Іван Котляревський

Іван Петрович Котляревський (29 серпня (9 вересня) 1769 р. – 29 жовтня (10 листопада) 1838 р.) – український поет і драматург.

Народився він у Полтаві в родині дрібного службовця. З Полтавою пов’язане більша частина його життя. В 1780 – 1789 рр. він навчався у Полтавській семінарії, в 1789 – 1794 рр. служив у канцелярії, в 1794 – 1796 роках учителював у панських маєтках, в 1796 – 1808 роках перебував на воєнній службі і брав участь у війні проти Туреччини в 1806 р.

Вийшовши у відставку в 1808 р., Котляревський безуспішно намагався знайти службу в Петербурзі. В 1810 – 1835 роках він знову служив у Полтаві в різних освітніх та благодійних установах. Помер він у 1838 році, похований у Полтаві (його могила дбайливо зберігається досі).

Літературна спадщина Котляревського кількісно дуже невелика. Центральне місце в ній займає «Енеїда» – бурлескна переробка одноіменної поеми Вергілія. Над цією поемою Котляревський працював, починаючи від 1794 року, понад 30 років. Перше повне видання усіх шести частин «Енеїди» з’явилось у 1842 році, уже після смерті автора.

В «Енеїді» дана широка картина життя України кінця 18 століття. Мандрівка Енея із зруйнованої Трої на місце майбутнього Риму може розглядатись як метафора шляху українського народу від зруйнованої Гетьманщини до нових – ще неясних на той час – форм національного буття.

Перу Котляревського-драматурга належать дві маленьких комедії – «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник». Обидві вони написані у 1819 році, коли автор став директором театру в Полтаві. Це були перші зразки українського театрального репертуару, де зі сцени залунала жива народна українська мова.

Значення Котляревського в історії української літератури дуже велике. Він цілком справедливо вважається зачинателем нової української літератури, яка почала розвиватись на основі народної розмовної мови. Тому цілком слушно 1798-й рік, коли була надрукована перша, ще недосконала редакція «Енеїди», вважається роком початку нового українського письменства.

М. Ж., 8 серпня 2014 р.