4.7. Критерії розподілу функціональних зон розширеного регіонального ландшафтного парку – проектованого національного природного парку «Дніпровські острови»
Парнікоза І.Ю.
Основні критерії, які використовувалися нами при розробці функціонального зонування регіонального ландшафтного (РЛП) — проектованого національного природного парку (НПП) «Дніпровські острови» є інформація про локалізацію наступних компонентів, які формують цінність зазначеного об’єкта, відповідно і вимоги до охорони:
1. Існуючі, а також проектовані об’єкти природно-заповідного фонду місцевого значення на території, яка включається у проектований РЛП (НПП);
2. Важкодоступні (дикі, непорушені) ділянки в межах Київської заплави Дніпра, які здебільшого позбавлені господарського впливу людини;
Рис. 4.7.1. Схема розташування ділянок, які знаходяться в природному чи близькому до природного стані на заплаві річки Дніпро в Києві. Мапа М. Фатікової
Рис. 4.7.2. Схема поширення представників раритетної флори на заплаві річки Дніпро в Києві. Мапа М. Фатікової
3. Ділянки, які знаходяться в природному стані, а саме цінні біотопи, які відрізняються великим біорізноманіттям чи є типовими і мало порушеними в межах вказаного природного об’єкту;
4. Місця поширення (як існуючі, так і потенційні) раритетних видів флори та фауни, занесених до Червоної книги України (2009а, b); Додатків до Бернської конвенції (Bern Convention 1979); Європейського Червоного списку (Европейский Красный список, 1992; Bilz et al., 2011), а також види, що охороняються рішеннями Київської міської ради (Перелік рослин та тварин…);
Рис. 4.7.3. Схема поширення представників раритетної фауни на заплаві річки Дніпро в Києві. Мапа М. Фатікової
Рис. 4.7.4. Схема поширення історико-культурних об’єктів на заплаві річки Дніпро в Києві. Мапа М. Фатікової
5. Місця полювання, гніздування, зони міграції та зимівлі тварин;
6. Об’єкти, цінні з ландшафто-утворюючої точки зору, об’єкти високої естетичної цінності;
7. Пам’ятки матеріальної культури, археологічні пам’ятки та інше.
Рис. 4.7.5. Куточок заказника «острови Ольжин та Козачий». Фото І. Парнікози, 2012 р.
Рис. 4.7.6. Заказник Жуків острів у Києві навесні. Фото І. Парнікози, 2012 р.
Зрозуміло, що пріоритетними для включення в РЛП чи проектований НПП є ділянки, які вже охоплені існуючими об’єктами природно-заповідного фонду (). Вони мають скласти каркас майбутнього парку, а також увійти до його найціннішої — заповідної зони. Проте, в жодному разі парк не може обмежитися лише цими територіями. При розробленні зонування увага приділялася важкодоступним ділянкам, які позбавлені або майже позбавлені господарського впливу, а також цінним біотопам, які відрізняються великим біорізноманіттям або є типовими і мало порушеними в межах вказаного природного об’єкту. Саме за їх рахунок необхідно доповнити територію парку, зокрема заповідну зону та зону регульованої рекреації, в залежності від того пасивної чи активної охорони вони потребують. При цьому важкодоступні території, які є самодостатніми та перебувають ці дикі ділянки в стані природної рівноваги, варто включити до заповідної зони. Натомість сукцесійно не стабільні, проте цінні з ландшафтної точки зору та багаті на раритетні види лучні екосистеми доцільно включати в зону регульованої рекреації. Добрий приклад ефективного функціонування заповідного режиму на важкодоступній мало порушеній заплавній території в українських реаліях становить Станично-Луганське відділення Луганського природного заповідника. Тут в заплаві Сіверського Дінця охороняється практично без втручань заплавний ліс, що демонструє ефективність пасивної охорони (заповідності) в таких екосистемах.
Рис. 4.7.7. Малопорушене заплавне урочище Горбачиха. Фото І. Парнікози, 2012 р.
Цінне заплавне урочище – затока Вовкувата. Фото І. Парнікози, 2012 р.
