До проблеми дослідження остеологiчних матерiалiв Iгнатенкової Гори

В.Ф.Петрунь

Пiд час розкопок влiтку 1993 р. загоном експедицiї "Днiпро" Лабораторiї охоронних археологiчних дослiджень Мiнiстерства культури України невеликого трипiльського об'єкта Ігнатенкова Гора, що на околицi с. Григорівка, в районi запеклих боїв 1943 р. на славнозвiсному Букринському плацдармi [Гречко А.А., 1973, с.42, карта], увагу автора цих рядкiв привернула до себе специфiчна неоднорiднiсть загалом нечисленного (до сорока фрагментiв) кiсткового матерiалу із рештками культурного шару на поверхні.

Переважно дрiбноуламкова кiстка цього об'єкту, макроскопiчно головним чином бiла чи жовтувата, в трьох екземплярах виявилася темнобрунато-чорною, в одних випадках майже гладенькою, тодi як в iнших – або у суцiльних плiвчастих вторинно-iнфiльтрацiйних вапнистих "футлярах", або у натiкових "вiзерунках" типу так званого карбонатного псевдомiцелiю, який виникає у грунтових розрiзах внаслiдок iнкрустацiї солями кальцiю стiнок субцилiндричних капiлярiв, що залишаються волосними корiнцями вищої рослинностi. В процесi польового опробування одна частина переглянутого матерiалу вiдносно швидко "прилипає" до вологої поверхнi язика дослiдника (старовинна надiйна, хоч нинi i не рекомендована для вжитку ознака викопностi) та розчавлюється вiд несильного стискання, наприклад, мiж предметними скельцями, тодi як друга до язика практично не присмоктується i набагато твердiша, хоч обидвi вiдмiни у шматочках на холоду бiльш-меньш активно реагують з соляною кислотою стандартного,  5%, розведення. Нарештi, кiстки вiдрiзняються мiж собою i за показниками заломлення, визначеними в лабораторних умовах у iмерсiйних рiдинах пiд поляризацiйним мiкроскопом [Татарский В.Б., 1965, с.207 та далi], розпадаючись на три принципово вiдмiнних групи за вiдповiдно рiзним вмiстом колагену, як органiчної складової кiсток, та ступенем фосилiзацiї, а звiдси, за Г.О.Бачинським, i вiдносним геологiчним вiком [Бачинський Г.О., 1967, с.75]. Загальновiдомо, що кiстковий матерiал досить широко використовується в сучаснiй науковiй практицi для геологiчного датування рiзноманiтних тафономiчних або археологiчних пам'яток (деякi з них фiгурують нижче, а почасти в рiзнi часи у тій чи iншiй мiрi вивчалися i автором), як традицiйними вiзуально-порiвняльними, загальнопалеонтологiчними засобами, так i за допомогою найсучаснiших iнструментально-апаратурних методик. Не торкаючись тут теоретично обгрунтованого, але практично мало вживаного фторового методу, зазначимо найрозповсюдженiше визначення абсолютного вiку за радiовуглецем [Григорьева Г.В., 1987, с.88], хоч i для нього розкид дат iнколи видається занадто великим [Петренко В.Г., 1989, с. 115], не спiвпадаючи, до того ж, без так званого "калiбрування" з календарною хронологiєю. По-друге, це запропонований I.Г.Пiдоплiчком власне колагеновий метод [Пидопличка И.Г., 1952, с.87-89], який на прикладi такої унiкальної пам'ятки, як Межирiчi пiд Каневом [Пидопличка И.Г., 1976, с.3 и далее], на жаль, виявився скомпрометованим через аномальне "змолодження" цього пiзньопалеолiтичного комплексу [Сергин В.Я., 1976, с.303]. Нарештi, це максимально просте, вiдносно дешеве та оперативне, до того ж потребуюче мiнiмальних за вагою проб дослiджуваної речовини, вiдносне датування Г.О.Бачинського, яке було запропоноване цим дослiдником ще у 60-тi роки, але якось залишилося поза увагою археологiї.

