Весна

Яків Головацький

Вже сонінько пригріває,

Теплий вітер подуває,

І річеньки забриніли,

Темні луги зашуміли;

Заспівала в лісі птиця,

Що рухнула вже травиця;

І травиця-муравиця,

І листочки на калині,

І цвіточки по долині, –

Радується вся твар божа,

Що настала весна гожа!..

Галичанка люба, мила

Городочок городила;

Покопала, пограбала

І грядочки оплескала;

Богові ся помолила

І святий хрест положила.

«Галичанко, що ти дієш?

В що дуфаєш і надієш?»

«Що я дію?.. Зерно сію,

А на літо ся сподію,

Пади зерно за зерночком,

Ні купкою, ні рядочком

На порхкую земленоньку,

В щасливую годиноньку!»

«Галичанко, люба, мила,

Щоби ти ся не вмилила!

Та чи зійде, що посієш?

Може, дармо робиш, сієш?»

«Я на бога ся надію,

Що недармо роблю, сію.

Зійде, зійде моя краса,

Як на ставу густа ряса;

Пов’яжеся парістками,

Устелиться барвінками

На цілую долиноньку,

На рідную родиноньку.

Буде цвісти, процвітати,

І в листочок розвивати:

Що цвітонько, то ягода –

Моєй праці нагорода».

«Галичанко люба й мила,

Коб надія не завела?..

Будуть тучі, гради, громи,

Спека, смага, зливи, ломи:

Нікому ти захистити,

Ані в спразі закропити.

Ой пропадеш, моя роже,

Краси й праці жаль ся боже!»

«Хоч нема заступить кому,

Не боюся тучі, грому,

Спеки, смаги, ані лому.

Буде дощик покрапляти,

Моє листе ізрошати.

Там на межі є липонька,

Та заступить від сонінька;

Своїм маєм мя прикриє,

Студен вихор не завіє…

Невелике й моє зіллє –

Як барвінок на весілля,

Як на ріднім гробі рута,

В дробен листок розвинута.

Кому ж оно вадить в полі?

Не задерне, ані вколе,

Вітрові ся к землі склонить,

Тучі, бурі охоронить.

Згине зерно на мій ниві

Одно, друге у кропиві;

Туча заб’є, сонце спарить:

Предці, коли ми ся здарить,

Хоть десяте то посходить;

Сотне зерно хоть доспіє,

Мою працю нагородить.

Хто працює, оре, сіє,

Тот і плодів ся надіє!..»

Примітки

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 149 – 151.

Примітки М. Л. Гончарука

Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки», ч. 2, с. 109 – 112.

Поезія покладена на музику композитором С. Воробкевичем.

Подається за виданням: Українські поети-романтики – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 559.