Репресивна політика щодо заможного селянства на Славутчині

Матвєєв А.

Розкуркулення – трагічний і маловивчений період в історії України і нашого краю. Більшовицькій владі не потрібен був незалежний селянин-власник. Під "розкуркуленням" велась не тільки боротьба із заможниками, але і тими, хто не приймав нових порядків. У статті показано трагічні моменти розкуркулення селян Славутчини.

На XV з’їзді ВКП(б) (1927 р.) було закладено основу майбутньої колгоспної системи на селі. Згідно рішення про поступовий перехід села до колективних форм обробітку землі, гасла "суцільної колективізації", що з’явилися вже на початку 1928 року, суперечили самій ідеї добровільного об’єднання селян у колективні господарства. Примусова колективізація розглядалась владою як засіб вилучення коштів з села, щоб забезпечити "стрибок в індустріалізацію". Колективізація зачепила, перш за все, заможну частину села – "куркулів", як їх почали іменувати в країні.

В уявленні людей створювався фальшивий образ експлуататора-"куркуля" – заможного, міцного і ненависного, як ворога партії і прогресивного селянства [1]. Але, оскільки, міцні куркульські родини були знищені ще в роки громадянської війни, то куркулями нерідко ставали колись вбогі селяни, що зуміли розбагатіти, завдяки напруженій праці, за непу. Такому селянському господарству, як правило належало 10-15 акрів землі, кілька коней, корів та овець. Все майно в сучасних цінах не перевищувало 800 доларів США [2]. Саме цих селян було названо "ворогами" нового суспільства і оголошено їм війну.

В даній роботі робиться спроба простежити хід трагічних подій наступу на заможне селянство, що мали місце в 1929-1930 рр. на Славутчині.

Щоб приступити до розкуркулення, влада виявляє заможні господарства, які піддаються всіляким утискам.

Вже в 1929 р. (березень-липень) були складені списки куркульсько-заможних господарств по селах Славутського району.

Всього списки складено на 320 господарств району [3].

12 лютого 1930 року Шепетівський окрпартком до всіх райпарткомів направив директиву з такою інформацією:

В додаток до листа ЦК КП(б)У від 24.01.30 р. про ліквідацію куркуля як класу [4] бюро окрпарткому сповіщає, що роботу по розкуркуленню розпочати тільки в тих районах, які мають більше 50% колективізованої площі і господарств, а це Полянський, Ляховецький, Судилківський, Антонівський, Грицівський та Красилівський райони.

Інші ж райони приступають до ліквідації куркуля як класу тільки тоді, коли буде колективізовано 50% земельних площ і господарств, і за постановою ОПК. В не колективізованих селах категорично забороняється проводити розкуркулення [5].

Як бачимо, Славутчина не входила до району суцільної колективізації. Але не зважаючи на це, процес наступу на селянина-власника тут теж був розпочатий, про що свідчать події, що мали місце в Аннопільському районі.

В с. Гориця 06.02.30 р. пройшов об’єднаний пленум сільської Ради, який оголосив бойкот куркулям.

Прийнято рішення:

— кожному куркульському господарству залишити в користування не більше 3-х десятин землі;

— передати в користування артілі всі господарські будівлі, живий і неживий реманент куркулів;

— просити керівні органи вислати з села злісних куркулів, які виступають проти колективізації.

І вже через два дні в тій же Гориці відбулись збори земельної громади (присутні 200 чоловік), які погодились із рішенням пленуму села і звернулися до райвиконкому із пропозицією вислати з села злісних куркулів Бойка Якова, Матвійчика Клима, Панасків Пилипа і Василя [6].

Подібне рішення було прийнято також на загальних зборах виборців с. Манятин 13.02.30 р. (присутні 107 чол.) [7].

Пленум Норальської сільської ради (присутні 8 чоловік і представник райвиконкому Шевчук) 14.02.30 р. ухвалив вислати сім’ї всіх заможників із села у зв’язку з переходом всієї земгромади на статут сільгоспартілі. Майно виселених колективізувати [8].

