, а колишнє головне річище Дніпра, а наразі протока (місце скиду вод системи р. Віта), що відділяє о-ви Козачий та Ольжин від урочища Конча-Заспа, називалася Козакове річище (наразі Козача протока). Острови ж Жуків та Козачий вже тоді мали свої сучасні назви. Слово «Заспа» напевне означає пересипану піском замулену затоку.
Рис. 4.2.13. Жуків острів та Конча-Заспа на мапі 1941 р. (Мапа з архіву автора) (позначено 1 та 2 відповідно)
Рис. 4.2.14. Жуків острів та Конча-Заспа за даними лоції 1933 р., за (Спичаков, 2009)
До 1926 р. заповідник не одержував з бюджету коштів, існував виключно за рахунок продажу сіна. Про скрутне його становище йдеться у листі М. В. Шарлеманя до Президії Сільськогосподарського наукового комітету від 09.05.1925 р. Із поміткою «дуже спішно». Це був «крик души» вченого:
«Для того, щоб не переобтяжувати каси станції працюючи на неї виключно з ідейних мотивів, без будь-яких меркантильних міркувань, я…з самого часу обрання завідувачем, відмовився від платні в 45 крб., яку одержував Фалєєв, та залишив за собою платню в 18 крб., якої не вистачало на екскурсії на станцію та інші поїздки в її справах.
18 крб. мені виплачувала станція по Постанові Президії СГНК (коли вона ще була у Києві), як фахівцю по охороні природи за 2 годинну працю по сполученню. Таким чином, як директор я нічого не отримував…
Всю увагу я зосередив на підвищенню наукового престижу станції. На популяризацію її діяльності. Я та інші співробітники робили доклади на великому засіданні філії СГНКУ в присутності професури, студентства про працю станції. Постанова зборів була для нас надзвичайно сприятлива. Відчитний доклад я робив у Харкові 30.05 б.р. на об’єднаному засіданні агрономічної та зоотехнічної секцій в присутності фахівців – рибознавців… Робилися також доклади на з’їзді Продукційних сил у Харкові, на Всесоюзній конференції по краєзнавству. Всесоюзному з’їзді зоологів в Москві…
Але матеріальні перспективи не тільки не кращали, але навпаки ще погрішали. Розливу в 1925 р. на Дніпрі як відомо не було. В квітні-травні стояла посуха, сіножаті наші мали поганий вигляд. До того ж хтось упевнив селян, що луки, які нині належать станції, рано чи пізно перейдуть до них.
…Селяни так би мовити єдиним фронтом прийшли і відмовилися від торгів. Це трапилося сьогодні і примусило мене написати цього листа. Грошей нема. Робітники не отримували платню за травень-червень. Наукові співробітники не одержали ще грошей за квітень.
…Зберігати в цьому році сіно коло станції буде небезпечно…коло самого заповідника оперує шайка бандитів (10 чоловік), яка може вночі підпалити сіно».
Далі автор пише (до-речі українська – то мова оригіналу), що такі негаразди підірвали його здоров’я тому він просить звільнити його від обов’язків директора.
На Кончу-Заспу претендувала й Українська академія наук, яка у 1926 р. звертається до Наркомзему УРСР з проханням передати їй заповідник. Їй було відмовлено оскільки на думку СГНКУ Наркомзему:
«заповідник по своїй суті з’являючись природоохоронною установою, в роботі своїх наукових установ набирає низку особливостей, що скеровують її у певний бік та примушують користуватися певними методами».
Дійсно, на той час в складі Сільськогосподарського наукового комітету НКЗС діяла комісія охорони природи під керівництвом професора О. Янати, яка займалася виявленням та обліком пам’яток природи, була ініціатором створення природних заповідників, здійснювала нагляд за їх діяльністю. Академія наук же на базі своїх заповідників організовувала лабораторії для проведення наукових досліджень, а власне природоохоронній справі не приділяла жодної уваги. Заповідник лишився у підпорядкуванні Наркомзему.
