Технологія виготовлення залізної зброї з ранньосередньовічного могильника на річці Дюрсо біля Новоросійська

Л.С.Розанова, Н.М.Терехова

Могильник на р. Дюрсо був відкритий в 1974 р. і досліджений експедицією Новоросійського історико-краєзнавчого музею під керівництвом О.В. Дмитрієва [Дмитриев 1979, с. 52–57]. Пам’ятка, як показав аналіз різноманітного матеріалу, є ключовою для регіону північного Кавказу до уточнення хронологічної характеристики періоду з другої половини V ст. до ІХ-Х ст. [Амброз 1989, с. 69–106]. Поховання за обрядом поділяються на дві групи з чіткою хронологічною прив’язкою. Перша — поховання за обрядом тілопокладення — відноситься до другої половини V-VII ст. і пов’язана з переселенцями з Керченського півострова — готами-тетракситами, згадуваними Прокопієм Кесарійським. Друга — поховання за обрядом тілоспалення — відноситься до другої половини VIII-ІХ ст. і не пов’язана з попередньою. Існує думка, що вона пов’язана з приходом тюркомовного населення [Дмитриев 1982, с. 69–106].

В обох групах поховань широко представлений залізний інвентар, особливо зброя. Якщо для ранніх етапів залізообробного виробництва на північному Кавказі ми маємо технологічні характеристики [Терехова 1983, с. 110–129; Бгажба 1989, с. 117–146], то для ранньосередньовічного періоду такі дані відсутні. Особливий інтерес становить, звичайно, можливість порівняльного аналізу технологій виготовлення предметів з двох груп поховальних комплексів могильника.

Для металографічного аналізу були відібрані з предметів озброєння 8 екземплярів — з першої групи поховань (мечі — 4 екз., кинджали — 3 екз., списи — 1 екз.) і 15 екземплярів — з другої групи (шаблі — 4 екз., списи – 2 екз., стріли — 8 екз., сокирки — 1 екз.)1. Для загальної характеристики технологій виробництва ми залучили також ряд виробів побутового призначення (ножі — 2 екз., кресала — 1 екз., стремена — 1 екз., лука сідла — 1 екз.).

Перша група – поховання з тілопокладеннями

В першій групі в досліджуваній колекції — мечі та кинджали. Найбільш раннім є меч з поховання 300, що датується автором розкопок другою половиною V ст. [Бгажба 1989, с. 100]. Меч був поламаний на три частини. Збереглись срібні деталі піхов та руків’я. Накладка піхов була вкрита тиснутим орнаментом [Дмитриев 1979а, с. 222].

Для мікроскопічного дослідження був взятий зразок з повного поперечного перерізу одного з уламків клинка. Клинок плаский, дволезий, має лінзоподібний переріз (ширина полотна 5 см). Як показало мікроскопічне дослідження (ан.1407), клинок був виготовлений за складною технікою з використанням різноманітних прийомів зварювання. Основа клинка – з п’яти смуг заліза та сталі, що чергуються і були зварені в пакет: на поверхню виходили сталеві смуги, потім ішли залізні, і в центрі — знову сталева смуга (рис. 1). Зварні шви чіткі, тонкі, чисті. Сталеві смуги мають рівномірну дрібнозернисту (зерно 7–8) феритно-перлітну структуру з вмістом вуглецю 0.2–0.3% (мікротвердість 151, 160, 206 кг/мм²). Шлакових включень дуже мало. Залізні смуги з погано протравленими границями зерен виявились твердими (мікротвердість 383, 420 кг/мм²). На шліфі вони виділяються блиском. При травленні реактивом Стада колір їх практично не змінився, що говорить про наявність підвищеної концентрації фосфору. На основу клинка з обох боків були наварені леза з високовуглецевої сталі способом торцевої наварки. Сталь була термооброблена. Структура наварених лез — мартенсит на вістрі, далі троостит, сорбіт (мікротвердість відповідно 572, 322, 274 кг/мм²).

