4. Криштоф Косинський

Микола Лазорський

Сталося одного разу так, що межовик сягнув по дільницю одного такого собі дрібного шляхтича на ймення Криштоф Косинський. Сам він був тоді старшиною Січі Запорозької, але був «гніздюком» (жонатий, сімейний), мав добрий лан, сіножаті, млин, словом, мав добре устатковане господарство. На це господарство й зазіхнули вороги. Але Косинський був січовик, він не промовчав, а поїхав до Кракова шукати права у самого короля Жигимонта III. Король той був родом швед, стояв твердо за своїх «короленят» й не дав Косинському ніякої поради, не дав навіть відшкодування за відібране майно.

З Кракова Косинський умчав на Запоріжжя, скликай раду, і вже другого дня козаки засвистали у похід. Косинський зняв повстання проти польської корони. Було те року Божого 1586. Боротьба розрослась і набрала дуже гострих форм: йшлося не про справу одного Косинського, йшлося про справедливість, про людське життя всього поспільства українського. То було перше повстання «сіроми» проти Речі Посполитої; своїми добре організованими походами воно було щось подібне до першого повстання князів Глинських, які прагнули за всяку ціну відродити повалену Київську державу. Відомо, що те повстання зазнало поразки тому, що його не піддержали православні магнати. Це повстання за Україну зняла Січ, очолювана кошовим Косинським, що найбільш налякало Краків і магнатів. Острозькі і Вишневецькі вдарили на гвалт, король негайно вислав проти Січі кварцяників розміром до двадцяти тисяч. Це польське військо впень розбило слабі сили Косинського. Але боротьба все ж тривала і далі з перемінним успіхом; укінчилася вона тільки тоді, коли сміливого кошового забито під Черкасами.