Технологія виготовлення кераміки сабатинівської культури

А.О.Денисова

Стаття присвячена дослідженню керамічного виробництва племен сабатинівської культури. Розглянуті матеріали чотирьох поселень, які відносяться до різних хронологічних етапів та локальних груп. Здобуті дані дозволяють відмітити схожість технологічних традицій на усіх ступенях виробничого процесу, що свідчить про культурну однорідність населення зазначених пам’яток.

Вибір керамічного комплексу сабатинівської культури за об’єкт дослідження обумовлений завданням скласти цілісне уявлення про технологію виготовлення посуду племенами цієї культури. Одержана інформація в подальшому дозволить провести порівняльний аналіз технологічних характеристик двох культур : сабатинівської та зрубної. Реалізація цих задач слугуватиме, в свою чергу, розв’язанню суперечок щодо культурної приналежності пам’яток сабатинівського типу. В цьому питанні значні розбіжності виникли з самого початку їх відкриття. О.О. Кривцова-Гракова, О.І. Тереножкін, О.М. Лесков відносили ці пам’ятки до пізньозрубної культури. Наступні дослідження викликали нову точку зору, яка відносить ці пам’ятки до самостійної культури, а не етапу зрубної. Слідом за Н.М. Погребовою, яка вперше заявила про окрему сабатинівську культуру для пам’яток доби пізньої бронзи північного Причорномор‘я та відокремила її обіточенський та інгульський варіанти [Погребова 1958, 64, с. 173; 1960, 4, с. 89-90], про своєрідну сабатинівську культуру невдовзі писала В.Д. Рибалова, хоча обмежувала її західними областями правобережної степової України [Рыбалова 1961, с. 81]. І.М. Шарафутдінова поширила межу сабатинівської культури далі на схід вздовж узбережжя Чорного та Азовського морів, залучаючи східний Крим [Шарафутдінова 1964, XVII, с. 187]. Я.П. Гершкович у нижньому Подніпров‘ї та північно-західному Приазов‘ї виділив нижньодніпровсько-приазовський варіант та обмежив крайню східну межу сабатинівської культури басейном р. Берди [Шарафутдинова 1968, 3, с. 16-34]. І.М. Шарафутдінова присвятила спеціальну статтю проблемі виділення сабатинівських пам’яток у самостійну культуру [Шарафутдинова 1960-1961]. Сьогодні ця точка зору визнана українськими дослідниками доби бронзи. Усі вони виділяють сабатинівську культуру як самостійну.

Основне завдання даного дослідження, як уже зазначалося, полягає у відтворенні цілісного уявлення про технологію виготовлення посуду сабатинівської культури, розгляді виробничого процесу на усіх його стадіях, виділенні рис схожості або різниці між посудом різних поселень, які відносяться до різних хронологічних етапів і локальних груп. Досліджувались матеріали з чотирьох поселень сабатинівської культури : Чикалівки Кременчуцького району Полтавської області [Шарафутдинова, Ковпаненко 1975-1977], Виноградного Саду Доманівського району Миколаївської області [Шарафутдинова 1988, с. 349], Степового Миколаївського району та області [Гершкович, Евдокимов, Поруцкий 1981], Новокиївки Каланчацького району Херсонської області [Бобринский 1978, с. 243-244]. Відбиралися зразки верхніх частин (вінець) посудин різних форм, придонні частини і денця, а також розвали посудин.

Основними напрямками досліджень стали :

1. Відбір вихідної сировини. При цьому вирішуються наступні задачі :

а) виділяються глини (озалізнена або неозалізнена);

б) визначається пластичність глин (по концентрації природньої домішки піску).

2. Створення формувальних мас :

а) визначається склад штучних домішок, їх розмір, використання у формувальних масах суміші з різних глин.

3. Спосіб конструювання :

а) виділяються програми конструювання;

б) виділяються форми “будівельних матеріалів” (клаптики глини, джгути, стрічки).

4. Обробка поверхні :

а) загладження;

б) лощіння.

Техніко-технологічний аналіз здійснювався за методикою О.А. Бобринського, за допомогою бінокулярного мікроскопа МБС-9. Досліджувалися поверхні та злами кераміки. По залишених на поверхнях та зламах посуду слідах визначаються навики виготовлення цього посуду. За здатністю змінюватися в умовах змішання технологічних традицій навички були субстратні та пристосовні. Субстратні (способи формоутворювання, конструювання порожнього тіла та начиння) більш стійкі й навіть в умовах змішання залишаються незмінними протягом життя декількох поколінь. Пристосовні навички (заходи відбору сировини, створення формувальних мас, обробка поверхні) навпаки швидко перероджуються в умовах змішання [Шарафутдинова 1960-1961, с. 20].

