«Змирися, серце, з тайнами життя…»

Софія Малильо

Змирися, серце, з тайнами життя

і не шукай даремно їх розгадок.

Вони тобі дісталися у спадок

і не з тобою підуть в небуття.

Їх носимо в собі з колиски й до загину,

не розгадавши, за якусь провину.

А хто провині тій верховний суд?

І як спокутує гріховне людство

насильства й війни, блуд і богохульство

та руйнівний свій на планеті труд?

Ще відповіді людству не відомі,

тож хай рятує нас надії промінь.

Надії світлої, несхитної – на те,

що душі злих очистяться од скверни

і сприймуть в себе благовісті зерно,

що всезагальною любов’ю проросте.

І осінить майбутні покоління

жагучих таємниць жадане розуміння.

4/V-1992.