Згiдно останньої методики, тафономiчний кiстковий матерiал по заломленню розпадається за вiком на голоценовий (з агрегатним показником заломлення N = 1.560-1.575 ± 0.002) [± 0.002 – межа точностi визначень кристалооптичних констант при умовi роботи не з монохроматичним, а звичайним (бiлим) свiтлом, i хоч у текстi надалi задля економiї мiсця ця величина вiдкидається, вона постiйно повинна матися на увазi. Показники заломлення iмерсiйних рiдин контролювалися на рефрактометрi типу "РЛУ"], плейстоценовий (вiдповiдно N = 1.586-1.598) та гомiцено-пiзньоплiоценовий (N = 1.599-1.615), хоч її автор припускає можливiсть деяких коливань внаслiдок незначних домiшок "вторинних мiнералiв, адсорбованих кiстками в процесi фосилiзацiї" [Бачинський Г.О., 1967, с.78].

Як встановила iмерсiйно-мiкроскопiчна перевiрка остеологiчного матерiалу з Ігнатенкової Гори, чотирнадцять уламкiв звiдси за шкалою Г.О.Бачинського формально повиннi датуватися голоценом (N = 1.573-1.578), сiмнадцять кiсточок, включаючи одну сiробрунату (швидше за все внаслiдок перебування певний час у багатому на вуглець середовищi типу недопаленої, згаслої ватри або заплавно-болотяних вiдкладкiв) – плейстоценом (N = 1.585-1.593), ще двi, найтемнiшi, гомiценом – верхнiм плiоценом (N = 1.600), тобто в даному випадку вони виявляються викопними, принесеними на поселення кимсь з трипiльцiв вже у скам'янiлому станi.

Якщо відносно гомiцено-пiзньоплiоценового вiку (що охоплює хронологiчний iнтервал 400 тис.рр. – 2 млн.рр.) двох останнiх кiсток сумнiвiв немає, то факт спiвiснування в трипiльському культурному шарi водночас голоценових (до 10 тис.рр. давнiстю) та плейстоценових (вiдповiдно 10-400 тис.рр.) кiсток за запропонованою Г.О.Бачинським шкалою потребує пояснень.

Дiйсно, в минулому тут на Горi, враховуючи специфiчну геоморфологiчну позицiю мiсцевостi з чiтким нахилом у бiк Днiпра, могли, наприклад, реалiзуватися процеси схилового змиву бiльш давнiх матерiалiв із якоїсь гiпотетичної плейстоценової (палеолiтичної) пам'ятки, розташованої вище і пізніше зруйнованої з наступним, теоретично припустимим змiшуванням рiзновiкових культурних решток. По-друге, могло реалiзуватися свiдоме принесення мiсцевою трипiльською люднiстю викопного кiсткового матерiалу до своєї оселi, по аналогiї з Маяками [за нашими визначеннями частина кiсткового матерiалу з пiзньотрипiльсько-усатiвського об'єкту Маяки на Одещинi за польового сезону 1990 р. виявилася викопною, хоч iншими дослiдниками [Секерская Е.П., 1989, с. 181-183] цей факт досi не фiксувався, можливо, через малi розмiри уламкiв. Усатiвська люднiсть [Петренко В.Г., 1989, с. 81] району сучасних Маяків свiдомо визбирувала останнi з розрiзу терас Днiстра та зносила "до рова" невiдомо навiщо. Проте, подiбні дії подекуди практикувалися i за часiв палеолiту].

