Заславська замкова книга XVI століття
Ігор Тесленко
В Краківському державному архіві зберігається унікальна і досі мало вивчена колекція документів відомого маґнатського роду Санґушків, представники якого у XVIII-ХІХ ст. були володарями величезних лятифундій в різних куточках Речі Посполитої [Ковальський М. П. Документи родинного фонду Сангушків Краківського державного воєводського архіву як джерела з соціально-економічної історії України XVI-XVIII ст. // Архіви України. – 1983. – № 3. – С. 60-63.]. Як спадкоємці князів Острозьких і Заславських, Санґушки посідали ряд волостей у межах Волинського воєводства, в тому числі й Заслав (Ізяслав) з навколишніми землями. Разом з цим маєтком власники отримали у спадок родовий архів князів Заславських, який на початку ХХ ст. був вивезений до Польщі. Без перебільшення, однією з перлин збірки є Заславська замкова книга, яка нараховує понад 800 записів і охоплює період 1572-1575 рр. Майже щодня до неї вносилися різного роду записи – скарги князівських слуг, заславських міщан та підданих з навколишніх сіл, торгівельні контракти між купцями, листи, угоди продажу-купівлі рухомого та нерухомого майна, накази та розпорядження дідича маєтку, декрети місцевого суду тощо. Більшість занотованих записів, зрозуміло, стосуються Заславщини, тобто Заславської волости, до якої в другій половині XVI ст. входило окрім міста ще 70 населених пунктів [Склад Заславської волости станом на 1581 рік (в алфавітному порядку, в переліку збережено давні назви населених пунктів): Бачманівка, Билів, Булижинці, Васьківці, Вачів, Вербівці, Веселівці, Волківці, Гнійниця, Данківці, Двірець, Довжок, Дчурдчів, Дяків, Дятилівка, Жилинці, Жуків, Завадинці, Здунів, Зубарі, Зубовщина, Ілщане, Каменка, Київці, Кіндратовичі, Корчин, Крива Лука, Кропивна, Лиса Гора, Лопушна, Миньківці, Мирочівка, Мирутин, Мислятин, Митківці, Михля, Михнів, Мокрець, Мокрець волоський, Наутуковщина, Ничогівці, Пашковичі, Перегонівці, Перемишль, Пиляєвське селище, Підлісці, Плеснів, Пліщин, Прилуки, Припутки, Путринці, Радосілки (Радошово), Ріпки, Сахнівці, Семаки, Сенютки, Скалин, Соснівка, Сошне, Судилків, Теліжинці, Тишковичі, Топори, Фаневщина, Цвітоха, Хонковичі, Чепцівці, Чотирбоки, Щурівці, Янцивичі. ]. У 1572-1575 роках володарі цього великого маєткового комплексу князі Януш та Михайло Янушевичі Заславські ще були неповнолітніми і перебували в опіці литовських маґнатів Ходкевичів, які в міру можливостей старалися доглядати за добрами сиріт.
Сторінки Заславської замкової книги (з мікрофільму)
Варто відзначити, що про існування замкових книг у багатьох приватних маєтках тогочасної Волині ми можемо дізнатися лише за поодинокими виписами чи короткими джерельними згадками. І всього кілька книг XVI – першої половини XVII ст., які чудом пережили епоху «великої козацької війни», дійшли до нас у більш-менш повному вигляді, причому Заславська з-поміж них є найдавнішою. Зараз це унікальне історичне джерело готується до друку. У даному збірнику для прикладу вміщуємо по одному запису за кожен з років ведення книги.
1572, листопада 11.
– Вписання тестаменту заславської міщанки Ганни Яцьківни, вдови Кузьми Іванушковича, в якому вона заповідає поховати себе при Заславському Пречистенському монастирі і передає все нерухоме майно зятю Семену Михайловичу (1572, жовтня 12).
Року [15]72 м[ε]с[ε]ца ноябра 11 дня [Тексти документів писані руською (староукраїнською) мовою; курсивом позначені виносні літери, в квадратних дужках – розшифровка скорочених місць та окремі пропущені в ориґіналі слова.]
[Для публікації у WWW орфографія дещо спрощена : замість юсів вжито літеру я. – Прим.М.Жарких.]
