Іван Карпенко-Карий

Іван Карпенко-Карий – літературний і сценічний псевдонім Івана Карповича Тобілевича (17 (29) вересня 1845 – 2 (15) вересня 1907), українського письменника-драматурга та актора.

Народився Іван у селі Арсенівка (нині – Бобринецького району Кіровоградської обл.) у родині дрібного шляхтича. Він мав молодших сестру Марію (Марія Садовська-Барліотті, 1855 – 1891), братів Миколу (Микола Садовський, 1856 – 1933) та Панаса (Панас Саксаганський, 1859 – 1940), усе життя яких, як і самого Івана, було пов’язане з театром.

В 1853 – 1859 роках Іван навчався у повітовій школі у Бобринці, і більше ніякої освіти йому здобути не пощастило. Від 1859 до 1883 року він служив у різних адміністративних установах Херсонської губернії. 4 жовтня 1883 року його за політичну неблагонадійність звільнили з посади секретаря Єлисаветградської міської поліції, а рішенням від 23 березня 1884 р. його було віддано під явний нагляд поліції строком на три роки. Фактично це було заслання, яке письменник відбував у Новочеркаську (нині – Ростовської області Росії).

Після звільнення із заслання в 1887 р. Іван оселився на (поблизу с. Миколаївка Кіровоградського району і області), де жив до кінця життя. Однак беручи участь у театральних трупах своїх братів, він багато їздив з гастролями.

Помер Іван Карпенко-Карий у Берліні, де він лікував свою тяжку хворобу. Поховали його біля його хутора Надія.

До літературної діяльності Карпенко-Карий звернувся пізно (1883), після звільнення з державної служби, у віці 38 років. Дуже швидко він знайшов себе як драматург, і вже перші його п’єси відзначені високим рівнем майстерності.

Основна тема його п’єс – сучасне йому життя українського народу. Його персонажі – бідні та заможні селяни, дрібні сільські та міські урядовці, дрібна малочиновна або й нечиновна шляхта, євреї (торговці, шинкарі, посередники). Драматичні конфлікти між ними Карпенко-Карий вирішував як у сатиричному, комедійному ключі, так і в гостро драматичному, навіть трагічному.

Кілька цікавих і ефектних трагедій Карпенко-Карий присвятив історії українського народу козацької доби.

Наприкінці життя драматург мав намір створити трилогію про життя артиста, діяча театру. Він устиг написати тільки дві п’єси – «Суєта» (1903) та «Житейське море» (1904)…

П’єси Івана Карпенка-Карого – яскраві формою, багаті змістом, глибокі своєю гуманістичної ідеєю – заслужено становлять золотий фонд українського театрального мистецтва.

М. Ж., 31 жовтня 2016 р.