Моя доля

Яків Головацький

O шумний Пруте, о ти, бистрий Пруте,

Мене ти нині вітай!

Я не надіявсь більше тебе вздріти,

Вторік сказавши «прощай»!

Я сподівався: заким минеться

Одне літенько, зима –

І наша доля вже розів’ється,

Що й нам засяє весна.

А нині тебе з тугов вітаю,

З яков прощав-ем вторік.

Но і ту надію у собі маю.

Що в молод розвилась вік.

Літа молоді – калинні луги –

Розкішно цвіли, як рай;

Весняні цвіти, зелені смуги

І чистий, як сльоза, ручай!..

Опали цвіти, краса змарніла,

Пропало зерно і плід…

Надіє мила, нащо-сь голубила,

Коли-сь зрадила впослід?

Она ся лестить, она ласкає

І вабить к собі мене,

Цвітом блискає, рученьку подає,

Хочу не хочу – веде.

І так я в нужді по світі гоню,

Нігде покою нема;

Молоді літа в клопотах роню,

Куди ся кину – біда!

Красная весно, нині-сь воскресла

На мою гірку печаль:

Усьому-сь світу радість принесла,

А мені – тугу і жаль!

В Коломиї, над Прутом 9 березня 1841

Примітки

Ця рання редакція поезії «Над Прутом», під назвою «Моя доля», була опублікована вже після смерті письменника (журн. «Вестник Народного дома», 1905, № 6, с. 87 – 88).

Подається за виданням: Українські поети-романтики – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 560.