В описуваний час штучне розведення риби набувало все більшої ваги. Про це свідчить «Звіт про роботу рибного заводу при Державному рибному заповіднику Дніпрової пійми «Конча-Заспа» щодо розведення чечуги (стерляді) та зарибнення р. Дніпра коропом поліпшених рас у 1929 р.».
Рис. 4.2.15. Славетна чечуга (стерлядь), яка в 1920-30-ті рр. водилася у заповіднику «Конча-Заспа». Фото з мережі
Рис. 4.2.16. Експедиція В. Вернадського в заповіднику «Конча-Заспа», 30-ті рр., за (Чорний, Чорна, 2013)
Керівником заводу став П. Зависловський, який раніше працював завідувачем рибного розплідника «Либідь» у м. Києві. Директором заповідника – М. В. Шарлемань. Про тогочасний стан речей дізнаємося з листа Шарлеманя до невідомого адресата, який вочевидь хотів влаштуватися на посаду лаборанта до заповідника:
«…вийшов у світ наш І збірник праць. Сподіваюся до нього поставляться прихильно й в нашому союзі і за кордоном. В найближчому часі Ви побачите кінофільм «Конча-Заспа», на якому крім природи заповідника дуже добре знято роботу науково-досвідної станції…Незабаром Ви прочитаєте в «Комуністі» статтю про заповідник та про його роботу, що її написав спец. кореспондент, який приїздив у цій справі з Харкова. Заповідник та Станція за останні роки здобули чималої популярності. Екскурсії з Києва набули характеру справжнього «паломничества». Приїздять екскурсанти з інших місць УРСР та навіть РСФРР. У цьому році наприклад в заповіднику працювала деякий час спеціальна експедиція Академії наук СРСР під керівництвом академіка Вернадського. Частенько нас відвідують представники Влади…
Я гадаю, що всі відвідувачі заповідника посвідчать Вам, що він перебуває у доброму стані і все в ньому налагоджено як слід. …робота в заповіднику дуже небезпечна (боротьба з браконьєрами вночі) та навіть небезпечне життя в заповіднику, де ще кілька років тому був головний плацдарм зеленовських банд. Життя небезпечне і дуже важке, тому що всі продукти доводиться возити з Києва за 15 км. В околишніх селах (найб. 6 км) нічого дістати не можна. Тільки віддана справі людина, яку ми маємо в особі теперішнього лаборанта-доглядача Лубкіна, може жити в заповіднику та боротися з браконьєрами. Прожити за 32 крб., маючи сім’ю далеко від міста С. Лубкін не має змоги.
23 жовтня 1928 року. З щирим привітом Шарлемань».
Розкіш та біда, вони завжди йдуть разом. В той час як коштів на підтримання заповідника не вистачало, влітку 1929 р. газета «Вечерний Киев» писала:
«У нас имеются сведения о том, что и на заповеднике «Конча-Заспа» устраиваются «для избранных» рыбные ловли и охоты не только при попустительстве, но и прямом покровительстве тех лиц, которые стоят во главе охраны природы».
Переломним для заповідника став 1930 р. Тоді територія заповідника становила 800 га. Тоді у “Конча-Заспі” мешкали такі нечисленні наразі борсук (Meles meles), козуля (Capreolus capreolus), орлан-білохвіст (Halietus albicilla), балабан (Falco cherrug), руда чапля (Ardea purpurea), а також дуже рідкісні рибець (Vimba vimba) та стерлядь (Acipenser ruthenus). Конча-Заспі було присвячено низку праць М. В. Шарлеманя: Матеріали до орнітології державного заповідника «Конча-Заспа» // Збірник праць Зоологічного музею ВУАН, 1930, ч. 8.; Нові відомості про птахів державного заповідника Конча-Заспа // Збірник праць Зоологічного музею ВУАН, 1936, № 12, та ін.
В березні 1930 р. науково-дослідну станцію рибництва, що була складовою частиною заповідника, виділено в окрему одиницю і навіть, більше того заповідник, як такий починає існувати при дослідній станції, внаслідок чого робота по вивченню природи у ньому та районі майже припинилася.