В зв’язку з тим, що більша частина матеріалу фрагментована, його дослідження по повній програмі було неможливо : більшість зразків не давала можливості виявити способи конструювання начиння та порожнього тіла.

Весь матеріал розділений на групи за місцем знаходження. Першу склала кераміка з поселення Чикалівка. Наявність у комплексі кераміки багатопружкової культури, близькість до власне Сабатинівського комплексу, а також знахідка одного з ранніх псаліїв дозволили І.М. Шарафутдіновій віднести це поселення до раннього етапу сабатинівської культури [Шарафутдинова 1979, с. 422-423]. Аналіз вихідної сировини виявив, що при виготовленні посуду використовували два види глини : озалізнену та неозалізнену. Озалізнена – пластична з природною домішкою дрібного піску I групи розмірності (від 0.5 до 0.9 мм). Неозалізнена глина середньої пластичності з природною домішкою гострокутного піску. Окрім піску, з природних домішок в озалізненій глині зафіксовані слюда та включення бурого залізняку, який у деяких випадках був відмічений у великій кількості, та включеннями великих розмірів. Найбільш розповсюдженою була традиція відбору вихідної сировини з озалізненої пластичної глини. У меншій кількості поданий посуд із неозалізненої глини. Зафіксовані зразки з суміші двох глин : озалізненої та неозалізненої, до того ж неозалізнена використовувалася як домішка до озалізненої. Порівняльне вивчення вихідної сировини та категорій форм дозволило встановити, що певного зв’язку між ними не існувало. Посуд усіх форм виготовлявся з однакових глин. Можна відзначити лише значне розповсюдження традиції використання неозалізненої глини у виробництві мисок-жаровень.

Таким чином, для поселення Чикалівка виділені три технологічні традиції відбору вихідної сировини : використання озалізненої пластичної глини (80%), використання неозалізненої глини (13.8%); використання суміші з двох глин (6.2%). Вивчення складу формувальних мас дозволило зафіксувати присутність штучних домішок органічного (гній) та мінерального (пісок, шамот, жорства) походження. За особливостями розміру природних та штучних домішок формувальні маси відносяться до “середніх грубих” та тонкодисперсних. Лощена тонкостінна кераміка належить до групи тонких формувальних мас. Пісок дрібний, шамот I та II груп розмірності (від 0.5 мм до 1.9 мм), концентрація від 1 : 4 до 1 : 6 (на 4 або 6 частин глини одна частина мінеральних домішок). До групи “середніх грубих” формувальних мас відносяться формувальні маси з штучною домішкою піску I-II груп розмірності, шамота II-III груп (від 1.9 до 2.9 мм), жорстви II-III груп. До цієї групи формувальних мас відноситься кухонний посуд, хоча зустрічаються зразки кухонної кераміки, виготовлені з тонких формувальних мас.

На ступені виготовлення формувальних мас виділено десять технологічних традицій. Найбільш численна і стійка – традиція виготовлення формувальних мас з глини з домішкою органіки (екскременти тварин) та шамота. Концентрація домішок органіки незначна – 1 частина на 5-6 частин глини. Однак, в загальній масі кераміки зустрічаються зразки з більш значною концентрацією, імовірно, одна частина на три частини глини. Така концентрація органіки зафіксована переважно у формувальних масах мисок. Звертають на себе увагу і традиції виготовлення формувальних мас з домішкою жорстви. Зафіксовано чотири рецепти : глина + органіка + жорства, глина + органіка + шамот + жорства, глина + жорства. Можна припустити, що це розмаїття рецептів виникло на базі традицій виготовлення формувальних мас з рецептів : глина + органіка, глина + шамот, глина + жорства, що підтверджується присутністю кераміки з рецептами глина + органіка та глина + жорства. У процесі їх змішання і виникли вище названі змішані рецепти. На ступені конструювання встановлено, що посуд виготовлений способом скульптурної ліпки, тобто наліпом. На денцях деяких посудин відмічені сліди підсипки, що свідчать про використання підставки, на якій формувалась посудина. Зафіксована одна програма конструювання начиння : донно-ємкісна. Згідно цієї програми конструювання посудини починалося з донної частини, а закінчувалося стінками на всю висоту, або на її частину. Реалізована вона здебільшого способом навивання джгута по спіралі, лише в одному випадку зафіксована донно-ємкісна з клаптиків глини.

