Григорій Квітка-Основ’яненко

Григорій Федорович Квітка (18 листопада 1778 р., с. Основа (нині в межах Харкова) – 8 серпня 1843 р., м. Харків) – представник давнього слобожанського роду українських козаків, з якого вийшло чимало старшин. В літературі він виступав під псевдонімом Грицько Основ’яненко, утвореним від імені його рідного села.

Уже з кінця 19 ст. в літературі про письменника починає вживатись подвійне прізвище Квітка-Основ’яненко, яке за ним і закріпилося.

Хлопець ріс хворобливим і від перенесеної в ранньому дитинстві золотухи – незрячим. Тільки у віці 8 років він почав бачити. Уже в ранній молодості він виявив неабиякі музичні здібності, грав на флейті і писав музику для романсів. Але ніякої систематичної освіти він не здобув.

З 1793 р. за наполяганням батьків він вступив у військову службу, яку змінив на цивільну і знову на військову. Вийшовши у відставку, він десь в 1804 р. поступив послушником у Курязький монастир біля Харкова, де перебував певний час [різні автори вказують – від 10 місяців до 4 років. Сам Квітка в листі до А.Владимирова від 14 листопада 1808 р. писав про півтора роки життя в монастирі].

Вийшовши з послушників, Квітка певний час не мав ніякої служби. Десь в цей час, бл. 1805 р., з ним стався нещасний випадок під час приготування фейєрверку, внаслідок якого він осліп на ліве око. В цей же час почалось його захоплення театром, і коли в 1812 р. у Харкові було створено постійний театр, Квітка став його директором і був ним до 1816 року.

В 1812 р. Квітка був обраний секретарем Благодійного товариства, яке утворилось в Харкові. Це товариство заснувало у Харкові інститут для шляхетних дівчат – перший навчальний заклад для дівчат. Квітка був керівником цього інституту до 1821 року і енергійно займався його справами, зокрема, покриваючи поточні витрати з власних коштів. В 1821 р. він оженився з Анною Григорівною Вулф (1800 – 1852), яка була класною дамою інституту. Їхнє подружнє життя являло зразок дивної постійної злагоди.

В 1816 р. у Харкові зорганізувався літературний журнал «Украинский вестник». Квітка вподовж всіх трьох років його існування друкував там свої твори, а в 1817 р. недовгий час був навіть його видавцем. В 1816 р. він друкував свої вірші у харківському гумористичному журналі «Харьковский Демокрит», який припинився в тому ж році.

В 1817 р. Квітка був обраний маршалком (предводителем) дворянства Харківського повіту і служив на цій посаді до 1829 року. В 1832 – 1840 рр. він служив совісним суддею, а з 1840 р. до смерті – головою Харківської палати кримінального суду.

Помер Г.Ф.Квітка у Харкові, похований на Холодногірському кладовищі. Пізніше його могила була перенесена на 2-е міське кладовище (вул. Пушкінська, 102), де її можна оглянути і нині.

Систематичною літературною працею Квітка зайнявся дуже пізно, в 1827 р., коли йому було вже 49 років. Перші його твори написані російською мовою. Ще пізніше, з 1832 р., він почав писати твори українською мовою, хоча російську не полишав до кінця життя. В літературі він уславився як драматург-комедіограф і повістяр. Його сатиричні комедії на теми дворянського життя позначені рисами Просвітництва; разом з тим як сатирик він виступав попередником не тільки Гоголя, але й «Губернських нарисів» Щедріна. Найліпшу оцінку суспільній вартості цих комедій дала царська цензура, яка систематично забороняла їх до друку і представлення на театрі. Так, комедія «Выбор предводителя» пролежала в рукописі 148 років (від 1831 до 1979 р.).

Серед прозової спадщини Квітки перше місце належить його повістям та оповіданням з побуту українського простолюду, написаними в дусі сентименталізму. Саме ці повісті забезпечили йому тривке місце в історії української літератури, в той час як російська література спокійно обходиться без його російських творів.

До характерних рис літературної творчості Квітки слід віднести численні переробки драматичних творів у прозові і навпаки; також слід знати, що значну частину українських повістей він сам переклав російською мовою і надрукував у петербурзьких журналах. Але й ці автопереклади не знайшли прихильності у російської критики.

Найповніші видання творів Г.Ф.Квітки-Основ’яненка були надруковані видавництвом «Дніпро» (у 8-и томах, 1968 – 1970 рр.) та «Наукова думка» (у 7-и томах, 1979 – 1981 рр.). Не увійшли до цих видань релігійні твори: «О святой мученице Александре-царице» (опублікована в 1843 р. в журналі «Звездочка») та «Коротка священна історія», написана українською мовою в 1839 р. і досі не опублікована. Видно, 174 років (2013 – 1839) лежання в рукописі було ще не досить, щоб цензура її дозволила…

М.Ж. 6 січня 2013 р.

Література:

Сумцов Н.Ф. Слободско-украинское дворянство в произведениях Г.Ф.Квитки. – Киевская старина, 1884 г., № 6, с. 201 – 209.

Науменко В.П. Григорий Федорович Квитка-Основьяненко. – Киевская старина, 1893 г., № 8, с. 155 – 189.

Сумцов Н.Ф. Г.Ф.Квитка как этнограф. – Киевская старина, 1893 г., № 8, с. 190 – 214.

Багалей Д.И. Исторические повести и статьи Гр. Фед. Квитки. – Киевская старина, 1893 г., № 8, с. 215 – 244.

Науменко В.П. Григорий Федорович Квитка, как малорусский писатель, перед судом критики. – Киевская старина, 1893 г., № 8, с. 245 – 268.