Світ

Софія Малильо

Я світ боготворю! Земний – і зір світіння.

Чи богохульна, грішна теза ця?

Захоплююсь величністю творіння –

проймаюсь всемогутністю Творця.

Вдивляюся у далину космічну,

звідкіль галактики неначе шлють привіт,

і думаю про добру Силу вічну,

яка створила той безмежний світ.

Вдивляюсь, – та слабке людське чудесне око,

і думка теж безпомічно-слабка!

Їм не збагнути таємниць глибоких,

захованих у Вічності віках.

О світе Божий без початку й краю!

Ти світиш нам крізь синяву небес.

Ти – непізнанний! – ми це твердо знаєм!

Душа людська боготворить тебе!

І ми звертаємо серця свої,

свої зволожені любов’ю очі

до тих садів, гаїв, де горлиці туркочуть,

де солодко співають солов’ї.

Краси такої в Космосі нема!

І люба нам Землі сяйлива врода,

її барвиста повсякчас природа,

мінлива й гомінка, ніколи не німа.

Земля несеться через Простір-Час

призначеним одвік шляхом космічним,

із племенем людським недобрим і невічним,

знайомим Господові без прикрас.

Та він глядить з довірою Вітця,

ласкавий, мудрий, довготерпеливий,

і жде, щоб рід свавільний і сварливий

навчився доброти у Доброго Творця.

Любімо землю із добром і злом,

з усім набутком, виплеканим нею,

із людством, звіриною і пташнею,

омиту океанами, прикрашену зелом.

То дім наш, подарований Творцем

людським недовговічним поколінням,

що став у безмірах Господнього Творіння

одухотвореним і теплим острівцем.

Любім його, живий прекрасний світ,

і дорожім неоціненним спадком

та передаймо і своїм нащадкам

жагу добра – Господній заповіт.

7/X-2003.