Влітку цього ж року Наркомзем передає Наркомату торгівлі усі функції в рибній справі. Заповідник «Конча-Заспа» залишається у віданні НКЗС разом з територією та майном, що стосується функцій заповідника по охороні та вивченню природи. Рибна станція передається Рибтресту Наркомата торгівлі.
Комісія створена для розмежування двох організацій здійснила обстеження заповідника 28.08.1930 р. В результаті констатувала:
«внаслідок своєї роботи заповідник набув певного авторитету як в Союзі так і за кордоном. Доповідь про нього ставилася на Міжнародному конгресі по охороні природи (Люксембург 1925, Брюселі 1928) на Всесоюзних з’їздах ІІІ та IV, Всесоюзному з’їзді зоологів, анатомів та гістологів, на міжнародному з’їзді зоологів (в Римі) в наукових центрах (ВУПН, СГНК), керівних установах…Результати наукової праці заповідника надруковано в 1 числі «Збірника праць». Низку розвідок надруковано в виданнях СРСР та за кордоном».
Незважаючи на те, що рибна станція не бажала розмежування та чинила перепони, завдяки зусиллям вчених заповідник отримав статус «державного». 18.09.1930 р. відбулося засідання Бюро українського комітету охорони природи (протокол №22), на якому слухали: «Про реорганізацію НКЗС Державного заповідника дніпрової заплави «Конча-Заспа».
Був підготований проект Постанови Ради народних Комісарів УРСР «Про створення Державного заповідника Дніпрової заплави «Конча-Заспа». Пояснювальна записка до штату заповідника визначала його завдання:
«Охороняти та вивчати природу заплави середньої течії Дніпра та його району, відновлення старої фавни цієї частини Дніпра та акліматизація та штучне розведення корисних для народного господарства тварин та рослин.
Практична робота по зоологічному відділу заповідника буде полягати у розробці методів та способів захисту корисних для с/г птиць, яких нараховують у заповіднику до 260 видів. Робота по звіроводству та генетиці диких тварин (бобер, вивірка тощо), чисельність яких на Україні і в Союзі молнієносно зменшується завдяки винищуванню та деяких ще не з’ясованих причин. По лінії геоботанічних досліджень цікаві досліди на культурі дикого рижу та інших рослин, а також дослідження в справі усихання корита Дніпра та ін.».
Таким чином, якби заповідник «Конча-Заспа» існував до нашого часу ми мали б низку надзвичайно цінних довготривалих спостережень.
На засіданні Агроосередку наукових установ НКЗС в Києві 1.12.1930 р. проф. М. Шарлемань, аналізуючи події 1930 р. з сумом підкреслював:
«від заповідника відійшли при розділі всі фахівці й весь апарат за винятком директора, що водночас проводить роботу по зоології, препаратора, лаборанта та варти».
В 1931 р. Конча-Заспа стала державним заповідником. Проте, охорону його забезпечували з трудом. Постійно втручалися господарники, а 1932 р. На додачу до того заповідник став жертвою варварських військових маневрів.
У цей період відбувається становлення Державного лісостепового заповідника імені Т. Г. Шевченка (попередника сучасного Канівського природного заповідника), директором якого Наркомзем призначив юриста за фахом Г. Б. Спокійного. До становлення цього заповідника повною мірою причетний і М. В. Шарлемань. Як зоолог він протягом багатьох років досліджував територію майбутнього заповідника, склав план його наукових досліджень та був членом наукової ради. Так, наприклад 19.12.1930 р. відбулося засідання науково-виробничої ради Державного лісостепового заповідника імені Т. Г. Шевченка в м. Києві у приміщенні Державного заповідника Дніпрової заплави «Конча-Заспа» за участю науковців та представників різних організацій, причетних до складання перспективного плану розвитку заповідника. Головував Г. Б. Спокійний, секретарював М. В. Шарлемань.
«Слухали доповідь директора Г. Б. Спокійного про мету, завдання стан та перспективи розвитку заповідника та співдоповідь М. В. Шарлеманя – в науковій частині заповідника.
