Причепа

Іван Нечуй-Левицький

Повість

Примітки

Вперше надруковано у журналі «Правда» (Львів) за 1869 р., № 12 – 46. Початок повісті (І – VI розділи) редагувався П. Кулішем, який вніс у текст твору чимало правок стилістичного характеру, скоротив цілий ряд описів, етнографічно-побутових сцен, зробив кілька невеликих вставок [Див. М. Возняк, Куліш як редактор «Причепи» Левицького, «Записки наукового товариства ім. Шевченка», т. 148, 1928].

У наступних виданнях повісті Нечуй-Левицький, зберігши більшість правок Куліша, зняв деякі його вставки, зокрема випад проти Гоголя. Ця частина рукопису з правками П. Куліша зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 11, № 22).

«Причепа» (1869 р.)	«Причепа» (1878 р.)	«Причепа» (1897 р.)

Окремими виданнями повість виходила у Львові 1872 і 1889 рр. На Наддніпрянській Україні вона була надрукована лише у 1901 р. після більш як двадцятилітніх змагань з царською цензурою.

Цензурна історія «Причепи» надзвичайно складна. Нечуй-Левицький подав повість до цензури ще у 1875 р. Наступного року він подав її знову і одержав дозвіл на друкування, хоч і в дуже попсованому вигляді. Про це письменник сам говорив у листі до

О. Кониського від 6 травня 1876 р.: «…Та ще вчора получив з Петербурзької] цензури «Причепу» й «Дві московки», і треба буде видавати, хоч, сказати правду, «Причепу» так покалічила цензура (хоч вона й петербурзька), як я й не гадав. Аж не хочеться видавати, та горе, що нічого не виходить у нас. Цензура позамазувала навіть слово «рідні» в фразах: «рідні українські пісні», позамазувала все, що говорилось про польських панів, навіть те, що вони вирубують на сахарні ліси» [Журн. «Життя і мистецтво», 1920, №2, стор. 66].

Однак у зв’язку з опублікуванням у 1876 р. царського указу про заборону друкування книжок українською мовою повість в Росії так і не вийшла. У листі до Ом. Огоновського від 12 липня 1890 р. Нечуй-Левицький з цього приводу писав: «Причепі» не пощастило дуже в цензурі. Я послав її в Главноє упр[авленіє] по дєлам печаті в Петербург ще в 1875 р., і вона неначе в воду впала. Ніякої одписки я не мав. Потім послав туди ж в 1876 р. Пропустив її для печаті петербурзький] отдєльний цензор. Я, бувши в Києві в 1876 р. в місяці іюні, одніс її в типографію, але тоді вже 1876 р. в маї вийшов указ, забороняючий українські книжки. Типографія побоялась печатати і одіслала розрішену книжку знов в Петербург, де вона й сіла, і я ніякого одвіту звідтіль не дістав» [Там же, стор. 68].

Пізніше (у 1877, 1880 рр.) письменник звертається до Головного управління в справах друку з проханням про дозвіл на видання повісті, але безуспішно. Незважаючи на це, у наступні роки він продовжує «штурмувати» цензуру: у 1884, 1886, 1890 рр. подає примірник львівського видання повісті, а в 1897 р. – рукопис.

У 1900 р. повість йде в цензуру під подвійною назвою «Нахаба» («Причепа»). На цей раз дозвіл було одержано, але у шостому розділі цензура вилучила соціально гостру характеристику становища на Україні напередодні Кримської війни та сцену бійки студентів з офіцерами й поліцією.

Текст останнього видання «Причепи», порівняно з попередніми, мав деякі відмінності: зроблено цілий ряд доповнень, змін, скорочень, з яких видно, що письменник наполегливо працював над мовою, прагнув викинути все зайве, добитись влучності і точності слова. Ще раніш, у виданні 1889 р., він значно скоротив ряд сцен, які мали побутово-етнографічний або натуралістичний характер.

У дещо скороченому вигляді повість у 1878 р. була перекладена польською мовою «Przybłęda. Powieść ukraińska Iwana Neczuja, W Poznaniu», 1878, зокрема зазнали скорочень соціально гострі місця, критика польської шляхти на Україні.

Подається за останнім прижиттєвим виданням («Повісті й оповідання», т. III, К., 1901) з відновленням первісної назви «Причепа», яка у виданні 1901 р. була замінена з цензурних міркувань назвою «Нахаба». Цензурна купюра у шостому розділі (від слів «…ніхто про це не думав» і до слів «Повернувся Лемішковський до Лемішки»), на місці якої у виданні 1901 р. стояло речення «Одного разу, після якоїсь гучної та бучної студентської історії, Якима з другими випровадили з університету», – відновлюється за авторизованою копією повісті, яка подавалася до цензури у 1897 р. і зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 70, № 86). В нашому е-перевиданні розділам повісті дано назви.

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1965 р., т. 1, с. 126 – 370.