Що ж до поширення раритетних видів флори та фауни долини Дніпра в межах м. Києва, то тут необхідно було виходити з особливостей біології кожного окремого виду. Зважаючи на значну гетерогенність особливостей біології вищенаведених рідкісних видів київської долини Дніпра, а подекуди і недостатнє вивчення їх екологічних вимог, специфіки розвитку популяцій, а також дії на них різних природних та антропогенних чинників, вимоги для їх охорони поки що можна окреслити дуже загально. У першу чергу йдеться про збереження у недоторканості мало порушених та аборигенних рослинних комплексів, забезпечення природного гідрорежиму та відсутності забруднення річкової системи, а також забудови прибережної смуги. У відповідності до цього, ми рекомендуємо включати місця їх зростання у заповідну зону та зону регульованої рекреації розширеного РЛП — проектованого НПП «Дніпровські острови», де буде заборонена забудова, розчистка прибережної смуги, зміни гідрорежиму, евтрофікація та забруднення. Певну загрозу існуванню популяцій перелічених вище видів становить рекреація, що виливається у масовий збір квітучих рослин (у тому числі на продаж), особливо рекреаційне судноплавство та відпочинок на воді, зважаючи на що рекомендуємо чітко контролювати ці фактори у зоні регульованої рекреації.
Рис. 4.7.9. Сальвінія плаваюча в урочищі Горбачиха. Фото І. Парнікози, 2012 р.
Водяний горіх плаваючий на затоці Вовкувата. Фото І. Парнікози, 2012 р.
У плануванні охорони раритетних рослинних угруповань та окремих популяцій представників флори важливим є врахування досвіду їх охорони в існуючих регіональних ландшафтних та національних природних парках України. Так, наприклад, у складі наддеснянських НПП «Деснянсько-Старогутський» та РЛП «Межиріченський» червонокнижні види представлені як в заповідній зоні, так і у зонах стаціонарної рекреації та господарській, хоча загалом дослідники намагаються рекомендувати включати їх до заповідної зони (Прядко, 2004; Панченко, 2005). Подібний підхід реалізовано і у регіональному ландшафтному парку «Кременчуцькі плавні» (Гальченко, 2006). Тут необхідно зазначити, що низка цінних видів, зокрема зозулинцеві, негативно реагують на повне заповідання, наприклад, припинення сінокосіння тощо. Адже в такому разі прогресуючі сукцесійні зміни спричинюють їх елімінацію з ценозів. Це зумовлює необхідність їх віднесення до зони, де така (але виключно така діяльність) регулярно проводиться.
Проте, це не має бути господарська зона, де необмежено здійснюється традиційна господарська діяльність, присутні численні негативні тенденції: надмірний випас на пасовищах, внаслідок чого відбувається активна експансія бур’янів; в землеробстві недотримання агротехнічних норм, внаслідок чого на закинутих полях формуються потужні центри розмноження бур’янів. Зважаючи на це, популяції рідкісних рослин залежних від регуляційних заходів (зокрема, сінокосіння) ми радимо включати до складу зони регульованої рекреації. Необхідно також підкреслити, що незалежно від того в яку зону РЛП потрапила та чи інша популяція рідкісної рослини чи фрагмент раритетного рослинного угруповання, вони мають бути забезпечені охороною, що необхідно закріпити у проекті організації розширеного РЛП — проектованого НПП «Дніпровські острови», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів.
Розглянемо також конкретні випадки вимог охорони для різних видів рідкісних рослин:
Вважається, що сальвінія плаваюча є стійкою до впливу механічного забруднення водойм та рекреації. Втім, чисельність її популяцій може варіювати в залежності від температури повітря у літній період та рівня води у водоймах (Макрофиты.., 1993; Лукаш, Рак, 2008). Виду загрожують забруднення водойм та руйнування прибережних ділянок (Червона книга, 2009b). Реальну загрозу існуванню виду в межах заплави Дніпра підтверджує його відсутність у цілій низці водойм Дніпровської долини, зокрема озера Гнилуша, Радунка, Дзеркалка, системи озер між озерами Радункою та Малинівкою, озер Нижній Тельбин та Тельбин та ін. Отже місця поширення найбільш рясного зростання цього найкраще включати в заповідну зону РЛП або проектованого НПП. Можливо також їх віднесення до зону регульованої рекреації, але не до господарської зони.