Пришεдши до замку Жославског[о] пεрεд мεнε, Гаврила Михаиловича, на тот час понамεстника жославског[о], мεщанин жославскии Сεмεн Михаилович, jповεдал и покладалъ пεрεдо мною достамεнт мεщанки жославскоε Ганны Кузминоε, которыи достамεнт слово jт слова так ся в собε маεт:
Лεта Божεго Нарожεня тисεча пятъсотъ сεмъдεсятъ второго м[ε]с[ε]ца ωктεбра второг[о]надцать.
Во имя Jтца, и Сына, и Свεтого Духа, и Свεтую Живоначалную и Нεраздεлимую Троицу нынε и завжды и на вεки вεкомъ, амин.
Я, раба Божия Ганна Яцковна з Люблина Кузминая Иванушковича, мεщанка их милости кн[я]жатъ Жославских. Будучи мнε на смεртεлнои постεли, а за доброго и цεлог[о] розуму и зуполноε памεти, а вεдаючи тεж то, иж нε маεшъ на томъ нынεшнεмъ свεтε пεвнεишого, ωдно часу смεрти и кгды Богъ Сотворитεль з сεго свεта суεтного куθалε Своεи Свεтои Милости душу мою грεшную зобрати и взяти рачить, тогды тεпεр сим моим тєстамεнтом и на потомныи часы, кому будεть потрεба того вεдати або, чтучи εго, слышати, ωзнаимую и, на вεчныε часы записуючи, вεдати чиню, што εсми полεцыла душу свою грεшную Богу Сотворитεлεви Нεбεсному и зятю моεму милому Сεмεну Михаиловичу Иконниковичу. Jн, зять мои милыи Сεмεнъ, кгды Бог Сотворитεл душу мою грεшную до θалы Свεтоε Милости Своεи зобрати и взяти рачить, маεть ωн, зят мои милыи, погрεсти у Свεтои Прεчистои у манастырε, яко погрεбъ закону хрεстянского зносит, тεло моε грεшноε поховати и духовнику моεму свεщεннику Андрεю Евтихиεвичу спаскому, протопопε жославскому, по души моεи сагаидакъ з луком и з стрεлами, якъ ся самъ в собε маεт, [дати]. А што εст статку моεго у дому моεмъ – дом мои зо всимъ на всε, котории против дому Богданова, а другии домъ Михаиловъ Иконников, которыи стоит промεжку дому Захарчина и Бышкова кравцова – тыε ωбадва домы зо всим на всε ωтказую зятю моєму Сεмεну Михаиловичу. А шъто εст дом мои власныи, тєды тот дом мои и што εст у дому моεм статку моεг[о] – тєды всε тоε ωтказую зятю моεму Сεмεну Михаиловичу. А што ся дотычεт дому Михаилова Иконникова, тот дом εго у мεнε у заставε был у двох копахъ гр[о]шεх, тєды я εму дом εго росказала зятю своεму вεрнути, нижли ωн, Михаило Aεдоровичъ за тую двε копε гр[о]шεи маεт робити ωбразы по всимъ цεрквам на красках. А при том дєстамεнтε яко ωписε моεм были и того добрε свεдомы их м[и]л[ости] пановε мεщанε кн[я]жат их м[и]л[ости] Жаславских Андрεи Иванушкεвичъ а Стас Мурал. А над то прохала εсми εго м[и]л[о]сти п[а]на Яхима, понамεстника жославског[о], ω приложεнε пεчати и εго м[и]л[о]сть на прозбу мою учинил и пεчать свою приложил к сεму моεму тєстамεнту, и духовник мои свεщεнник Андрεи спаскии жославскии руку свою подписал. А такъ я тую (!) духовницу дала зятю моεму Сεмεну Михаиловичу, а до того всεго, што εст ωписано у сεм моεм тєстамεнтε, уступу жадного нε мают, а хто бы мεл ся уступати, тєды на εго м[и]л[остъ] п[а]на вилεнског[о] [«Пан віленський» – віленський каштелян Григорій Ходкевич, опікун неповнолітніх княжат Заславських та їхніх маєтків. ] заруки коп двадцать гр[о]шεи.
Писанъ у Жославли.
Свεщεник Андрεи Евтихиεвич спаскии жославскии, рука власная.
А по вычитаню тог[о] дєстамεнту просил ωныи Сεмεнъ Михаиловичъ, абы тоє ωповεданε εго и тот достамεнтъ до книг замку Жославског[о] судовых записано было, и я то записати казал.
Archiwum Państwowe w Krakowie. – Archiwum Sanguszków. Rękopisy. – Sygnatura 27. – K. 122-124.
