П’ята частина
Юрій Клен
Діалог людини з землею
Людина
О земле, земле, вітром лихоліття
сплюндрована і знищена украй!
Кому віддам я білі семицвіття
думок, що до пташиних схожі зграй?!
Що вірш і що музика і що коло
заслуханих у шум джерельний муз,
коли у череві лютує голод
і гавкає на хат побитих груз!
Земля
Марна людино, задивлена в обрій вогненний
прагнень невтишних! Згадай-но ту пору, коли
щастя й достаток були, як ті речі буденні,
в крузі тісному й під тином бадиллям росли!
Знав ти тоді смак і пах зрум’янілого хліба?
Смак помаранчі, який не зрівняти з нічим?
Яблука, що крізь вітринні всміхається шиби,
і винограду, налитого соком густим?
Ні, ти не знав, бо були, як повітря і води,
яснам приступні і дотику твому близькі.
Тільки тепер ти збагнув їхній смак і природу,
вроду й солодкість, що криються в грушці хрумкій.
О юнаки і дівчата! танцюйте поему,
що помаранча співає й рясний виноград,
хліб зарум’янений і кожний овоч окремий,
пахощі, що ними дише у вересні сад!
Людина
О земле, земле, вітром лихоліття
сплюндрована і знищена украй!
Росте нове твоїм деревам віття,
мені ж – пустеля спалений мій край.
З твого лиця оселі щезли й храми,
шумлять над степом – вічності моря,
і знов нас під подертими шатрами
вітає в росах ранкових зоря.
Нащадок наш цінує тільки м’язи.
В книжках згоріли мудрості скарби.
Не знає вже ні козака, ні князя
син здичавілий темної юрби.
Земля
Згинули ясні легенди твої і літопис
дій, що минули, потахли в погаслих віках.
Слава ж тобі, о людино, яка по потопі
плинеш човнами по ще невідомих морях!
Предків не маєш? – тож будь тепер сам собі предок.
Люди забули легенди? – нову їм створи.
Втратили віру? – кресли на скрижалях їм Кредо.
Щезли герої? – меча тоді в руки бери.
Місто згоріло? – споруджуй же заново мури.
В кожній пригоді яви себе як Мономах.
Згинув варяг, але сам будь варягом, будь Рюрик,
що викриває ніким ще не ходжений шлях.
Ралом залізним зорай цілину запахущу,
засів розкинь золотистий. Обійми мої
я розкриваю тобі – дикий степ мій і пущі,
сину мій! Потом гарячим мене напої.
Примітки
Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 323 – 327.