Таким чином, досліджений матеріал з поселення дозволив відзначити дві традиції конструювання начиння : за донно-ємкісною програмою з джгута по спіралі; за донно-ємкісною програмою з клаптиків.

Виділено два способи конструювання порожнього тіла : джгут по спіралі, та джгут по кільцевій траєкторії. Порожнім тілом називають фігуру, яка утворюється після завершення відбудови денця та стінок посудини. Лише в одному з дванадцяти випадків зафіксований джгут, який навивався по кільцю, решта – джгут по спіралі. Порівнюючи дані про способи конструювання порожнього тіла зі способами виготовлення начиння, можна зазначити, що донно-ємкісне начиння з джгута по спіралі сполучається зі спірально-джгутовим способом конструювання порожнього тіла та кільцево-джгутовим. За обробкою поверхні кераміка розподіляється на лощену та загладжену. Зафіксоване загладження пальцями, шкірою, галькою, ймовірно, черепашкою. Більша частина кераміки загладжена старанно.

Другу групу склала кераміка зі Степового. В цілому, за матеріалом – посудом, виробами з кістки, дослідники відносять поселення до пам’яток пізнього етапу сабатинівської культури і датують його ХІІІ-ХІІ ст. до н.е. [Шарафутдинова 1988, с. 349].

Як вихідну сировину використовували дві глини : озалізнену пластичну, з природною домішкою кварцевого піску I-II груп та неозалізнену з природною домішкою піску. Крім піску з природних домішок в обох глинах зафіксована слюда, а в озалізненій ще й включення бурого залізняку. Виділені три традиції відбору вихідної сировини : використання озалізненої пластичної глини; використання неозалізненої глини; використання суміші двох глин.

При приготуванні формувальних мас використовувалися такі штучні добавки як гній, шамот, жорства. Органіка присутня переважно в незначній концентрації. В деяких випадках концентрація досягає 1 : 3, 1 : 4, зокрема у формувальних масах мисок. За особливостями розміру природних та штучних домішок, формувальні маси відносяться до тонкодисперсних та “середніх грубих”. Група тонкодисперсних – це не тільки столовий посуд, але й частина кухонного посуду, присутній пісок дрібний, шамот I-II груп розміру. До “середніх грубих” формувальних мас відноситься кераміка з природною домішкою піску II групи і шамоту II-III груп. Виділено сім традицій приготування формувальних мас (рис. 1). Найбільш масова та стійка традиція виготовлення формувальних мас з глини з домішкою органіки та шамота, вона складає 80% від загальної кількості.

Рис.1. Розподіл кераміки по традиціям відбору вихідної сировини.

Виділяються також традиції виготовлення формувальних мас з домішкою жорстви (10.9%). Весь посуд виготовлений від руки, наліпом. На ступені конструювання начиння зафіксовані дві програми : донно-ємкісна та донна. Донна характеризує первісне виготовлення денця, на якому потім продовжувалося подальше конструювання посудини. Ця програма реалізовувалася джгутом по спіралі. Для донно-ємкісної програми характерні два способи конструювання : джгут по спіралі та клаптики з глини. Донно-ємкісне начиння з джгута по спіралі виявлене у шести посудин, у двох випадках зафіксоване донно-ємкісне начиння з клаптиків. Можливо, в цих випадках посудини конструювалися у формі-ємкості, тобто клаптики глини наліплювалися на внутрішній бік форми-моделі. Таким чином, на ступені конструювання начиння виділені традиції : виготовлення начиння по донно-ємкісній програмі з клаптиків; виготовлення донного начиння з джгута по спіралі. На ступені конструювання порожнього тіла виділені дві традиції : наліп з джгута по спіралі та кільцевий наліп із стрічок. Порівнюючи способи конструювання начиння та порожнього тіла, можна відмітити, що донно-ємкісне начиння з джгута по спіралі сполучається зі спірально-джгутовим способом конструювання порожнього тіла. Для посудин з донно-ємкісним начинням з клаптиків, за відсутністю бокових частин посудини, встановити способи конструювання порожнього тіла не вдалось, імовірно, що ці посудини формувалися на формі-моделі. Для посудин з донним начинням зафіксовано виготовлення порожнього тіла зі стрічок, або джгутів з вибиванням. За обробкою поверхні кераміка розподіляється на лощену та загладжену.

