1. Польське урядування
Микола Лазорський
В далекі часи литовсько-української державної спілки правила краєм лише аристократія. З неї сформовано було так звану вищу раду («пани радники»), без згоди якої королеві не вільно було будь-що чинити на свій розсуд. В той же спосіб сформовано було й сейм: до нього входили тільки депутати від воєводств, що мали звання «лицаря-шляхтича», з ними всуміш мали право радити і пани тої ж вищої ради. Так велося й тоді, коли до Литви приєдналась Реч Посполита. Згодом Польща, користаючи з слушної години, відіпхнула від урядування не тільки українське панство, а й литовських лицарів і вже сама безоглядно правила великим краєм «від Балтійського моря та й аж до Чорного».
На сеймі було устійнено так званого Литовського статута, за яким усі польсько-литовсько-українські землі поділено було на воєводства та староства. Всі землі належали короні, головним паном якої був лише король: тільки він мав право роздавати земельні «урочища» тим, кого вважав достойним такої високої нагороди. Діставали ж її лише рангові військовики-магнати. Тої аристократії було й не так багато, щось близько як на півтисячі родин. Подарованими землями ті магнати мали право «диспонувати» за своїм розсудом: приділяти певні дільниці дрібній шляхті на фільварки (поміщицькі садиби) з оплатою й без оплати, передавати у спадщину, продавати, розмежовувати на орні лани. Магнати дбали найбільш про залюднювання земельних просторів, тому через своїх агентів – дрібну шляхту – заохочували «весняків» (селян) осідати на їхніх землях без оплати чиншу на певний термін. Але згодом всі ті пільги було покасовано, й різні управителі все з тої ж дрібної шляхти стали вимагати великих податків і часто-густо забирали до двору магната всю худобу й збіжжя, загартовані селянською тяжкою працею.
Правда, на кресах, далеко від центру, де тулилась людність грецької віри, а більш за все на Лівобічній Україні, лад був трохи інший. Великі земельні простори теж належали магнатам, таким от, як Вишневецькі, Глинські, Сангушки, Семашки, але оселювання на тих просторах йшло уповільнено, хоч земля була родюча і давала добрі врожаї. Але тут безнастанно гуляв ординець, і земля все лежала облогом. Тому «займанців» майже ніхто не чіпав з князівських дозорців.