9. Князь Михайло рушає в похід
Микола Лазорський
Через тиждень тільки повернув назад князь Михайло. І не сам, а з п’ятьма сотнями добірних козаків із залоги побратима – лубенського магната. Козаки отаборилися на зелених луках панських шатрами. З багатих сіл Решетилівки, Абазівки, Гуджулів та Супрунівки пригнали отари овець, привезли борошна, сала, пшона. В степу завирувало козацьке життя. Татарва здалеку стежила два дні й нараз зникла: орда не любила мати діла з козаками двох великих магнатів з Вишневеччини. Князь Михайло, трохи заспокоєний і втихомирений, ласкаво привітав дружину і навіть пригорнув до себе. Зазираючи свому пану у вічі, пані Ірена тихо спитала:
– До Києва збираєшся, мій коханий пане?
– Так, серце, так, – тихо й собі шепнув пан Михайло.
– То добре… треба оборонити край великою офірою перед олтарем Пана-Бога… Мусиш стати з мечем проти ворога українського народу, покласти край глуму…
– Кохана пані добре відгадала мою думку: мушу так і зробити. Молись за нас… хай поможе нам святий Юрій і Божая Мати…
– Молитимусь повсякдень… А що ж зо мною буде? – хвилювалась пані Ірена.
– І сам не знаю, як бути в такому випадку, – тер лоба князь. – Думаю, що все ж тут тобі не можна бути… я хотів би… – і він запнувся.
– Я хотіла би бути тільки біля свого пана, тільки з ним. Мій пан їде до Києва, теж хочу туди!
Князь знов пригорнув до себе дружину й шепнув на вухо:
– Таке і моє бажання, бо коли трапиться який негаразд, то будемо разом гадати та планувати, як тамувати лихо, хай Бог милосердний боронить всіх нас від усякої напасті. А шаблі не пустимо з рук хоч би що там трапилося.
Через тиждень всі рушили в похід: князь верхи на вороному, біля нього й пан Сангушко, добре розпогоджений, бо щойно дістав вістку від гінця Гаджієнка про санджарівських панів та й за все село: там тихо й затишно, як у вусі, не чути ніяких ординців, і селяни спокійно працюють на своїх ланах. Княгиня Ірена їхала з Теклею у вигідній берлині, обмощена подушками та клунками. Чути було кінський тупіт та загонисту козацьку пісню… Іноді якийсь зухвалий молодий козак раз у раз посвистував й гукав «гайда!».
На ніч ставали у чистому полі табором… Варили кашу і спочивали з тим, щоб рано-вранці рушати далі.