21.12.1861 р. До Г. В. Руданського

Голубе мій сизий! Соколе мій ясний!

Братику мій рідний, Григорку!

Пам’ятаєш, як ти прощався зо мною? Нехай тобі помагає господь на всякім місці, де ступнем ступиш і де з речами повернешся. Спасибі тобі, братику! Знаєш тую проклятую жидівськую бухчу? Ми її здибали за Балтою під першим горбом, – там вона на сидухах сиділа, – і лихе її знає, коли і як вона до Адеси доїхала. А ми з паном купцем (подякуй йому, братику; там-то хороший і розумний чоловік) – так ми з паном купцем ще в суботу до обіду були в Адесі. Тілько то біда моя, що я не попав під пароход і мусив тиждень пересидіти в Адесі. Правда, небагато я там своїх грошей стратив, і добрії люди поїли і годували, а все ж таки стратив два карбованці і за них потому прийшлося одбувати.

В четверг сів я на пароход «Аргонавт» і за три карбованці цілі сутки купався на палубі в морській воді, поки нас не прибило до Севастополя, бо ми через бурю збилися з дороги та й до Євпаторії не попали. В п’ятницю в Севасто[по]лі обсушився, а в суботу поїхав до Сімферополя. В неділю явився врачебній управі і вислухав першу начальничу похвальбу, що мені грошей не дадуть, бо я, мовляли вони, просрочив. У обер-провіантмейстера прийняли мене добре; там я обідав, там я і вечором погостив і, шуткуючи, спом’янув і за тебе. Мені сказали, що можна, тілько тобі треба увольнитись і поступити до него на службу в канцелярію хоч на півроку або на рік, їдно – для того, щоб тобі зізнати тії діла, а друге – для того, щоб тим часом для тебе очистити місце смотрителя магазина.

Але пожди трохи: весною хоч не він, то вона приїдуть в Ялту на води (морськії), я тогді поговорю з ним, як годиться, а тим часом літом, може, я зіб’ю якую копійчину, щоб хоч тебе на рік прохарчувати, – тогді й возьмемся за теє діло, а тепер – потерпи!

Ех, Грицю, Грицю! дав [би] бог, щоб хоч ти жив недалечко од мене! все б мені якось одрадніше було. В вівторок виїхав я із Сімферополя, але на половині дороги заночував, бо в мене не стало грошей, а без грошей вражії поштарі не хотіли везти. Спасибі їдному подорожньому татаринові, що заложив за мене два карбованці та й допхав якось до Ялти. І от уже два місяці, як я стараюся в Ялті на нове господарство: міняю, купую, позичаю, – хочу хоч трошки прилагодитися та на місці стати, а то вже надоїло до бісового батька снуватися по світі із кутка в куток і пристановиська не мати.

Будь здоров з празниками та з Новим роком!

Твій брат Степан

Примітки

Вперше надруковано у львівському журналі «Житє і слово», 1895, № 5, стор. 270 – 271. Автограф невідомий. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 359 – 360.