Рис. 1. Мікроструктура меча (ан.1407), зб.70

Таким чином, можна констатувати, що даний меч засвідчує високу ковальську майстерність щодо якості і доцільністі технологічної схеми. Основа клинка була досить пружною завдяки сполученню м’яких та твердих смуг (підкреслимо, що роль твердих смуг виконувало в даному випадку високофосфористе залізо). Лезо добре зберігало гостроту після заточки завдяки твердості термообробленої сталі.

За оригінальністю та складністю технологій розглянутий меч можна порівняти лише зі зброєю, виконаною в техніці зварного дамаску, яка передбачає наварку лез на основу, зварену з м’яких і твердих смуг металу. При цьому однією з характерних особливостей є використання високофосфористого заліза [Антейн 1973]. Відмінність дослідженого нами меча від виробів, виконаних в технології зварного дамаску, полягає в розташуванні смуг основи, що зварюються. В нашому випадку вони розташовані паралельно поверхні клинка, тоді як в технології зварного дамаску розташування смуг відносно поверхні було перпендикулярним, завдяки чому з’являється ефект візерунчатості. Якщо при цьому смуги певним чином скручувались, то візерунок на поверхні мав складні обриси.

Ще три мечі з досліджених нами походять з поховань V-VІ ст. [Piaskowski 1960, с. 222], причому два з них знайдені в похованнях коней (без людини), №№ 12, 13 [В могильнику на р. Дюрсо було знайдено 16 кінських поховань окремо від поховань вершника. В поховальний комплекс кінських поховань, окрім деталей збруї входила і зброя. В ряді випадків автор розкопок пов’язує певне кінське поховання з конкретним похованням вершника. Наприклад, з пох. 300 пов’язується поховання коня під № 4]. Мечі однотипові: вони мають двогострий довгий клинок (довжина 80–86 см, ширина — 4 см) лінзовидного перерізу (рис. 2, 1–3). Руків’я коротке, черешкове, прямокутного перерізу (довжина 10–14 см, ширина 1–1.5 см), відділено від клинка чіткими прямокутними плечиками. На руків’ї всіх трьох клинків — отвори від клепки, що кріпили дерев’яну накладку (сліди її іноді зберігаються). На одному з досліджених мечів збереглось пряме перехрестя (довжина 9 см, ширина 0.7 см).

Рис. 2. Мечі і кинджали з "вирізами": 1 – поховання коня-12 (ан. 1406); 2 – поховання І00 (ан. 1404); 3 – поховання коня-13 (ан. 1405); 4 – поховання коня-4 (ан. 1413); 5 – підйомний матеріал (ан. 1412); 6 – поховання 500 (ан. 1414)

Для металографічного дослідження було відібрано по декілька зразків з клинка (2/3 поперечного перерізу) і з руків’я.

Технологія виготовлення мечей виявилась різною. Найбільш проста виявлена на мечі з кінського поховання 13. Меч був відкований цілком із заліза. Слідів навмисного покращення робочих якостей не виявлено. Однак якість самих ковальських робіт досить висока: ферит дрібнозернистий (№ 7–8), структура рівномірна. Мікротвердість фериту 160, 206, 221 кг/мм². Це спостереження погано узгоджується з тим, що візуально на полотні клинка добре видний грубий зварний шов внахлест. Скоріш за все, це сліди лагодження поламаного клинка.

Як показало мікроскопічне дослідження, меч з кінського поховання № 12 був відкований з якісної сталевої заготовки, місцями зневуглецьованої в процесі формування клинка. Структура металу — ферито-перлітна, вміст вуглецю на більшій частині — 0.6–0.7%, мікротвердість 254, 274, 350 кг/мм², в зневуглецьваних місцях вміст вуглецю 0.2–0.3%, мікротвердість 170, 193, 236 кг/мм².

Меч з поховання 100 був відкований з пакетного металу — з кількох смуг заліза та маловуглецевої сталі, мікротвердість фериту 206, 221 кг/мм², ферито-перлітних структур — 206, 236 кг/мм².