Руйнування місць зростання та заготівля горіхів загрожують іншій рідкісній дніпровській рослині — водяному горіху плаваючому (Червона книга, 2009а). Дослідження білоруських вчених щодо розповсюдження водяного горіху та динаміки меж його популяцій свідчать про слабке, і скоріше випадкове розповсюдження та приживання на нових місцях тільки окремих рослин, що найчастіше потрапляють в несприятливі умови. Формування ж нових хоча б невеличких заростей спостерігається дуже рідко. Стратегія виду пов’язана з максимальним закріпленням та нарощенням чисельності в місцях з оптимальними умовами (Тухфатуллина, 2009). Зауважимо, що в межах заплави Дніпра в Києві водяний горіх має певний успіх пов’язаний з тим, що підняття рівня води біля Києва внаслідок будівництва Канівського водосховища та сповільнення течії призвели до формування численних мілководь, придатних для розвитку водяного горіху. Занос водяного горіха на київську заплаву міг відбутися як з місцевих місцезростань, так і з верхнього Дніпра та Десни. Адже показано, що єдиним шляхом рознесення плодів виду є перенос їх в кінці літа та на початку осені на листових розетках, що відірвалися від кореневища (Тухфатуллина, Дорофеев, 2009).
Рис. 4.7.11.Зозулинець блощичний є сукцесійно нестабільним видом заплавних лук Дніпра в Києві. Фото І. Парнікози, 2012 р.
Рис. 4.7.12. Місцезростання орхідних на заплаві Дніпра потребують активної охорони. Фото І. Парнікози
Водяний горіх дуже чутливий до хімічного складу води, за pH 3.0–4.0 зникає, негативно реагує на засолення водойм, підвищення вмісту солей кальцію, хоча слабкий антропогенний вплив, який імовірно знижує конкуренцію з іншими видами, переносить нормально (Макрофиты.., 1993). Для збереження водяного горіху рекомендується під час спуску ставків залишати окремі заглибини з водою, а при чистці ставків залишати розетки T. natans (Kostrakiewicz, Kozak, 2009). Отже, місця зростання водяного горіху можна відносити до різних зон розширеного РЛП — проектованого НПП.
Обидва види латаття та глечики жовті — рослини, для яких спостерігається часта загибель кореневищ дорослих особин та обривання квіток та листків на букети. Зазначається, що види роду латаття (Nymphea) нашої флори знижують життєвість та продуктивність популяцій за умови підвищення антропогенної евтрофікації (Макрофиты.., 1993). Зважаючи на це, найцінніші популяції латаття та глечиків також варто віднести до заповідної зони, а в випадку якщо це не можливо, до зони регульованої рекреації, де потрібно досягнути достатнього контролю за відвідувачами.
Рис. 4.7.13. Вужачка звичайна в заплавному урочищі Горбачиха у Києві. Фото І. Парнікози, 2012 р.
Рис. 4.7.14. Непрохідні зарості Горбачихи сприятливі для існування вужачки. Фото І. Парнікози, 2012 р.
Охорони також вимагає пальчатокорінник (зозульки) м’ясо-червоний. Згідно до ЧКУ головну загрозу для популяцій цього пальчатокорінника становлять збирання на букети та порушення біотопів (Червона книга, 2009а). Вказується також, що вид може зникати внаслідок раннього викошування лук, зміни гідрорежиму або збирання квіток та викопування бульб (Заповідні скарби.., 2001). Аналогічно виглядає ситуація у випадку зозулинця блощичного. Згідно ЧКУ виду також загрожують збирання на букети. О.В. Лукаш та О.О. Рак (2010) пропонують для цього виду заборонити господарську діяльність в місцях зростання, але проводити періодичне викошування травостою (1 раз на 3 роки), а також періодичне вирубування чагарників. Подібною є ситуація з декоративними півниками сибірськими і косариками черепичастими. Півники, зокрема, в межах Києва масово збираються на букети. Водночас півники і косарики але водночас теж можуть бути скукцесійно нестабільними і залежними від регуляційних заходів.
