7. Роксоляна відвертає увагу султана від Січі
Микола Лазорський
Страта двох козаків на Ак-майдані дуже непокоїла Роксоляну: вона знала вдачу султана Сулеймана і боялася помсти, адже для султана страта тих двох старшин була надто малою жертвою, щоб затамувати амбіцію азіатського володаря. Отже, мабуть, наважиться послати велике військо на Січ, а може й на всю Вишневеччину, відкіль, як він добре знав, сунуть валками все нові й нові загони козаків.
Так думала султанша, пригадуючи того султана, як він кляв і Січ, і короля, і старшин за тих яничарів, посічених запорожцями. Знала вона й те, якою потужною стала тепер Туреччина, такою моцною, що її вже боялися всі західноєвропейські держави, запобігали ласки Сулеймана Великого і аж ніяк не хотіли наразити свій край на небезпеку війни з тими турками. «Добре, коли минеться так, – думала Роксоляна. – Всяке може бути, може, схоче обернути на попіл всю Україну від краю й до краю, як те зробив недавно з Іраном, Єгиптом… Недурно ж при згадці про ту Січ, про князів-посесорів степової України скрипить зубами і хапається свого лютого ятагана».
Роксоляна думала і так, і так, не спала, все напружувалася, як би відвести того ятагана, занесеного над головою січового братства, всього українського поспільства, щоб, бува, хай Бог милує, Сулейман не обернув козацьку Україну на «татарських людей», як те було колись за дідів. Переказували жахи, малою була, і все те страхіття чула своїми вухами. Не доведи, Пречистая Діво Маріє!
Вона зрештою надумала спробувати.
Роксоляна знала всякі таємниці й навіть завойовницькі плани султана, з якими ніколи не крився від неї, навпаки, носився з ними і шукав порад. Найбільш за все думав про той міцний, як скеля, Відень. Відень! Ось куди треба було скерувати всю увагу Сулеймана Великого! Адже той султан тільки й думав, як би обернути Відень в магічний центр мусульманського світу, зробити його своєю столицею, довести, що мослем легко обійдеться без європейської цивілізації, тоді як християнський світ без Відня обернеться в ніщо. Вже зараз світ гяурів багато чого запозичив від мослем, захоплюється не лише наукою Орієнту, ба навіть і красним словом. Мослем мусить вести перед, і започаткує все те він, Сулейман Великий. Такі думки він випещував і беріг для себе, щоб великою перебудовою світу звеличити творця неба і землі Аллаха і прославити себе із роду в рід. Ця мрія була його неврологічним, болючим місцем. На це місце й спрямувала свій удар Роксоляна.
Вона хотіла говорити з своїм владарем, але етикет не дозволяв простоти: мусила ждати вісток від самого султана.