Микола Джеря

Іван Нечуй-Левицький

Повість

Присвячується М. В. Лисенкові

1876 року, 1 генваря.

Примітки

Вперше повість надрукована в журн. «Правда» (1878, т. І, стор. 3 – 187).

Чорновий автограф повісті «Микола Джеря» зберігається у відділі рукописів Державної публічної бібліотеки АН УРСР, ф. 1, № 7435.

Цензурна історія повісті складна. 1880 р. І. С. Нечуй-Левицький подав до Головного управління в справах друку у Петербурзі повість «Микола Джеря» (відбиток з «Правди»), але дозволу на друкування не отримав, оскільки правопис брошури не відповідав «установленным правилам русского правописания» [ЦДІАЛ, ф. 776, оп. 21, спр. 28, ч. І, 1880, арк. 98.].

1881 р. письменник вдруге подав повість до цензури вже в рукопису з дотриманням усіх правописних вимог і 1882 р. одержав дозвіл на друкування повісті після вилучення з тексту «некоторых тенденциозных мест» [Там же]. Всі місця, що підлягали вилученню, були перелічені цензором.

Перша публікація повісті «Микола Джеря» в Росії (альманах «Рада», 1883) з’явилася у світ з вилученими соціально гострими та антиклерикальними місцями, на які вказувала цензура.

Пізніше автор неодноразово намагався видати повний текст твору, подаючи його до цензури 1886, 1898 та 1900 рр., але дозволу на друкування не отримав. Наступні прижиттєві видання повісті в Росії (у томі І творів І. С. Нечуя-Левицького видання 1899 р. та в томі І творів видання 1909 р.) здійснювались за урізаним цензурою текстом видання 1883 р. та зазнавали додаткових авторських змін [Цензурна історія повісті «Микола Джеря» висвітлена у книзі Н.Є. Крутикової «Творчість І.С. Нечуй-Левицького», Вид-во АН УРСР, К., 1962, і в її статті «З творчої лабораторії І.С. Нечуя-Левицького» («Радянське літературознавство». 1957, № 1)].

У всіх посмертних виданнях повісті аж до «Творів у чотирьох томах» (Держлітвидав, К., 1956) цензурні купюри в тексті повісті не відновлювались. У тексті повісті, вміщеному у другому томі «Творів у чотирьох томах» (стор. 167 – 262), хоча в примітках і зазначено «друкується… з відновленням цензурних купюр» (стор. 536), насправді відновлено лише одну купюру на стор. 489 після речення: «Як підеш на прощу, то я насушу тобі сухарів на дорогу, – говорила до його мати, вештаючись коло хати» – до речення «Свят, свят, свят!» (стор. 190). Решту цензурних купюр не відновлено.

У цьому виданні повість «Микола Джеря» друкується за останнім прижиттєвим виданням: «Іван Нечуй-Левицький. Повісті й оповідання», т. І, вид. 2, К., 1909, стор. 5 – 191, з відновленням цензурних купюр за першодруком. Цензурні купюри відновлені у квадратних дужках на таких сторінках нашого видання: 48, 59, 93, 120, 125, 140.

Очевидно, з цензурних міркувань письменник переробляв або й зовсім знімав від видання до видання ще й інші окремі речення та епізоди. Оскільки у нас немає документів, що мотивували б ці переробки, залишаємо ці місця в тексті так, як у останньому прижиттєвому виданні.

Так, наприклад, у виданнях повісті 1878 та 1883 рр. сцена торгу старого Джері з попом за вінчання Миколи (розділ І) мала таку редакцію:

«Джеря прийшов, поцілував батюшку в руку, поклав на стіл хліб, поставив пляшку горілки і почав питати в батюшки, скільки він схоче за вінчання.

– Як даси десять карбованців, то повінчаю сина, – сказав піп.

– Батюшко, і помилуйте й пожалуйте! Я чоловік убогий. Де мені в світі взяти десять карбованців! Нехай буде три карбованці.

– Не можна. Тепер і для нас час трудний. Все подорожчало, – сказав батюшка. – Даси вісім карбованців, то повінчаю. В тебе один син. Вінчання – це таке діло, для котрого парубок повинен збиратись заздалегідь.

– Змилосердіться, батюшко! Їй-богу, не можу заплатить так багато. Нехай уже буде ні по-моєму, ні по-вашому: нехай буде чотири карбованці.

– Нема що й говорити. Бери могорич та йди собі додому.

Джеря взяв могорич і хліб та й пішов з хати. Він постояв у сінях, пошептався з старостою та й знов вернувся в хату.

– Ну, що скажеш, Петре? – обізвався батюшка з другої хати.

– І помилуйте й пожалуйте. Треба грошей і на весілля, і на подушне. Їй-богу, багато для мене! Нехай буде п’ять карбованців. Це вже й бог так велів.

Батюшка подумав, подумав і згодився.

– Давай могорич, – сказав він, – давай і гроші.

Джеря закотив полу свити, засунув руку в кишеню, витяг звідтіль білу хусточку з червоними пружками, вив’язав з вузла п’ять карбованців і поклав на стіл. Потім він налив чарку горілки і почастував батюшку. Батюшка випив сам і налив по чарці Джері й старості. Вони випили, довго приказуючи над чаркою, попрощались і пішли додому».

У листі Петербурзького цензурного комітету від 29.Х 1898 р. з приводу дозволу до друку тома І «Повістей й оповідань» І. С. Нечуя-Левицького у переказі змісту повісті «Микола Джеря» це місце відкреслене, що, можливо, й спричинило його переробку [ЦДІАЛ, ф. 776, оп. 21, 1898-1899, од. зб. 284, арк. 329-330]. У всіх наступних виданнях повісті ця сцена друкувалась у переробленому вигляді.

У виданні 1899 р. речення «Він почав страшно ненавидіти панів» друкується так: «Він почав страшно ненавидіти свого пана», а у виданні 1909 р. – «Він зненавидів свого пана».

Як видно з чорнового автографа повісті, речення «Він усе думав, нащо то бог так вчинив, що недобре розділив долю між людьми: одним дав панство й степи, й лани, а другим дав важку працю, бідність та трохи не торби» (стор. 59 нашого видання) мало спочатку такий вигляд: «Він усе думав, нащо то бог так недобре розділив долю між людьми: одним дав царство й панство, й степи, й лани, а другим дав важку працю, бідність та мало не старцеві торби» [Відділ рукописів Державної публічної бібліотеки АН УРСР, ф. 1, № 7435, стор. 10.]. У всіх виданнях слово «царство» в цьому реченні опущене.

У виданні 1909 р. письменник переробив епізод про поведінку пана, що не хотів ховати померлих від епідемії на цукроварні Бродовського робітників. Він додав абзац про шахрайство поставщика харчів (від слів: «Бродовський, взявши в посесію сахарні…» до слів «Посесор, вважаючи на себе як на пана…» стор. 83 нашого видання) і зняв такий абзац:

«Піп з містечка не хотів сповідати і навіть ховати бурлак. Він розсердився на жида за те, що жид, взявши заводи в посесію, перестав давати йому щороку пуд сахару і сто карбованців плати за треби на заводах».

В нашому е-перевиданні розділам повісті дано назви.

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1965 р., т. 3, с. 34 – 142.