На відкриття памятника першому українському письменникові Іванові Котляревському

Панас Мирний

Упала заслона! й обличчя знайоме

Згори позирнуло на нас…

Се ж ти, наш Іване, кобзарський гетьмане.

Найперший співаче ти наш,

Що в голосну мову завів ріднеє слово,

Оздобив віршами його

І людям на диво ти так жартовливо

Співав про Енея свого!

Усі реготались, аж за боки брались,

Хто жарти твої ті читав,

Й, жартуючи з нами, гіркими сльозами

Неправди людські виливав.

А потім до кону – всім проти закону –

Не панну шляхетну подав,

А просту дівчину нам вивів і – диво!

Її як живу змалював.

Від тяжкого горя и та недолі

Щеміло в нас серце не раз;

Як горох, ряснії, слізоньки дрібнії

Заливали очі у нас.

Таке-то, мисливий, земляче наш милий,

Таке з нами диво робив:

До простого слова та рідної мови

Ти перший своїх прихилив!

І з твого почину на всю Слов’янщину

Пішло наше слово гулять;

твої нащадки своїм рідним батьком

Тебе почали величать.

Почали робити твоє діло діти,

Бо віра свята їх кріпить,

Що родюче зерно проростать повинно,

Повинно буяти та жить.

І воно буяє, гілки розгортає

Та ширить коріння своє…

І по всьому краю з славою вінчає

Мення незабутнє твоє!

А щоб тая слава по всім світу стала –

Мистець тебе з глини зліпив

Й, виробивши форму, в облуду бронзову

Зразок твій навіки залив.

Й поставив на скелі з гори кам’яної,

Щоб видко було там стоять,

Й з тії високості, немовби з помосту,

Країну свою оглядать…

Стій вічно, мисливий! і про Україну

Нагадуй повсякчас своїм,

Щоб не забували її та кохали,

Як ти її мову любив!

Примітки

Вперше надруковано в журналі "Рідний край", 1906, № 36, стор. 3. В автографах відомо три варіанти цього вірша (ф. 5, №№ 134, 135, 152). Найближчим до тексту журналу є останній варіант.

Подається за першодруком. Датується орієнтовно вереснем 1903 року.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 63 – 64.