17.09.1863 р. До Г. В. Руданського

Братику Грицьку! Письмо твоє до Олександра в Ялту я одібрав по виїзді Олександра і зоставив у себе. Письмо ж Олександра до мене я одібрав два дні тому назад і з первою поштою спішу одписати, тілько не на його, а на твоє ім’я, бо його адресу я і не чув, і не знаю. Пише він, що він іще на два роки хоче остаться учителювати, бо акцизної праці боїться – нехай і так. Видно, учительська праця легша за акцизну.

Пише іще, що обміняв мій сюртук і що ти порадив йому переслать до мене. Чорт знає що ти порадив, нехай там собі візьме та пришиє білі ґудзики – і годі, бо я вже його сюртук переробив на себе. Кинувся взагарячу, а треба було тяжко (інспектор, бач, приїхав), я і переробив і вже пересилать його не буду. Та й на чорта пересилать по пошті? Велика цяцька – сюртук: обміняв, так обміняв. Скажи йому, нехай не посилає.

Треба йому свідетельство мати – от йому і свідетельство за підписом і повітового доктора, і моїм. Перешли йому, куди там знаєш, бо я ще раз скажу, що його адресу не знаю, а через монахів писати не буду.

Пише, що він харкає крівлею і Юхим тоже, но що я їм пораджу – бог найлуччий доктор.

У Юхима дочка – так нехай здорова росте собі. Діти – то потіха.

Хомутинецькі здорові й кланяються – поцілуй їх од мене, з празником поздоров.

А ти, Грицьку, як там поживаєш? Як твоє здоровля та як твоя служба та кишеня? Недавно через Вінницю проїжджали мої петербурзькі Чернявські – теперішні твої сослуживці по акцизу – і хтіли бачиться з тобою, та тебе не могли діждатись – шкода! А добрі люди тії Чернявські, – жаль, що ти не знакомий з ними; вони в Немирові.

Олександр як їхав, так заїздив до них; не пише він до мене, чи подобались вони йому, а вони до мене писали і дуже раді, що його побачили. Так йому і скажи.

Тепер, що б тобі про себе сказати? А то, що я отсе недавно тільки поправився од свої тяжкої болізні, а то тяжко слабий був, так слабий, що і світ мені був опротивів, і я, не мавши на чім збувати свою муку, гриз на чім світ нещасного Олександра, в которого доволі було і своєї муки. Тепер, запевне, мені аж дивно самому, як я міг злиться на тих, що мене так щиро доглядали за мої слабості – а тогді, піди ж – як проженеш кого або полаєш, то аж легше стане. Нехай вибачає, що попав під такеє врем’я.

Тепер я дуже якось став мило дивиться на людей, бо й мені якось зробилось лучче. Кінчилось уже (не знаю тільки, чи надовго) моє тридцятилітнє голодування. Добився я таки економії Воронцова, і, окрім свого жалування (200), маю іще в рік 300 карбованців, ітого – 500, і я вже зможу каждий день свій обід мати. І тілько то що обід, а вечері іще за сії гроші мати не зможу – отакая-то проклятая Ялта. Ні, не проклята, хороша вона, псяюха, та дорого жити.

Тепер у нас царів-царів – видимо-невидимо. Найстаршого ждемо і тішимось різними вогнями, стрільбою та музикою. Звісно, великая радість.

Будь здоров!

Твій брат Степан

Примітки

Вперше надруковано у «Записках Історично-філологічного відділу», 1929, кн. XXIII, стор. 238. Фотоавтограф зберігається у рукописному відділі ЦНБ АН УРСР, ф. І 22520. Подається за фото-автографом.

Письмо твоє до Олександра в Ялту я одібрав. – йдеться про О. В. Руданського, молодшого брата поета, який, будучи хворим на сухоти, приїздив до Ялти лікуватись.

Пише, що він харкає крівлею і Юхим тож є. – Юхим Васильович Руданський, молодший брат поета, вмер на початку 1869 р. від сухот.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 360 – 361.