Третя група кераміки представлена матеріалами з Виноградного Саду. Поселення відносять до пізнього етапу сабатинівської культури [Гершкович, Клочко, Евдокимов 1987, 2, с. 155].

При виготовленні посуду як вихідну сировину використовували озалізнену глину з природною домішкою піску I-II груп та слюди; в одному випадку зафіксована неозалізнена глина з домішкою гострокутного піску II-III груп; використовувалися також концентрати з двох глин : озалізненої та неозалізненої. Як і для попередніх груп, виділяються три традиції використання вихідної сировини : використання озалізненої пластичної глини, використання неозалізненої глини; використання суміші з двох глин.

При виготовленні формувальних мас як домішки використовувалися органіка, жорства, шамот. За особливостями розміру штучних та природних домішок, формувальні маси поділяються на дві групи :

тонкодисперсних (з домішкою піску дрібного I-II груп з концентрацією 1 : 6, 1 : 8, та шамота II групи розмірності);

“середніх грубих” (з шамотом II-III груп, жорствою III групи розмірності, з концентрацією 1 : 4, 1 : 5).

На ступені приготування формувальних мас виділені п’ять технологічних традицій (рис. 2). Від попередніх груп кераміки вони відрізняються тільки переважанням кераміки, виготовленої з формувальних мас з домішкою жорстви.

Рис. 2. Розподіл кераміки за рецептами виготовлення формувальних мас.

Весь посуд виготовлений від руки, наліпом. Виділені дві програми конструювання начиння : донно-ємкісна та донна. Для виготовлення донно-ємкісних начинь використовувалися джгути, в одному випадку зафіксовані клаптики. Донні начиння виготовлені з джгутів. Виділені три традиції конструювання порожнього тіла : наліп з джгута, наліп з клаптиків, наліп із стрічок.

Порівняння способів конструювання начиння та порожнього тіла виявило, що донно-ємкісне спірально-джгутове начиння сполучається зі спірально-джгутовим способом конструювання порожнього тіла, донно-ємкісне начиння з клаптиків із спірально-клаптиковим наліпом порожнього тіла. Для посудин з донним спірально-джгутовим начинням зафіксовано виготовлення порожнього тіла кільцево-стрічковим наліпом.

За обробкою поверхні кераміка розподіляється на лощену та загладжену.

Кераміка з Новокиївки складає четверту групу. За керамічним матеріалом Я.П. Гершкович відносить цю пам’ятку до раннього та розвинутого етапів сабатинівської культури [Бобринский 1978, с. 69]. За “негативами” виробів на знайдених тут ливарних формах поселення датується часом не пізніше XIV ст. до н.е. [Бобринский 1978, с. 121].

Технологічне дослідження дозволило виявити відносну одноманітність в навичках виготовлення посуду. На ступені відбору вихідної сировини зафіксована тільки одна технологічна традиція – використання озалізненої пластичної глини з природною домішкою піску I групи розмірності (від 0.5-1 мм). Глина пластична, крім піску присутній бурий залізняк. Як штучні домішки у складі формувальних мас виявлені шамот та органіка. Шамот в основному I та II груп розмірності, зустрічається й III група. За особливостями розміру природних та штучних домішок формувальні маси можна віднести до тонкодисперсних та “середніх грубих”.

На ступені виготовлення формувальних мас виділені дві традиції : глина + органіка та глина + органіка + шамот. Виділені дві програми конструювання начиння : донно-ємкісна та донна. Для реалізації цих програм використовувалися джгути. Аналіз способів конструювання порожнього тіла дозволив зазначити, що весь посуд виготовлений спіральним наліпом з джгутів, з подальшим вибиванням. У двох випадках припустимо використання стрічок.

За обробкою поверхні посуд поділяється на групи загладженої та лощеної кераміки. Загладження – основний спосіб обробки поверхні (60% кераміки). Серед загладженої переважає група зі старанно загладженою поверхнею і розчісами. Вона складає 10%.

