3. Недоля кріпаків
Микола Лазорський
З усіх православних магнатів, що жили в ті часи в Україні, найбільшу вагу в державному житті Польщі-Литви мали такі дві родини: Острозькі та Вишневецькі, родини старого українського роду, з постійним місцем у сенаті і величезними посілостями-маєтками по обох боках Дніпра. Земельні ті посілості мали заплутані межі, і по експлікації не можна було як слід і розплутати їх та точно визначити ті межі, де вони починаються й де кінчаються. Важко було розмежувати й посілості на тих просторах дрібної шляхти і селян, бо часи то були грубі, часи панування сили, панування права одного лише сюзерена. Кордони тих величезних просторів часто заглиблювалися так далеко, що, приміром, татари якусь широку смугу родючої землі часом вважали своєю, тоді як сюзерен вважав ту смугу своєю.
Так само не можна було правильно розмежувати поспольські дільниці, бо всю орну землю часто перемежовували за новими законами, під час таких розмежувань завжди забирали кращі дільниці межовики для тої шляхти, яка підсовувала «ралець» (хабар). Далі стало ще гірше, найпаче після так званого волочного переміру, коли сюзерен забажав порізнити вільних хліборобів від «послушних» (кріпаків), «путніх шляхтичів», «панцерних слуг», війтів (старшин), середню шляхту та ін. Зрозуміло, «чисте поспільство» діставало ліпші дільниці і більші, тоді як «чернь» мала щонайгірше, мусила покірливо обробляти свою дільницю, платити великі податки і ще й тяжко працювати на пана. Кріпацьке життя було дуже важке… Від нестатків, голоду й холоду майже щороку по селах лютували заразні хвороби, багато мерло, найпаче малих дітей, бо не було тоді майже ніякої медичної помочі… Майже в кожному селі було багато сліпих (наслідки трахоми, віспи), сухотних, рахітних, з поламаними руками, ногами (кепський догляд малечі) та ін.
Не солодко жилося й тим дрібним шляхтичам, які самотужки обробляли свій лан: вони мусили були теж платити великі податки, ще й давати «ралець» панському обмірщику, щоб, бува, не відібрав усього майна в панську скарбівню за «невірний обмір». Таке траплялося часто, часто обмірщики пускали з торбами цілі родини і вільних хліборобів і дрібних шляхтичів. Про кріпаків немає й мови: то було гірке безталання, покірливе, безпросвітне й рабське життя.