Проте частина матерiалу, особливо у компактному заляганнi, не "укладається" в подiбну робочу гiпотезу. Це здогадно вотивне (за визначенням Н.Б.Бурдо) жертвоприношення у ямi № 1 на глибинi 3-4 штикiв вiд поверхнi, що поєднує в собi уламок лiпного посуду типово трипiльської керамiки (з детритом мушлiв у глиняному тiстi) i частина хребта жертовної тварини (з показником заломлення N = 1.592, що за згаданою шкалою "тягне" до плейстоцену – дати, неможливої для енеолiту). Це, а також сумiсне залягання (в одних i тих же господарських ямах або спiвпадаючих квадратах розкопу 1, тощо) майже поруч, на однакових глибинах – рiвнях кiсток, якi за макроскопiєю (твердiсть, поруватiсть, вторинна карбонатизацiя) та кристалооптикою (покажчики заломлення) явно не спiвпадають одна з одною, при тому без будь яких ознак перемiщення землериями чи поверхневим змивом. Це доводить, що кiстки набували своїх вiдмiнних кристалооптичних характеристик або перед похованням у культурному шарi, або саме в ньому, до того ж локально не дуже однорiдному, плямами бiльш-менш суглинистому, запiскованому, гумусованому, карбонатизованому, тощо. Все вище зазначене примушує з певною пересторогою ставитися до хронологiчних узагальнень Г.О.Бачинського, хоч до цього часу поодинокi перевiрки вiку кiсток за пропагованою ним методикою давали результати, які спiвпадали з його висновками [Петрунь В.Ф., 1971, с.117; 1972, с.81], доводячи, наприклад, факти свiдомого принесення викопних кiсток на оселi пiзнього палеолiту (Анетівка 2), мезолiту (Бiлолiсся), гумельницької культури, тощо.

Специфiчна строкатiсть мiнерального складу серiї кiсток Iгнатенкової Гори, на наш погляд, обумовлена, окрiм їх абсолютного вiку, деякими додатковими природно-техногенними факторами типу неоднакового, бiльш-менш довгого перебування кiсток на деннiй поверхнi перед захороненням в культурному шарi, як це було доведено I.Г.Пiдоплiчком для частини кiсток третього межирiчського житла [Пидопличка И.Г., 1976, рис.86], аж до часткового вивiтрювання, або можливої термообробки [не виключено, що сама по собi термообробка автоматично ще не знижує вмiст колагену в кiстках (сучаснi кiстки, з експериментальними цiлями проварюванi автором протягом 2-3 годин, виявляють, як i до кип'ятiння, показники заломлення N = 1.565-1.568), але може створювати передумови як для його бiльш iнтенсивного вилуговування в грунтах культурного шару, так i полегшення перекристалiзацiї апатитової складової кiсток. Остання в давнiших остеологiчних матерiалах грубозернiша, з втратою вихiдних гаверсових канальцiв та дрiбних розсiяних зерен успадкованого кальциту, хоч в певних умовах, наприклад, карстових печер Кавказу типу Цопi, з появою специфiчних мас так званого "гiрського молока", здатна наскрiзь вторинно кальцитизуватися, аж до утворення повних чи часткових псевдоморфоз]. "Переекспозицiя" кiсток на вiдкритому повiтрi з перепадами температур, сонячною iнсоляцiєю, впливом атмосферних вод та природних розчинiв, якi можуть нести гумiновi кiслоти, тощо, не може не позначатися на вмiстi колагену, а отже i на висновках щодо вiку кiсток, включаючи зробленi за методом та шкалою Г.О.Бачинського, яка принаймнi у голоцен-плейстоценовому iнтервалi не витримує критики.

Проте сама методика запропонованої ним кiлькісної iмерсiйно-мiкроскопiчної оцiнки варiацiй складу тафономiчних або археологiчних остеоматерiалiв iгноруватися не повинна. Вона безумовно корисна, наприклад, при пiдготовцi проб кiсток для радiовуглецевого визначення вiку за С14 i, вiдповiдно, датуванні пам'яток [Петрунь В.Ф., 1994, с.44]. Попереднє уточнення за iмерсiєю кристалооптичної неоднорідності кiсткового матерiалу (в описуваному випадку, наприклад, окремо по групах з N нижче 1.576 i вище 1.585) до передачi його в лабораторiю абсолютного датування, якщо i не виключить зовсiм, то зведе до мiнiмуму або дозволить зрозумiти причини тих, часом розбіжних даних, якi ще й досi поширенi в спецiальнiй лiтературi [Григорьева Г.В., 1987, с.88; Петренко В.Г., 1989, с.115].