Величина зерна коливається від 4–5 до 6–7 балів. Метал забруднений шлаковими включеннями. В дослідженій нами колекції зброї з першої групи поховань по обряду тілопокладення присутні три кинджали. Один з них походить з поховання № 4, яке автор розкопок пов’язує з похованням 300, і датується другою половиною V ст. Другий кинджал — з поховання 500, яке автор датує першою половиною VІ ст. [Дмитриев 1979а, с. 226], а третій — з підйомного матеріалу на території могильника. Всі кинджали належать до одного типу. Вони мають витягнуто-трикутне лезо лінзовидного перерізу (довжина 21.5–29 см, ширина біля руків’я — 4 см) і черешкувате руків’я прямокутного перерізу (довжина 6–8 см, ширина біля основи 1–2 см). Характерною особливістю є "вирізи" – по два з кожного боку біля основи клинка при переході його в руків’я (рис. 2, 3–6).

Як показало мікроскопічне дослідження, найкращою якістю, як за матеріалом, так і за технікою виготовлення, вирізняється кинджал з поховання коня (№ 4). Зразки для дослідження були взяті з вістря клинка з одного боку (ан. 1413). Метал клинка виявився настільки твердим, що на одній з його дільниць випиляти зразок не вдалось.

При мікроскопічному аналізі встановлено, що клинок був відкований з якісної сталі з наступною термообробкою. На вістрі клинка виявлена дрібнодисперсна мартенситна структура (мікротвердість 824 кг/мм²). На зразку, взятому з одного з боків клинка ближче до руків’я, структура виявилась сорбіто-трооститна (мікротвердість 295, 350, 333 кг/мм²). Можна думати, що при гартуванні клинок опускався в тверде гартувальне середовище поступово, вістрям вниз. Такий режим термообробки є оптимальним для колючої зброї, виготовленої з високовуглецевої сталі.

Кинджал з поховання 500 (ан. 1414) був відкований з нерівномірно навуглероженої сталі (зразок взятий з одного боку клинка), можливо, лезо клинка дороблено вхолодну, про що говорить деяка витягнутість структурних складових. Структура — ферито-перлітна, вміст вуглецю коливається від 0.1–0.2 до 0.3–0.4%, мікротвердість 193, 221, 236 кг/мм².

Третій кинджал (ан. 1412) був виготовлений з пакетного металу (зразки взяті з однієї з сторін і з руків’я). Структура на обох зразках аналогічна: заготівка була зварена з кількох смуг заліза та маловуглецевої сталі (мікротвердість фериту 170, ферито-перлітної структури 221 кг/мм²).

Металографічно досліджено наконечник списа (поховання 492). Перо витягнуто-листовидної форми, лінзовидного перерізу (довжина 14 см, ширина біля основи — 4 см) плавно переходить у втулку із зімкнутими краями (довжина 12 см, діаметр 2.5 см) (рис. 3, 1). Зразок для металографічного аналізу був взятий з одного боку пера (ан. 1415). Як встановлено, наконечник спису відкований з якісної сталі (ферито-перлітна структура, іноді має сорбітний характер). Вміст вуглецю 0.5–0.8%, мікротвердість 235, 274, 350 кг/мм².

Рис. 3. Наконечники списів: 1 – поховання 492 (ан. 1415); 2 – поховання 26 (ан. 1415); 3 – поховання 30 (ан. 1432)

Підводячи підсумок металографічного аналізу залізної зброї з першої групи поховань могильника на р. Дюрсо, можна відзначити наступне. Як правило, при виробництві зброї використовувався якісний, добре прокований метал, позбавлений шлаків. В основному це сталь, причому або середньовуглецева або високовуглецева. Тільки один предмет виявився цілком залізним. Використовуються різні режими термообробки. На загальному тлі виділяється такий унікальний виріб, як меч з поховання 300 з наварними лезами.

Друга група – поховання з тілоспаленнями

В колекції предметів, відібраних для металографічних досліджень з другої групи поховань з обрядом тілоспалення, представлена зброя як ближнього, так і дальнього бою.

Досліджено 4 шаблі, всі вони однотипові, розміри коливаються від 82 до 89 см. Клинок слабо вигнутий, більша його частина – однолезова (переріз трикутний) і тільки кінець клинка довжиною 15–17 см — дволезовий (переріз лінзовидний). Ширина клинка 2.5 см. Руків’я коротке, черешкове, іноді злегка вигнуте (довжина 10–11 см). На ньому сліди отворів для клепок. Перехрестя трьох екземплярів фігурне з округлими кінцями і з рельєфно виступаючою ромбовидною прикрасою в центрі. В одного екземпляра — перехрестя пряме. Біля основи клинка іноді збереглась обойма (рис. 4).

