Марко Кропивницький

Марко Лукич Кропивницький (10 (22) травня 1840 р. – 8 (21) квітня 1910 р.) – український драматург і театральний діяч.

Народився Марко в селі Бежбайраки (нині – Новоукраїнського району Кіровоградської області) в родині дрібного урядовця. Учився він у різних початкових школах, а в 1853 – 1856 роках – у Бобринецькому повітовому училищі. Після закінчення училища він поступив на службу до повітового суду і мав намір зробитись юристом. В 1862 – 1863 роках він учився на юридичному факультеті Київського університету, але не скінчив його (прослухав лише три семестри).

З Києва Кропивницький повернувся до суду в Бобринці, а в 1865 р. у зв’язку з переведенням повітових установ до Єлисаветграда переїхав у це місто, де служив до 1871 року.

(За російської окупації Єлисаветград довго звався Кіровоградом, а в 2016 р. на виконання закону про декомунізацію йому надали назву Кропивницький.)

У 1871 р. Кропивницький продав своє майно в Єлисаветграді, переїхав до Одеси і з того часу займався виключно українським театром, ставши одним із перших професійних театральних діячів України. Помер він у 1910 році, коли їхав у поїзді з Одеси до Харкова. Похований у Харкові, охороняється як пам’ятка історії.

Нахил до літературної творчості Кропивницький виявив ще під час навчання в Київському університеті. В 1863 р. він написав свою першу драму «Микита Старостенко», котра тоді ж представлялась у театрі. (У 1873 р. ця драма була суттєво перероблена автором і під назвою «Дай серцеві волю, заведе в неволю» мала великий успіх на сцені.)

Періодом найвищого розквіту Кропивницького-драматурга було 1880-і роки, коли були написані його найбільш відомі твори, зокрема, драма «Глитай, або ж Павук». Всього Кропивницький написав 41 драматичний твір, серед них – драми, комедії, водевілі, інсценізації прозових творів та переробки п’єс інших українських авторів.

Тематика його творів – життя сучасної йому України (від 1850-х до 1900-х років), від останніх років кріпацтва до подій революції 1905 року. Коло його спостережень – це українські селяни, сільські урядовці, міщани, дворяни (власне, поміщики, котрі найбільше стикалися з селянами). Сюжети п’єс будуються на побутових та соціальних конфліктах. Національної проблематики у своїх творах він не торкався, так само як не писав на історичні теми.

Одна з головних проблем його творів – це занепад колись всевладного поміщицтва і народження та зміцнення нової категорії багатіїв – глитаїв із числа вчорашніх селян. Ці теми розроблялись ним як у комічному, так і в драматичному планах.

Попри відсутність української національної проблематики (завжди неприємної для цензури) п’єси Кропивницького постійно зазнавали цензурних утисків і заборон. Причиною була нещадно правдива картина соціальних суперечностей в Україні. Ці утиски (нарівні з чисто творчими міркуваннями) змушували автора до постійних переробок своїх творів, частина з яких відома нам у кількох редакціях.

Написані Кропивницьким п’єси не лежали в шухляді – вони друкувались і постійно представлялись у театрах. Кропивницький, виступаючи на сцені від 1871 року, проявив себе талановитим актором, а невдовзі паралельно почав працювати і як режисер.

В 1882 році Кропивницький в Єлисаветграді зорганізував свою власну театральну трупу, до якої залучив Миколу Садовського, Марію Заньковецьку, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого та інших. Цей колектив, влучно названий «театром корифеїв», змінюючи свої організаційні форми, був провідним у театральному житті України упродовж більш ніж 30 наступних років. Він дав театральне життя багатьом п’єсам українських драматургів того часу, в тому числі і самого Кропивницького.

, який ми наводимо, виконано у 1890-х роках. Він зберігається у фондах Кропивницького обласного краєзнавчого музею.

М. Ж., 12 грудня 2017 р.