Пленум Дяківської сільради 01.03.30 р. обговоривши питання про вилучення соціально-шкідливого елементу із сільгоспартілі ім. Будьонного постановив: вилучити із села 32 особи – всі куркулі чи середняки. Сюди ж віднесли і церковного старосту Черуса Івана Дем’яновича [9].

03.03.30 р. розширений пленум в с. Головлі виключив з колгоспу куркулів Кондратюка Марка, Михальчука Павла, Смолія Федора, Жогана Давида, Іщука Максима, Зощука Василя, Смолія Василя, Біщука Андрія – всього 48 селян-заможників. Землю їм виділили за межами колективу на гірших землях [10].

Подібні факти мали місце і в інших районах Славутчини. А найбільш "злісних куркулів" засуджували і висилали в табори на Північ і до Сибіру. Це підтверджують наступні факти.

Шепетівський окружний відділ ДПУ розпочав кримінальні справи за ст. 54-10 КК УССР проти селян-заможників Свердюка Ю.Ф. і Дудара М.В.

Свердюк Ю.Ф., 1883 р.н., житель с. Березнів Аннопільського району. Має 7 дітей. В господарстві 8,85 дес. землі, 2 коня, 2 корови. Сплачував податки, користувався виборчим правом, але виступав проти колгоспу і ліквідації непу. До того ж голова сільської Ради показав, що він в 1928 році не сплатив само обкладення (є 3 свідків). Винуватця 05.01.30 р. заарештовано, 10-го розпочато, а 21-січня того ж року справу закрито. В справі 17 аркушів. "Куркуля" і "антирадянщина" Сведрюка Особливою Радою при Колегії ДПУ УССР засуджено до висилки на Північ строком на 3 роки [11].

Дудар М.В., 1884 р.н., житель с. Миньківці Славутського району. 3 дітей. В господарстві 10,35 дес. землі, 4 коня, 2 корови, 5 овець. 3 свідки підтвердили, що він служив артилеристом у царській армії. В колгосп не прийнятий як соціально-небезпечний елемент. Справу почато 10-го, завершено 21 лютого 1930 р. В справі 19 аркушів. Вирок – 3 роки висилки на Північ [12].

Таке жорстоке відношення до селянства швидко дало результати. Вже у вересні 1930 року в Славутському районі у 16 колгоспів було об’єднано 823 господарства (12,7 %), куркулів залишилося 0,5 % [13]. А за зведенням політико-економічного стану району від 25.05.31 р. – 65 сільрад з 97 населеними пунктами мали вже 85 колгоспів. Насильно колективізовано було 7507 господарств (49,6 %) [14].

Заможне селянство було приречене. Під "більшовицький млин" потрапили не тільки "куркулі", але і всі ті, хто не погоджувався із політикою партії. Влада добилася цілковитої ліквідації приватного землеволодіння і сконцентрувала решту селянства в контрольованих більшовиками "колективних господарствах" [15].

Примітки

1. Конквест Роберт. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. – К., Либідь, 1993. – С.8.

2. Субтельний Орест. Україна. Історія. – К., Либідь, 1993. – С.503-504.

3. Державний архів Хмельницької області. – Ф. П-364. – Оп.1. – Спр.212. – Арк.119-135.

4. Там само. – Ф. П-402. – Оп.1. – Спр.87. – Арк.2.

5. Там само. – Ф. П-152. – Оп.1. – Спр.53. – Арк.25.

6. Там само. – Ф. Р-659. – Оп. 1. – Спр. 1124. – Арк. 17-18.

7. Там само. – Спр.1140. – Арк. 23.

8. Там само. – Спр.1142. – Арк.12.

9. Там само. – Спр.797. – Арк.14.

10. Там само. – Спр.1124. – Арк.6.

11. Там само. – Ф.Р-6193. – Оп.12. – Спр. П-11442.

12. Там само. – Спр. П-11445.

13. Там само. – Ф.П-364. – Оп.1. – Спр.229. – Арк.17.

14. Там само. – Спр.228. – Арк.15.

15. Конквест Роберт. Вказана праця. – С.6

Матвєєв А. – Хмельницький інститут бізнесу

Опубліковано: Славута і Славутчина : минуле і сучасне. – Славута, 2003 р., с. 62 – 65.