Рис. 4. Шаблі: 1 – поховання 8 (ан. 1410); 2 – поховання 123 (ан. 1409); 3 – поховання 23 (ан. 1411); 4 – поховання 155 (ан. 1408)

Для металографічного аналізу відбирались проби як з однолезової частини клинка, так і з дволезової. Найбільш проста технологія виготовлення зафіксована у виробі, що походить з поховання 155. Обидва зразки (ан. 1408) показують структуру фериту. Розміри зерен дуже нерівномірні — від дрібного до дуже крупного. На фоні зерен фериту виділяються включення нітридів. Мікротвердість фериту коливається в межах 122–181 кг/мм². Метал дуже забруднений шлаковими включеннями. Таким чином, можна зробити висновок, що шабля була відкована з заліза невисокої якості. Ніяких прийомів для покращення робочих якостей не зафіксовано.

Шабля з поховання 123, як показало мікроскопічне дослідження трьох зразків, взятих з клинка (ан. 1409), була відкована з заготовки, звареної з двох смуг металу — заліза та маловуглецевої сталі з вмістом вуглецю 0.1–0.3%. Зерна фериту середні та великі, мікротвердість 151, 206 кг/мм². Перліт має відманштетовий характер, мікротвердість ферито-перлітної структури 181–236 кг/мм². Метал сильно забруднений шлаковими включеннями. Зварні шви грубі, іноді розшаровані.

Близьку технологію виготовлення має шабля з поховання 8. Клинок її також виготовлено зварюванням смуг заліза та сталі (ан. 1410). При цьому залізна смуга витягнута з єдиного шматка, стальна ж — зварена з кількох смуг сталі або з зігнутої в кілька разів сталевої смуги. Як показали всі три проби, взяті з клинка, сталева смуга в усіх випадках виходить на вістря. Мікротвердість фериту 122, 143, 151 кг/мм², на фоні феритних зерен фіксуються включення нітридів. Вміст вуглецю в ферито-перлітних смугах — 0.3–0.4%, мікротвердість 181, 193, 236 кг/мм².

Шабля з поховання 23 виготовлена за іншою технологією. Мікроскопічний аналіз проб, взятих зі спинки і лезової частини (ан. 1411), показав, що клинок був відкований з залізної заготовки. Робочий край цементований з наступною термообробкою. Структура сталевої частини: на вістрі сорбіт відпуску, мікротвердість 254, 274, 350 кг/мм², далі ферито-перлітна структура з вмістом вуглецю 0.1–0.2%, мікротвердість 160, 222 кг/мм². Метал сильно забруднений шлаковими включеннями. Не виключено, що структура відпуску пов’язана з перебуванням шаблі в поховальному вогнищі.

Наконечники списів у досліджуваній колекції другої групи поховань представлені двома екземплярами (рис. 3, 2, 3). Наконечники втульчасті, з вузьким гостролистим пером ромбовидного перерізу. Втулка коротша за перо, з зімкнутими краями. Довжина наконечника з поховання 26 становить 25.5 см (довжина пера 14 см, ширина біля основи 1.7 см). Довжина наконечника списа з поховання 30 — 34.5 см (довжина пера 21.5 см, ширина біля основи 2.3 см). Проби для металографічного дослідження брались з однієї з сторін пера.

Наконечник списа (ан. 1416) з поховання 26 відкований з пакетного металу. Заготовка була зварена з смуг заліза і маловуглецевої сталі. Зерна фериту дуже великі (бал 1–2), мікротвердість 206 кг/мм². Вміст вуглецю в ферито-перлітних зонах 0.1–0.3%, перліт має відманштетовий характер, мікротвердість 236 кг/мм². Шлакових включень дуже багато.