1573, травня 22.
– Оповідання пана Івана Данківського про татарський напад, під час якого в неволі опинилася його дружина, діти і небожі, а також більша частина нерухомого майна.
Того ж дня
Пεрεдо мною, Василεмъ Коптεм, намεстником жославскимъ, ωповεдал пан Иван Данковскии, иж дεи што з допущεнья Божεго тых часов воиско татарскоє вторгнуло в панство εго к[о]р[олεвскоε] м[и]л[ости] и нεмалую шкоду починили, якож и εго жону, дεти и всю маεтност побрали, ку тому тεж братаничовъ εго, которыε ωн по нεбожчику брату своεмъ в опεцε своεи маεт, товар их вεс и коня тыε ж нεприятεли моцною рукою забрали, ωдно ωстало свирεп пять а лошатъ [В тексті помилково: лонщат.] двоε и рεчи рухомыε ωстали, так тεж и листы потрεбныє. И просил пан Данковскии, абымъ тоε ωповεданє εго до книг записати казал, што εсть записано.
Archiwum Państwowe w Krakowie. – Archiwum Sanguszków. Rękopisy. – Sygnatura 27. – K. 222.
1574, листопада 29.
– Вирок Заславського замкового уряду про дозвіл радосільській підданій Федьці Тарасівні залишити свого чоловіка Мезька, з яким вона не була обвінчана.
М[ε]с[ε]ца ноябра 29 дня
Пεрεдо мною, Стεпаном Лεбεдским, а при мнε на тот час был пан Jпанас, пан Мацко, пан Игнат Зубовичи, а пан Лεвко Полукн[я]зь Дчуржчовскии, зεмянε [Зем’яни – слуги власника маєтку, які за право тримати землю у володіннях свого патрона повинні були нести військову службу при ньому.] их м[и]л[ости] кн[я]жат Жославских, и иных людεи добрых было нεмало, жаловала и ωповεдала подданая их м[и]л[ости] кн[я]жат Жославских радосεлская [Радосілка, тепер Радошівка, село Ізяславського району Хмельницької области. В XVI ст. у складі Заславської волости князів Заславських. Знаходилося в Кременецькому повіті Волинського воєводства.] на имя Aεдка Тарасовна на Мεзка, подсусεдка [Підсусідки – селяни, що не мали власного нерухомого майна, відтак жили у дворах заможніших господарів.] радосεлског[о], ω том, иж дεи «εсми пεрво сεг[о] мεшкала з ним по своεи доброи воли, якож дεи я хотεла ωт нεго проч поити, нижли дεи ωн мεнε нεт вεдома для котороε причины ωтпустити нε хочεт». Ставши у право Мεзко, ωтпор чинεчи, тыми словы повεдил, иж дεи «εε, жоны своεε, нε кидаю». Мы пытали εг[о], εслибы то была жона εго вεнчаная. Jн повεдил, иж дεи «ся я з нεю нε вεнчался». А такъ я, порадившися с тыми людми добрыми, εε ωт нεго волною учинивши, тоε право для памεти до книг записати εсми вεлεлъ.
Archiwum Państwowe w Krakowie. – Archiwum Sanguszków. Rękopisy. – Sygnatura 27. – K. 714.
1575, січня 24.
– Скарга білотинського священика Григорія Данилевича про побиття його в місті Заславі коло Острозьких воріт якимось Бишком.
М[ε]с[ε]ца гεнвара 24 дня
Пεрεдо мною, Василεмъ Коптεмъ, намεстникомъ жославскимъ, свεщεникъ εго м[и]л[ости] кн[я]зя воεводы киεвского [Київський воєвода – князь Василь-Костянтин Острозький, власник сусідньої Острозької волости.] бεлотинскии [Білотин, тепер село Ізяславського району Хмельницької области. У XVI ст. належало до Острозької волости князів Острозьких. Перебувало тоді в складі Луцького повіту Волинського воєводства.] на имя ωтεц Григорεи Данилεвич яко дня торгового жаловал и ωповεдалъ на нεякогось Бышка ω том, иж дεи «ωнъ нεт вεдома для котороε причины подкавши дεи мεнε у ворот Jстрозских мεнε, дεи, самого збил». И просил, абы тоε ωповεданьε εго до книгъ было записано, што я записати казал.
Archiwum Państwowe w Krakowie. – Archiwum Sanguszków. Rękopisy. – Sygnatura 27. – K. 771.