Братові з-за Дунаю

Яків Головацький

Коли ймеш кидати

Чужую чужину,

Соколом вертати

В рідну Україну –

Не минай родини,

Старой Галичини:

Вступи, милий брате,

До нашої хати!

Щиро руським словом

Тебе поздоровим.

Божим хлібом, сіллю

Ймем тебе приймати,

О щастю, здоров’ю

Родини питати;

Та й тобі розкажем

Про нужду домашню

Та журбу всегдашню, –

Чей, разом розважим.

Ой-бо наша воля –

Щербатая доля:

Гонять воріженьки

Із рідного поля;

Нашу рід-родину –

Стару Галичину –

Своєв називають,

Нам ю одчужають!

І так сиротами

На рідній землиці

Батьків гроби топчем,

Плачем по сестриці.

Тяжко малій птиці

Межи яструбами –

Сироті ще тяжче

Поміж «свояками»!

Тільки ви, сердечні

Вкраїнські орлята,

Діти одной крові, –

Ви наша отрада!

От так, любий брате:

Гаразд і недолю,

Щастя і неволю,

Всі клопоти і труди –

Разом поділяти…

Легше серцю буде!

От так на відходнім

Тебе проведемо,

Поклон родиноньці

На Вкрайну пошлемо.

Примітки

Вперше надруковано в газ. «Слово», 1861, № 76.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 410 – 411.