16. Похорон Сулеймана

Микола Лазорський

Великий ескорт вірних гвардійців віз мертвого Сулеймана Блискучого до вічного покою в Босфорських надбережних усипальницях. Повитий в парчу й оксамит мертвий владар лежав за мусульманським обрядом зчорнілою твар’ю туди, на Схід, просто до Едему, уготовленого тільки для правовірного.

Супроводив прах син мертвого Селім II, який мусив, не гаючись, всенародно оголосити сумну звістку та воднораз і порадувати тим, що державне кермо перейшло нині до вмілих рук мудрого наслідника.

Та вістка вже облетіла блискавкою все велике місто, всю велику турецьку державу… Всі підданці знали померлого, як блискучого, але все ж ніхто не міг сказати щиросердно, що вістка вразила серце його великим сумом. Та й сумувати не доводилося, бо ж султанує зараз вже молодий, сміливий, розумний… Тому: хай живе султан Селім! Коли ж що буде не так, на те є яничари…

Хвала Аллаху палац не буде стояти пусткою, і в садах, як і колись, цвістимуть пишним цвітом троянди та магнолії…

Тільки мавзолей Роксоляни все стоїть на сторожі самотою та ще золоті літери на ньому яскраво промовляють про чини тої, яка все своє життя дбала про справедливість… Нікого тут немає, нікого й ніколи, лише самотня тополя високо піднеслася вгору й тихо шелестить зеленим листячком, хилячись вітями до могили.