Наконечник списа (ан. 1432) з поховання 30 виконаний за іншою технологічною схемою. Перо було відковано з залізної заготівки, яка з поверхні цементувалась (поступове збільшення вмісту вуглецю у напрямку до поверхні). Зона з феритною структурою крупнозерниста, мікротвердість, 122–128 кг/мм². Вміст вуглецю в ферито-перлітній зоні 0.1–0.4%, мікротвердість 181, 221 кг/мм², перліт має відманштетовий характер.

Наступна категорія з досліджених виробів – наконечники стріл (рис. 5). П’ять екземплярів походять з поховання 26, три – з поховання 30. Стріли в основному однотипові — мають пласке підтрикутне перо лінзовидного перерізу, розділене чіткими плечиками від черешка круглого перерізу. Довжина пера 4.5–5.5 см, ширина біля основи 1.5–2.5 см, довжина черешка 3–5 см. Тільки один екземпляр відрізняється тим, що його перо має в середній частині наскрізний отвір у вигляді витягнутого ромба. Технологія виготовлення наконечників стріл проста. П’ять виробів (ан. 1417, 1419–1421, 1424) відковані з залізних заготовок, що не відзначаються доброю якістю. Метал засмічений шлаковими включеннями, зерно нерівномірне, часто велике. Мікротвердість фериту 135, 151, 160, 206 кг/мм². На фоні зерен фериту, в деяких випадках фіксуються включення нітридів. В цю ж групу входить і наконечник стріли з поховання 30, типологічно він не відрізняється від інших. Два екземпляри наконечників стріл (ан. 1418, 1422) відковані з маловуглецевої сирцової сталі з вмістом вуглецю 0.1–0.3%. Структура має відманштетовий характер, біля поверхні спостерігається зневуглецьована зона. Мікротвердість становить 160, 170, 181 кг/мм². І нарешті, ще один наконечник стріли (ан. 1423) сформований з пакетного металу — заготовки, звареної зі смуг заліза і маловуглецевої сталі (вміст вуглецю 0.1–0.2%). Мікротвердість фериту 170 кг/мм², місцями підвищується до 236 кг/мм². Метал забруднений численними шлаковими включеннями.

Рис. 5. Наконечники стріл: 1, 3, 4 – поховання 30 (ан. 1418, 1419, 1417); 2, 5–8 — (ан. 1424, 1421, 1420, 1423, 1422)

Металографічно досліджено один екземпляр сокири з поховання 30 (рис. 6.1). Виріб має дещо вигнутий корпус. Загальна довжина 12 см, лезо трикутне, обушок молотковидний, проух овальної форми (2.5ґ1.7 см). Зразок для дослідження був взятий з поперечного перерізу леза. Дослідження показало, що сокира відкована з залізної заготовки (зерно фериту нерівномірне, на фоні зерен видно включення нітридів, мікротвердість 143 кг/мм²). Лезо з одного боку цементоване (мікротвердість 193, 221 кг/мм²).

Рис. 6. Сокира-секирка (ан.1427) і ножі (ан. 1425, 1426) з поховання 30

Підсумовуючи технологічні характеристики зброї з 2-ї групи поховань могильника на р. Дюрсо, можна відмітити, що основним робочим матеріалом при їх виготовленні було залізо та маловуглецева сирцева сталь. Метал з самого початку був погано очищений від шлакових включень, якість його не поліпшувалась і в процесі ковальських робіт. Використання якісної сталі не зафіксовано. В ряді випадків відмічена присутність нітридів заліза. Складних технологічних схем не виявлено. Зварювання використовується при пакетуванні заготовок, скоріш за все для збільшення об’єму, хоча при формуванні виробів ковалі намагались виводити сталеву смугу на робочий край. До прийомів, що поліпшують робочі якості предметів, може бути віднесена цементація, зафіксована в трьох виробах. Сліди термообробки у вигляді відпущеної структури виявлені на одному предметі (шабля, ан. 1411). Можливо, відсутність чітких структур гартування пов’язана з перебуванням предметів в поховальному вогнищі. Перегрів металу, що фіксується на ряді виробів, очевидно, також стався в процесі вторинного нагріву при тілоспаленні.

Доповнити характеристику ковальської техніки, використаної при виготовленні залізних предметів, що походять з поховань з тілоспаленням, допоможуть дані, отримані при аналізі предметів інших категорій.

