5. Початок повстання
Микола Лазорський
У свого брата, київського воєводи, князь зустрівся і з паном Сангушком Яремою, який привів сюди п’ятсот озброєних козаків.
– Почин добрий. Треба лише заждати князя Василя: на нього покладаю надії як на кам’яну гору. А поки приїде, треба робити щось самим.
– А то так… треба… – притакнув вайлуватий воєвода Іван: без згоди братів сам нічого не робив навіть у своєму воєводстві. – Що будемо зачинати? Кожна ж хвилина дорога.
– Я радив би негайно слати гінців до всіх білоруських старшин та й до самого кримського хана, – говорив пан Ярема…
– Те вже зроблено ще по дорозі сюди, але того мало: слід єднати Московію, вона нам зараз буде он у якій допомозі. То вже напевне вірний спільник проти зненавидженої Литви та гонорової Польщі.
– Негайно, негайно шлемо листи! – нетерпляче гукав пан Ярема. – Поки не пізно, поки ляхи ще не оговталися… От тільки… рахуба з ханом: не хотів би його бачити в Україні!
– Його ми не кличемо: той хан Менглі Гірей теж лютий на Польщу, бо та не дає йому пошастати у Брацлавщині. До всього хан зараз у спілці з Москвою: вона його сама спрямує куди слід, тільки не в наші степи, те я знаю напевно…
– Дивіться, пане, щоб не промахнутися…
– Дасть Бог все обійдеться гаразд…
На третій день приїхав і пан Василь Глинський, берестейський староста. Не дурно-бо князь Михайло покладав великі надії на цього брата: кмітливий та воднораз й відважний, він сказав, що вже послав гінця до великого князя московського Василя III давати військо проти литовсько-польської корони, яка дошкуляє Москві на її західних кордонах. Перед тим він послав і свою доньку княжну Олену до московського двору для охорони від будь-якої напасті в берестейському регіоні. Є добрі ознаки, що вся Білорусь підійметься проти віковічного литовського лицарства.
На нараді постановлено було зробити вербунок і в Степовій Україні; там, у Каневі, Черкасах і вже в Лубнах на лівому березі Дніпра, пішла добра займанщина, серед займанців найдуться охочі козакувати, саме такі, що люблять бувати на всяких небезпечних герцях. Отже, князь Михайло намислив проскочити в межі Лубенщини та Глинського, де під самою Полтавою у нього був добре укріплений маєток. До всього і йому треба було подбати за свою молоду дружину і вивезти геть далі в безпечне староство. З ним збирався їхати теж і пан Ярема на підмогу разом з гінцем Гаджієнком. Гінцю було доручено відвідати Санджари та привітати наречену. Коли що буде негаразд, гукнути панству і вивезти всю родину Висовських до укріпленої Полтави.
На ранок вершники були вже в дорозі. Князь Василь з меншим братом лишився на Київщині держати лад.