Проведений по чотирьом пам’яткам аналіз пристосовних та субстратних навиків дозволив виділити найбільш характерні риси гончарної технології у сабатинівського населення. Дослідження технологічних традицій на ступені відбору вихідної сировини показало переважне розповсюдження використання озалізнених пластичних глин у виробників всіх чотирьох груп кераміки (рис. 1). Присутність на пам’ятках Чикалівка, Виноградний Сад, Степове незначної кількості посуду з використанням неозалізненої глини, ймовірно, свідчить про затухання цієї традиції. Можна припустити, що вона була притаманна якійсь групі населення, що існувала за межами кожного конкретного поселення. Під час засвоєння місцевих джерел сировини та контактів з населенням-носієм традиції виготовлення кераміки з озалізненої глини, виникає традиція використання суміші глин. Існування на пам’ятках Чикалівка, Степове, Виноградний Сад трьох традицій відбору вихідної сировини свідчить про неоднорідний склад культурних традицій, і дозволяє припустити існування трьох груп гончарів. Для пам’ятки Новокиївка виділена єдина традиція відбору вихідної сировини, отже можна говорити про однорідність навиків праці на цьому ступені гончарної технології.

Вивчення якісного складу формувальних мас, порівняння рівнів розвитку уявлень про глину як сировину, дозволило виявити загальні уявлення в середовищі виробників вказаних пам’яток :

глина вважається основною сировиною, а органічні речовини – домішками – I рівень, II ступінь;

глина розглядається основною, а в домішки використовуються органічні та мінеральні речовини (шамот, жорства, пісок) – змішання уявлень I рівня (ІІ ступінь) та II рівня (ІІІ ступінь).

Відмінність кераміки за рівнями уявлення про глину є свідоцтвом того, що вона залишена первісно неспорідненими групами населення, оскільки між ними виявляються не лише культурна відмінність, а й різниця в походженні. Кількісні розрахунки показують, що основну частину складає кераміка з ознаками змішання I та II рівней уявлення про глину. Це дозволяє говорити про розповсюдження уявлень I рівня і змішання їх з уявленнями II рівня ще за межами історії існування досліджених пам’яток. У підтвердження цього припущення свідчить також факт відсутності на пам’ятках посуду з ознаками II рівня уявлень – рецепт глина + шамот.

Дослідження культурних традицій виготовлення формувальних мас виявило велику кількість складних рецептів, що з’явилися внаслідок змішання різних традицій (рис. 2.). Зазначимо, що найбільш близькі за складом рецептів групи кераміки з Чикалівки, Степового, Виноградного Саду. Виділено п’ять загальних рецептів : глина + органіка, 2 глини + органіка, глина + органіка + шамот, глина + органіка + жорства, глина + органіка + шамот + жорства. Кераміка з Новокиївки відрізняється більш одноманітним складом. Для неї виділено лише два рецепти : глина + органіка, глина + органіка + шамот. Кількісні розрахунки дозволили виділити ведучу технологічну традицію для усіх чотирьох груп кераміки – традицію приготування формувальних мас за рецептом глина + органіка + шамот. За своїм складом цей рецепт – змішаний. Незмішаними називаються формувальні маси, складені з двох компонентів : глини та якогось одного виду неглинистого матеріалу, наприклад, органіки або шамоту, а змішаними – з глини та двох чи більшої кількості різних видів неглинистого матеріалу. Рецепт глина + органіка + шамот, імовірно, виник внаслідок змішання традицій виготовлення посуду за рецептами глина + органіка та глина + шамот. Оскільки серед матеріалів поселень немає кераміки з рецептом глина + шамот, можна припустити, що змішання цих традицій відбулося за межами історії існування пам’яток. Звертають на себе увагу рецепти формувальних мас, які включають домішку жорстви. Їх кількісне відношення свідчить про те, що нарівні з носіями традиції виготовлення формувальних мас за рецептом глина + органіка + шамот, носії цих рецептів брали участь у створенні культурного складу населення на пам’ятках Чикалівка, Степове, Виноградний Сад. Дослідження поверхонь посуду усіх чотирьох груп, дозволяє віднести їх до одного напрямку – безгрунтовного. Обробка поверхні проводилася без обмазування або ангобу двома способами : загладження (основний спосіб) та лощіння. Переважає кераміка зі старанно загладженою поверхнею, в незначній кількості подана кераміка з грубою поверхнею і з розчісами. Лощіння, як правило, проводилося по усій зовнішній підсушеній поверхні. Однак досить часто зустрічаються поверхні частково підлощені, тобто лощіння поєднується з загладженням. Особливих відмінностей у пристосовних навичках зазначених груп не виявлено.