По-друге, для великих, репрезентативних з точки зору математичної статистики вибiрок навiть дрiбноуламкових кiсток, недiагностованих традицiйними палеонтологiчними методами, але здобутих рекомендованими [Методы полевых археологических исследований, 1983, с.9] прийомами просiювання або промивання кiстконосного культурного шару, як це практикується на Анетiвцi 2 [Станко В.Н., Григорьева Г.В., Швайко Т.Н., 1989], масовi кристалооптичнi визначення зберiгають свою актуальність, надаючи для науки безумовно цiнний додатковий матерiал, який досi йшов "у вiдвал" i практично цiлком лишався поза увагою дослiдникiв.

Ось чому спроба вiдповiдного iмерсiйного контролю навiть чисельно невеликого остеоматерiалу Iгнатенкової Гори набуває безумовного методологiчного iнтересу. Його результати, разом з деякими узагальнюючими висновками, заслуговують на увагу спецiалiстiв не лише у галузях палеонтологiї або геохронологiї, а й iсторiї взагалi, або, власне, археологiчної петрографiї [Петрунь В.Ф., 1990, с. 77-78], оскiльки в даному разi йдеться про об'єкти напiвбiологiчного, напiвмiнералогiчного складу та походження.

Джерело : Археометрія та охорона історико-культурної спадщини, 1998 р., вип. 2, с. 38 – 41.

Література

Бачинський Г.О. Тафономiя антропогенових i неогенових мiсцезнаходжень України.- Київ, 1967.- 131 с.

Гречко А.А. Освобождение Киева.- М., 1973.- 94 с.

Григорьева Г.В. Анетовка 2 – поселение охотников на бизонов // Задачи советской археологии в свете решений XXVII съезда КПСС.- Тезисы докладов (Суздаль, 1987).- М., 1987.- С. 87-88.

Методы полевых археологических исследований.- М., 1983.- 78 с.

Петренко В.Г. Усатовская локальная группа // Памятники трипольской культуры в Северо-Западном Причерноморье.- Киев, 1989.- С. 81-124.

Петрунь В.Ф. О геологической позиции и обработанном кремне мезолитической стоянки Белолесье // Материалы по археологии Северного Причерноморья.- Одесса, 1971.- Вып.7.- С. 110-117.

Петрунь В.Ф. О внепещерных мустьерских памятниках Крымского полуострова // МИА № 173. Палеолит и неолит СССР.- 1972.- Т.7.- С. 83-87.

Петрунь В.Ф. Петроархеология или археологическая петрография ? // Материалы Международного XIII Киевского симпозиума по науковедению и научно-техническому прогнозированию "Современное науковедение и перестройка советской науки".- Киев, 1990.- С. 77-78

Петрунь В.Ф. Проблемы хронологии в свете возможностей археологической петрографии // Проблемы хронологии культур энеолита – бронзового века Украины и юга Восточной Европы. Тезисы докладов международной конференции, Днепропетровск, 25-28 апреля 1994 г.- Днiпропетровськ, 1994.- С. 42-44.

Пидопличка И.Г. Новый метод определения геологического возраста ископаемых костей четвертичной системы.- Киев, 1952.- 90 с.

Пидопличка И.Г. Межиричское жилище из костей мамонта.- Киев, 1976.- 239 с.

Секерская Е.П. Приложение 2. Новые остеологические материалы поселения Маяки // Памятники трипольской культуры в Северо-Западном Причерноморье.- Киев, 1989.- С. 131-133.

Сергин В.Я. Рецензия на : Пидопличка И.Г. Межиричские жилища из костей мамонта. Киев, 1976 // СА, 1978.- № 2.- С. 297-303.

Станко В.Н., Григорьева Г.В., Швайко Т.Н. Позднепалеолитическое поселение Анетовка 2. Вопросы культурно-исторической периодизации позднего палеолита Северного Причерноморья.- Киев, 1989.- 139 с.

Татарский В.Б. Кристаллооптика и иммерсионный метод.- М., 1965.- 306 с.