Отже, місцезростання всіх цих рослин можна віднести як до заповідної зони (за умови здійснення регуляційних заходів), так і до зони регульованої рекреації, де дозволяється періодичне викошування травостою, проте забезпечується контроль за відвідувачами.
Вужачкові папороті: гронянка багатороздільна та вужачка звичайна також вимагають заповідного режиму. Адже для цих непривабливих з точки зору збирачів рослин головною є відсутність порушення екосистем, в яких вони зростають. Хоча в літературі стверджується сукцесійна нестабільність популяцій вужачкових, втім вказується, що при цьому не існує науково обґрунтованих механізмів запобігти природним флуктуаціям їх популяцій чи їх натуральному зникненню (Chadde and Kudray, 2001, Bobrowicz et al., 2004). Окрім того, накопичено достатньо матеріалу про зростання цих видів у клімаксних угрупованнях, в тому числі і на заплаві (Parnikoza, Celka, An Archive of the Ophiglossaceae in Ukraine). Отже місцезростання цих видів найкраще включати у заповідну зону.
Рис. 4.7.15. Регулярно над Києвом пролітають ключі журавлів, що скеровуються на місця гніздування. Фото К. Войцеховського
Рис. 4.7.16. Наразі лелеки в заплаві Дніпра потребують зведення штучних гніздових платформ. Фото К. Войцеховського
Що стосується більшості регіонально рідкісних видів дніпровської заплави, то їх збереження можливе лише за умови збереження непорушності екосистем, з якими вони пов’язані. Зважаючи на це, ми рекомендуємо їх місцезростання до включення у заповідну зону.
Що стосується вимог охорони місць існування птахів, то це перш за все відноситься до виявлених в межах Києва колоній та поселень голінастих птахів, мартинів, крячків, куликів та частково качок. З огляду на це найціннішим є південний архіпелаг островів (від о. Козачий до острова Покал), який має увійти до заповідної зони. Велику цінність становить також озеро Вирлиця, Осокорківська заплава та деякі інші території.
Важливе значення мало також виявлення місць зимівлі та зон скупчення мігруючих птахів. Наприклад, зграйки світлокрилого крячка чисельністю 4-18 особин регулярно спостерігалися в гніздовий та післягніздовий період в районі островів Ольжин та Козачий. До 2005 р. цей вид гніздував у старицях на заплавних луках напроти острова Козачий (С. Лопарьов, особисте повід.), але пізніше цей вид на гніздуванні не знайдено. У 2009 р. на затоплених деревах поблизу чаплиної колонії на острові Проміжний знайдено два виводки цього виду (Атамась, Кукшин 2010). У затоці в південній частині острова Ольжин у гніздовий період спостерігаються також під час годівлі 8-10 дорослих особин білощокого крячка. У 2009-2011 р. виявлено гніздову колонію цього виду, яка розміщується на плаваючих пагонах водяного горіха та глечиків жовтих.
Позитивний досвід запровадження заповідної зони з огляду на гніздуючих птахів накопичений в деяких існуючих річкових НПП України. Зокрема в НПП «Великий Луг» включення архіпелагу островів Кучугури до заповідної зони сприяло появі там на гніздуванні такої рідкісної птахи як косар (В. Бусел, особисте повідомлення).
Рис. 4.7.17. Включений в заповідну зону НПП «Великий Луг» архіпелаг островів Кучугури. Фото В. Бусла
Рис. 4.7.18. Включення в заповідну зону островів Кучугури сприяло гніздуванню тут рідкісного косаря. Фото В. Бусла
В свою чергу, такі птахи як сови, дятли, солов’ї дуже залежать від непорушених природних біотопів. Тому місця їх існування (острови Ольжин, Дикий, Жуків, Вальковський, Міжмостний, частина острова Труханів, Венеціанський, Козачий та ін.) мають бути віднесені до заповідної зони. Солов’ї гніздують на землі, як правило при основі кущів, або серед старих неприбраних опалих листків або куп вітровалу. Зрозуміло, що мало вмотивована традиція прибирання листя восени, тяжіння до «прозорих» деревостанів під час численних київських реконструкцій парків становить серйозну загрозу для соловейка східного.