В цілому, можна зробити висновок, що особливих відмінностей в навиках виготовлення зазначених груп кераміки не виявлено, навпаки – в їх розвитку помітна загальна тенденція до створення культурної однорідності.

Звернемося до підсумків у вивченні субстратних навиків, навиків конструювання посуду, найбільш стійких і зберігаючих свою культурну специфіку.

Рис. 3. Розподіл кераміки за способами конструювання начиння та порожнього тіла.

Безпосереднє конструювання посуду починається з побудови “начиння”, тобто створення тієї чи іншої частини посудини. Цей термін запозичений з лексики східноєвропейських гончарів. У залежності від змісту та побудови праці, виділяються різні програми конструювання начиння. В історії східноєвропейського гончарства виявлено чотири програми : ємкісно-донна, ємкісна, донно-ємкісна та донна. Особлива інформаційна цінність начиння як джерела складається у здатності навіть за умов змішання різних технологічних традицій, зберігатися незмінними протягом життя декількох поколінь гончарів. Вивчення начиння включає знання про програми конструювання і особливості прийомів безпосереднього виготовлення начиння на тому чи іншому етапі технологічної структури. Показником стану технологічної структури стають знання про обсяг праці, яка виконується в межах визначеного ступеня, та кількості технологічних завдань, які при цьому вирішуються. За цією ознакою можна виділити виробництва з недиференційованою структурою (усі або більша частина задач вирішуються одночасно) і з диференційованою (кожна задача вирішується окремо). Зменшення обсягу праці, яка виконується при конструюванні начиння, розглядається як прояв диференціації структури. За станом технологічної структури і обсягу праці, що виконується під час виготовлення, начиння розподіляються на повні та неповні. До повних відносяться начиння, при виготовленні яких виконувався весь обсяг праці по створенню ємкості посудини, до неповних – лише якоїсь її частини. На ступені конструювання начиння виділені дві програми : донно-ємкісна та донна (рис. 3). Донно-ємкісна зафіксована в усіх групах. Для її реалізації використовувалися клаптики глини та джгути. Донно-ємкісні клаптикові начиння зафіксовані в кераміці зі Степового, Виноградного Саду, Чикалівки. Донно-ємкісне начиння з Виноградного Саду можна віднести до групи повних, при його виготовленні використовувалася форма-ємкість, за допомогою якої формувалася з клаптиків посудина. Донно-ємкісне начиння з Чикалівки відноситься до групи неповних : з клаптиків формувалося денце і частина ємкості, решта ємкості конструювалася з джгутів. Тут ми маємо змішання різних технологічних традицій. В зв’язку з тим, що посудини зі Степового подані у фрагментах, присутні тільки денця та частина ємкості, встановити, до якої групи начиння вони відносяться, неможливо. Як бачимо, донно-ємкісні начиння з клаптиковим наліпом подані у поодиноких екземплярах. Більша частина донно-ємкісного начиння відноситься до групи неповних. При цьому одночасно в один прийом з джгута по спіральній траєкторії виготовлялися денце та частина ємкості. Донна програма виділена для всіх груп, окрім Чикалівки. Зрозуміло, що донні начиння відносяться до групи неповних. Реалізовувалася донна програма за допомогою джгута по спіралі.

Існувала певна послідовність формування навиків виготовлення начиння. Найбільш архаїчними являються донно-ємкісні начиння, виготовлені клаптиковим наліпом. Вони характеризують виробництво з недиференційованою структурою. Наступними являються донно-ємкісні начиння, виготовлені спіральним наліпом. І останніми за рівнем диференціації процесу стоять донні начиння. Ця послідовність відображає етапи створення цих явищ, але в конкретній ситуації вони можуть довгий час співіснувати.

Навики конструювання порожнього тіла за рівнем консервативності займають друге місце після начиння. В них виділяють три напрями : наліп, видавлювання, витягування. Досліджувана кераміка виготовлена наліпом. Це найбільш архаїчний прийом конструювання. Виділені різні способи, які характеризують рівні технологічного розвитку прийомів конструювання посуду : клаптиковий, спіральний, кільцевий. Клаптиковий наліп представлений в одному екземплярі і тільки на пам’ятці Виноградний Сад. Основну групу складає спіральний наліп з джгута, він зафіксований у посуду всіх пам’яток. Кільцевий, як і клаптиковий, поданий у незначній кількості. В двох випадках в матеріалі з Чикалівки зафіксований джгут по кільцевій траєкторії. У Винограднім Саді та Степовому виявлені стрічки по кільцевій траєкторії.

