2. Заруцький думає про Михайла Лугового
Микола Лазорський
Панотець Заруцький чомусь покладав багато надій на того панича з далекої Франції. Які він надії плекав, і сам не міг взяти до тямку. Він все більш розглядався поважно. Бачив лише генеральну старшину, пишну й бундючну. Здавалося, та старшина дбала тепер не за дріб’язки, а за щось таке велике, маєстатичне, чого він не міг взяти в рахубу.
– Не ті часи пішли, – думав він. – На біса йому, тому магнату, кармазинова свитка, коли він уже носить на грудях золотого орла; засідає в царських палатах на правах високого радника. І йдеться там не про козачу межу на його неозорних ланах, а вже перекрій державних кордонів. Тільки по високих установах може він радити раду, там, де його слово, кожне слово важить куди більш за вагу золота. Там тепер працюють наші магнати. Не піде тепер його син орати плугом, ні! Його син тепер пройшов за кордоном науку високого дипломата, який де в чому і батькові не поступиться, і батька повчить, як вести тонко-хитро справи з достойниками-чужинцями. Таких молодих митців вже дали Кочубеї, Завадовські, Трощинські. А плуг у полі не ржавітиме: знайдуться робочі руки, яким не вільно постояти і на панському порозі. Он куди гне наша генеральна старшина!
Такий самий, очевидно, і наш граф Григор Орлик… Так! Адже граф і генерал, керує регіментом у Франції, дістає маєтки і має жінку-чужинку… Сина не дав Бог, так засилає пасинка, навченого он як! Дипломата шле, вишколеного самим королем, свій чоловік у Версалі… Чує моє серце, що то юнак високої марки, не рівня моєму приймаку, що вчиться в бурсі риторики. Ні… Орлик не пошле до нас соромливого хлопчину… Пошле правдивого версальця, що вміє посидіти за одним столом і з королем і зуміє штиво вклонитися королеві… Такого зразкового панича залюбки привітає сам старий Безбородько, та й молодий заприятелює з гостем як годиться! Ну що ж! Вітаю і я… Часи пішли інші… І повернути назад не здольна ніяка сила…
Примітки
Подається за виданням: Лазорський М. Патріот. – К.: Україна, 1992 р., с. 232 – 233.