Місцями гніздування рідкісних видів горобцеподібних є острів Пташиний, заказник «Ольжин острів», острови Труханів, Оболонський, Вальковський та Долобецький. Одним із улюбленим місцем зимівлі багатьох рідкісних видів птахів є канал Бортницької станції аерації.
Під час сезонних кочівель на території дніпровської долини трапляються поодинокі особини болотяної сови (Asio flammeus). Окрім того, у київської долини Дніпра на прольоті зрідка можна скопу (Pandion haliaetus).
Важливе значення має також виявлення місць зимівлі та зон скупчення мігруючих птахів та взяття їх під охорону. Серед таких місць на київській заплаві: район острова Великий Північний, острова Пташиний, район півострову Гострий.
Увага зверталася також на раритетні види ссавців, адже через їх рухливість та малу вивченість важко сказати, де саме на островах знаходяться місця критичні їх існування. Найціннішими представниками ссавців в долині Дніпра в межах м. Києва є рукокрилі, зокрема такі види як вечірниця руда (Nyctalus noctula), занесена до Червоної книги України, категорія вразливий вид, Додаток ІІ до Бернської конвенції, кажан пізній (Eptesicus serotinus) занесений до Червоної книги України, категорія вразливий вид, Додаток ІІ до Бернської конвенції та нетопир лісовий (Pipisterlus nathusii), занесений до Червоної книги України, категорія неоцінений вид, Додаток ІІ до Бернської конвенції (Bern Convention 1979; Червона книга, 2009b). Слід зауважити, що місця існування кажанів на островах в долині Дніпра вивчені поки що недостатньо, проте їх також враховували при складанні зонування. Основними місцями існування наведених вище видів є Жуків острів, заплави р. Віти та ур. Конча-Заспа; острови Труханів та Гідропарк. Місця існування даних видів варто віднести до заповідної зони розширеного РЛП — проектованого НПП «Дніпровські острови».
Об’єкти цінні з ландшафто-утворюючої точки зору, об’єкти високої естетичної цінності враховувалися перш за все як критерій віднесення тих чи інших територій до усіх зон, окрім зони стаціонарної рекреації та господарської зони. Тобто йдеться про те, що дані фрагменти заплави формують неповторний вигляд долини Дніпра і міста Києва загалом і мають бути збереженні від забудови.
Рис. 4.7.19. Долина Дніпра має велике ландшафтне значення. Вона становить візитівку київського ландшафту. Фото І. Парнікози, 2018 р.
Рис. 4.7.20. Такі елементи заплави Дніпра як Труханів острів ключові для збереження її неповторного обличчя. Фото І. Парнікози, 2013 р.
Щодо історико-культурної спадщини, то детальний перелік цих об’єктів в заплаві наведений у розділі 4. цієї монографії. Тут же ми намагалися охарактеризувати можливі заходи відносно тої чи іншої території. Загалом, слід зазначити, що саме ця складова цінності дніпровської заплави, яка є найбільш зрозумілою і привабливою для відвідувачів розширеного РЛП — проектованого НПП, має прийняти на себе максимальне рекреаційне навантаження.
Рис. 4.7.21. Музєєфікований корабель — монітор «Железняков» на Рибальському півострові. Фото І. Парнікози, 2013 р.
Рис. 4.7.22.Протиповненевий вал Передмостової Слобідки, пам’ятка інженерної справи ХІХ ст. Фото І. Парнікози, 2016 р.
При цьому вона має відтягнути відвідувачів та зменшити рекреаційний прес на цінні природні території. Адже як показує світова практика, чим більш відвідуваною є та чи інша пам’ятка чи визначне місце, тим більше турбується локальна влада про її збереження, тим більше вкладається грошей в її реставрацію тощо.