Двадцятого грудня 1933 р. Президія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук прийняла рішення про об’єднання Лісостепового заповідника ім. Т.Г. Шевченка (сучасний Канівський) та Конча-Заспи. Результатом став Середньодніпровський заповідник. Як зауважує Л. О. Чорна, можливо це було викликано необхідністю поєднання зусиль обох директорів. Адже боротися було з чим: землі і водоймища заповідника дуже страждали від, за суттю, варварської господарської діяльності людини. Вирубувалися сотні дерев, засмічувались озера – Глушець, Заспа, Смолянці, Песчанці та інші, дрібніші. У результаті у багатьох озерах зникла риба (у тому числі, і від браконьєрського вилову), перестала гніздувати чапля (Ardea cinerea), зникли бугай (Botaurus stellaris) та перепілка (Perdix perdix).
З часом була згорнута (через припинення фінансування і недосяжність для фахівців) вся наукова діяльність. Спроба передати заповідник ВУАН провалилася – не без участі деяких учених, які очолювали провідні вузи. Між ними йшла гризня за право володіння об’єктом ().
А наступний 1934 р. став для знов створеного заповідника останнім. Столиця УРСР (але не України, якою завжди був і залишатиметься Київ – авт.) переїжджає з Харкова до Києва. Тутешні угіддя впадають в око голові ВУЦВК Григорію Петровському.
Заповідник ліквідують та перетворюють на підсобне господарство ВУЦВК. Все робилося без зайвого розголосу, у закритому режимі. Рішенням Ради Народних Комісарів Української РСР за представленням спеціальної Урядової комісії Республіканський заповідник «Конча-Заспа» передали на баланс Господарського відділу ВУЦВК. Прикметою перепідпорядкування стало те, що з’явилася на початку серпня всього за тиждень могутня огорожа, якою обнесли територію. Таким чином, розкішні угіддя з гарними озерами і унікальним дубовим гаєм були виведені з підпорядкування Української Академії сільськогосподарських наук вольовим рішенням Всеукраїнського старости і голови ВУЦВК Григорія Петровського, якому сподобалася місцевість, що знаходиться у найближчих (20-30 км.) околицях нової столиці. На місці ліквідованого заповідника з’явився рибний радгосп “закритого типу”, що належав ВУЦВК.
Неважко здогадатися, що у заповіднику почали влаштовувати рибалку для сильних світу цього, “топити лазню”, а трохи пізніше розвернули будівництво урядових дач і господарської інфраструктури, що тяжіла до них. Заповідник, таким чином, помер de jure і de facto.
Віце-президент Української академії сільськогосподарських наук М. Варфоломєєв (напевне не без втручання М. В. Шарлеманя) спробував захистити заповідник, подавши до секретаріату ЦК КП(б)У низку документів, які обґрунтовували необхідність збереження заповідної Конча-Заспи. Оскільки ці матеріали детально характеризують ліквідований заповідник, варто навести їх повністю.
«Рішенням Урядової комісії по переїзду до Києва було передано господарському відділу ВУЦВК`у держзаповідник «Конча-Заспа». Про це рішення ні Урядова Комісія ні господарчий відділ ВУЦВК не повідомив Академію Сільськогосподарських наук, не відомо до сього часу і мету передачі заповіднику «Конча-Заспа».
Академія С-Г. наук вважає, що передача заповідника «Конча-Заспа» завдасть великої шкоди багатьом ділянкам соціалістичного сільського господарства.
Заповідник «Конча-Заспа» відомий на протязі багатьох років, як:
1. Класичний центр нересту риби (розплідник).
2. Лукові угіддя «Конча-Заспа» характерні своїм розвитком надзвичайно.
3. У заповіднику «Конча-Заспа» велася протягом багатьох років наукова робота з усіх боків щодо вивчення кормових ресурсів та умов поліпшення луків середньої та горішньої течії Дніпра.
4. У заповіднику «Конча-Заспа» вивчено протягом багатьох років усі ділянки природи.