Співставляючи дані про способи конструювання начиння і порожнього тіла, можна повністю відновити процес створення посудини. Різні способи конструювання начиння сполучаються з однаковими способами конструювання порожнього тіла, й навпаки. На основі цих даних виділені технологічні традиції :

виготовлення донно-ємкісного начиння та порожнього тіла спірально-клаптиковим наліпом;

виготовлення донно-ємкісного начиння клаптиковим наліпом, а порожнього тіла спірально-джгутовим;

виготовлення донно-ємкісного начиння і порожнього тіла спірально-джгутовим наліпом;

виготовлення донно-ємкісного начиння спірально-джгутовим наліпом, а порожнього тіла спірально-джгутовим з наступним вибиванням;

виготовлення донно-ємкісного начиння спірально-джгутовим наліпом, а порожнього тіла кільцевим наліпом з джгута;

виготовлення донного начиння та порожнього тіла спірально-джгутовим наліпом;

виготовлення донного начиння спірально-джгутовим наліпом, а порожнього тіла кільцево-стрічковим наліпом. Загальними для всіх груп кераміки стали третя та четверта традиції конструювання, шоста та п’ята характерні для трьох груп, виключаючи Чикалівку. Зважаючи на фрагментарність відомостей про навички конструювання, цілком імовірно, що дійсний склад навичок конструювання міг бути, на нашу думку, більш різноманітним.

Відомості, які вдалося здобути, дозволяють відзначити складання культурної однорідності у навичках конструювання посуду. Дані про способи конструювання доповнюються даними про технічні засоби, які використовувалися при ньому.

Сліди підсипки на денцях посудин являються свідоцтвом використання підставки при виготовленні посуду.

Проведений аналіз пристосовних та субстратних навиків виявив багаточисельний склад культурних традицій. Імовірно, у створенні культурного складу сабатинівського населення приймали участь різні культурні угруповання. Протягом історії існування поселень відбувалося змішання та часткове зрощування культурних традицій. Внаслідок цього за матеріалами нашого дослідження можна фіксувати початок процесу консолідації, складання своєрідної культурної однорідності населення.

Література

Бобринский А.А. Гончарство Восточной Европы. Источники и методика изучения.- М. : Наука, 1978.

Гершкович Я.П., Евдокимов Г.Л., Поруцкий А.Г. Отчет о раскопках курганов и поселения Краснознаменской экспедиции.- НА ИА АН УССР, 1981/21.- 153 с.

Гершкович Я.П., Клочко В.И., Евдокимов Г.Л. Новокиевская литейная мастерская и проблемы хронологии сабатиновских памятников Нижнего Поднепровья // СА.- 1987.- № 2.

Погребова Н.Н. Пересадовское поселение на Ингуле // СА.- 1960.- № 4.

Погребова Н.Н. Позднескифское городище на Нижнем Днепре // МИА.- 1958.- № 64.

Рыбалова В.Д. О связях Правобережной Украины с Центральной Европой в эпоху бронзы и раннего железа // Исследования по археологии СССР.- Изд-во Ленинград. ун-та, 1961.

Шарафутдинова И.Н. К вопросу о сабатиновской культуре // СА.- № 3.- 1968.

Шарафутдинова И.Н. Отчет о раскопках поселения эпохи поздней бронзы у с. Чикаловка Кременчукского р-на, Полтавской области.- НА ИА АН УССР, 1960-61/4-В, Ф.экс.4182.- 22 с.

Шарафутдинова И.Н. Раскопки поселения сабатиновской культуры у с. Степовое // АО 1978.- М., 1979.- 422-423.

Шарафутдинова И.Н. Раскопки поселения у с. Виноградный Сад на Южном Буге // АО 1986.- М., 1988.- С. 349.

Шарафутдинова И.Н., Ковпаненко Г.Т. Отчет о раскопках поселения эпохи поздней бронзы у с. Степовое, Николаевского р-на, Николаевской области.- НА ИА АН УССР, 1975/7.- 18 с.

Шарафутдінова І.М. Поселення епохи пізньої бронзи поблизу Кременчука // Археологія.- Т. ХVII.- Київ, 1964.- С. 187.

Надійшло до редакції 9.09.1999 р.

Джерело : Археометрія та охорона історико-культурної спадщини, 2000 р., вип. 4, с. 48 – 55.