Металографічно досліджено 1 екз. стремен (ан. 1430) і обкладки луки сідла (ан. 1428). Обидва предмети походять з поховання 26, куди входили проаналізовані нами наконечники стріл та списа. Технологічні характеристики не виходять за рамки опрацьованої при аналізі зброї. Так, стремено відковано із заліза зі слідами випадкової навуглецьованості. Мікротвердість фериту 160 кг/мм². Обкладка луки сідла відкована з заготовки, звареної з кількох смуг заліза (мікротвердість фериту 170 кг/мм²). Метал забруднений шлаковими включеннями.

З того ж поховання походить уламок кресала (?) (ан. 1429). Виріб був відкований з нерівномірно навуглецьованої сталі з подальшою термообробкою (структурний стан — ферит, перліт, сорбіт, мікротвердість 221, 254 кг/мм²). Виріб піддано сильній дії вогню, про що свідчить відпущений характер структури та зневуглецьована поверхня.

Цікаву технологію демонструють два ножі (поховання 30, з нього ж походить сокирка, три наконечника стріл, наконечник списа). Обидва вироби близькі за формою (рис. 6, 2.3). Вони мають подовжене лезо з прямою спинкою і короткий черешок, відділений від леза чіткими уступами, на клинку збереглась обойма. Загальна довжина ножів 14.5 см (ан. 1426) і 16 см (ан. 1425), довжина леза 9.5 та 12.5 см. Мікроскопічний аналіз зразків, взятих з 2/3 поперечного перерізу леза, виявив однакову технологічну схему виготовлення обох виробів, яку можна розглядати як аналог тришарового пакета. Однак центральна сталева смуга, що виходить на ріжучу кромку, яка в істинному тришаровому пакеті виготовлялась з твердої сталі, в даному випадку була пакетованою, тобто звареною з кількох смуг маловуглецевої сталі, або з единої смуги, звернутої в кілька разів, вона чітко виділяється серед залізних бічних смуг. Мікротвердість фериту в залізних смугах 170–181 кг/мм², ферито-перлітної структури в центральній смузі — 128, 143, 151 кг/мм². На фоні феритних зерен видно включення нітридів.

Технологічний аналіз виробів таких категорій як кресала і ножі підтверджує наші спостереження, зроблені при дослідженні зброї, що в практиці ковалів якісна сталь не використовувалась.

Висновки

Отже, ми розглянули на основі металографічного аналізу технологічні характеристики залізних виробів, що відносяться до зброї з двох груп поховальних комплексів на р. Дюрсо, які відрізняються за типом поховального обряду і хронологічно. Категорії предметів зброї, як ми бачили, також різні. В тому ж випадку, коли вони співпадають (списи, знайдені в обох групах), є типологічні відмінності.

Порівняльний аналіз технологічних характеристик двох груп виробів демонструє й різкі відмінності в технології виробництва та в характері використаної сировини.

Для першої групи виробів характерне використання якісної сировини, добре прокованої, звільненої від шлакових включень, ретельно оброблених поковок, пріоритетне використання якісної середньо- та високовуглецевої сталі. З технологічних схем представлена така прогресивна як наварка сталевих лез на основу, зварену з високофосфористого заліза і м’якої сталі. Ковалі, очевидно, мали в своєму розпорядженні великі об’єми цементованої сталі, що дозволяло їм виготовляти суцільносталеві вироби, не використовуючи прийоми цементації готового виробу (поверхнева цементація не зафіксована на жодному предметі).

Для другої групи виробів характерно використання низькоякісної сировини, сильно забрудненої великими шлаковими включеннями. В основному це залізо та маловуглецева сталь, якісної сталі не виявлено навіть у такому предметі, як кресало. Ковальська обробка сировини не відзначається ретельністю. Досить характерною особливістю цієї групи є присутність включень нітридів заліза (у 3 випадках з 20 досліджених) [З приводу походження подібних включень в стародавньому залізі є різні точки зору, зокрема, дослідники зв’язують появу цих включень з характером використовуваної руди [Piaskowski 1960].]. Технологічні схеми не дуже складні. Як правило, вироби виготовлені або цілком із заліза і маловуглецевої сталі, або зварені з кількох смуг таких металів. В деяких випадках використовувався прийом цементації готового виробу.