5. Прикладаючи довідку про заповідник «Конча-Заспа» та том 1 праці заповідника «Конча-Заспа» просимо Секретаріат ЦК КП(б)У скасувати рішення урядової комісії про передачу заповідника «Конча-Заспа» господарському відділу ВУЦВК`у.
Вважаємо для збереження дальшої роботи заповіднику «Конча-Заспа» залишити його в системі заповідників Всеукраїнської академії С/Госп. Наук.
Віце-Президент Всеукраїнської академії С/Г Наук М. Варфоломієв. П.С,
Заповідник «Конча-Заспа» має землі 1431,95 га. З них:
1. Заплавних луків (30%) – 428 га.
2. Заростів шелюги (27%) – 384 га.
3. Лісу (сосна+дуб (12%) – 171 га.
4. Пісків (7%) – 99 га
5. Болото, чагарники (2%) – 30 га
6. Річково-озерових площ (22%) – 311 га.
Разом -1431,95 га
7.VIII.34 Варфоломієв.
Довідка (основні завдання заповідника, територія)
1. На території «Конча-Заспа» порівнюючи гарно збереглася рослинність і зокрема маємо значні зарослі дубів, якими раніше була покрита більша частина заплавних, а тепер залишилось в помітній кількості лише на території заповідника «Конча-Заспа».
4. Практика минулих 1932-33 років показала, що штучне запліднення риби в залежності від кліматичних умов не завжди дає бажані наслідки. Так що охорона природних місць нересту та нагульних місць пліднику промислово-цінної риби в системі засобів по збагаченню рибних ресурсів Дніпра має неабияке значення. Ніхто не буде відкидати значення класичних нерестилищ та нагульних місць для плідних районів заповідника «Конча-Заспа».
5. «Конча-Заспа» є місцем перепочинку великої кількості мисливських птахів в період полювання і те, що в цей час тут збирається величезна кількість мисливських птахів є безумовно наслідки роботи заповідника на протязі ряду років.
7.VIII.34 Варфоломієв.
Безрезультатним виявилося і прохання у 1938 р. президента АН УРСР О. О. Богомольця до українського уряду передати «Конча-Заспу» до Академії наук. Так було покладено початок знищення природи цього урочища. А потім була війна. У повоєнні роки (документ не датовано) М. В. Шарлемань організовує лист групи науковців та митців з проханням відновити заповідний статус «Конча-Заспи»:
«Начальнику управления зелёной зоны Киева тов. А. А. Лаптеву. В газете «Вечірній Київ» недавно сообщили о том, что урочище «Конча-Заспа» передается в ведение Управления зелёной зоны г. Киева. Это сообщение дает нам повод поднять вопрос о восстановлении существовавшего в названном урочище с 1919 по 1934 гг. заповедника Конча-Заспы, единственного в лесостепной зоне Украины».
Звернення аргументувалося даними про успіхи заповідника у науковій сфері, виданням наукових праць, створенням фільму та приїздом наукових експедицій. Проте успіху воно не мало. Та й чи могло мати?
Як зазначає В. Борейко, ліквідація заповідника «Конча-Заспа» мало ще один дуже негативний наслідок. Вона поклала початок трансформації радянських заповідників у так звані заповідно-мисливські господарства. Зокрема на першому Всеросійському з’їзді з охорони природи у 1929 р. вже розповідали про великих чиновників, що полювали у заповідниках. Окрім того, у 1930 р. ВЦІК та СНК РСФС затвердили Положення про мисливське господарство РСФСР, де пунктом № 5 було дозволено створювати «особливі мисливські угіддя», «виділені для ведення у них правильного мисливського господарства з проведенням особливих заходів із збереження та розведення звірів та птахів із обмеженням осіб, які допускаються до полювання». Так була створена перша законодавча база для радянських спецсафарі ().
Відновити заповідник «Конча-Заспа» так і не вдалося, тож в подальшому створення природохронних територій в Києві, зокрема в долині Дніпра пішло шляхом оголошення окремих пам’яток природи та заказників місцевого значення. Розповідь про ці об’єкти дивіться в наступному підрозділі