Важко оцінити, наскільки витримувався температурний режим ковальських операцій, оскільки предмети походять із поховань з тілоспаленням. Про більшість предметів другої групи ми можемо з упевненістю говорити, що вони були піддані значному вторинному нагріву.

Таким чином, розглянуті в технологічному аспекті колекції двох груп поховальних комплексів чітко відображають різні виробничі традиції як в одержанні і обробці сировини, так і в використанні різних технологічних прийомів.

Якщо виходити з думки автора розкопок, що 1 група поховань залишена населенням, яке переселилось сюди з Кримського півострова (готами-тетракситами), то ймовірно, можна припустити, що у виробничій сфері знайшли відображення відповідні етно-культурні особливості. На жаль, для конкретних аналогій ми не маємо технологічних характеристик залізних виробів з Криму. Можна тільки зауважити, що такий унікальний виріб, як меч зі зварною основою та наварними лезами, скоріш за все вказує на зв’язки з західним світом, де на основі кельтських ремісничих традицій в цей час існували спеціалізовані майстерні по виробництву високоякісної зброї [Рleiner 1962].

Для даного хронологічного відрізку найбільш близькі технологічні характеристики ковальської справи ми спостерігаємо у племен цебельдинської культури. Причому подібні традиції пов’язані з початковими етапами залізовиробництва на Кавказі. Цікаво те, що в матеріалах цебельдинської культури є мечі, виготовлені в техніці зварочного дамаску [Бгажба, Терехова, Розанова 1990, с. 184–185, Бгажба, Розанова, Терехова 1989, с. 117–146].

Що стосується виробів 2-ї групи поховань, то явні технологічні відповідності ми знаходимо в матеріалах деяких пам’яток на території Хазарського каганату. Так, для ковальської техніки племен салтівської культури характерне використання як основного виробничого матеріалу заліза та маловуглецевої сталі. Поширеним прийомом є пакетування, причому в більшості випадків воно складає основу технологічної схеми. В цьому відношенні повну аналогію демонструють досліджені нами ножі з 2-ї групи поховань. Форма ножів також співпадає з салтівськими. Типологічну та технологічну схожість мають і ряд таких предметів зброї як шаблі та сокирки.

За всіма техніко-технологічними характеристиками залізні вироби з 2-ї групи поховань могильника на р. Дюрсо випадають з кола традиційних ковальських прийомів кавказьких майстрів.

Література

Амброз А.К. Хронология древностей Северного Кавказа.– М., Наука, 1989.– 131 с.

Антейн А.К. Дамасская сталь в странах бассейна Балтийского моря.– Рига, Зинатне, 1973.– 173 с.

Бгажба О.Х., Розанова Л.С., Терехова Н.Н. Обработка железа в древней Колхиде // Естественнонаучные методы в археологии.– М.: Наука, 1989.– С. 117–146.

Бгажба О.Х., Терехова Н.Н., Розанова Л.С. Кузнечные изделия из памятников цебельдинской культуры // СА.– 1990.– № 3.– С. 184–195.

Дмитриев А.В. Могильник эпохи переселения народов на р. Дюрсо // КСИА.– 1979.– № 158.– С. 52–57.

Дмитриев А.В. Погребения всадников и боевых коней в могильнике эпохи переселения народов на р. Дюрсо близ Новороссийска // СА.– 1979.– № 4.– С. 212–231.

Дмитриев А.В. Раннесредневековые фибулы из могильника на р. Дюрсо // Древности эпохи великого переселения народов V-VIII вв.– М., Наука, 1982.– С. 69–107.

Терехова Н.Н. Кузнечная техника у племен кобанской культуры Северного Кавказа в раннескифский период // СА.– 1983.– № 3.– С. 110–129.

Piaskowski I. Hutnictwo żelazne w Górach Świętokrzyskich w świete badań metaloznawczych.– ZOW.– 1960.– R XXVI.– № 3.

Pleiner R. Stare ewropske kowarstvi.– Praha, G.A.V.– 1962.– 331 s.

Опубліковано 26.07.2003 р.