22.08.1867 р. До С. В. Комарницького
| Ялта | 1867 VIII 22 |
Дорогий братику Степан Васильєвич!
Четверо було у Вас, і Ви четверо поховали, – тяжко воно було родити – тяжко і ховати, но не Вам приходиться сеє первим і не Вам посліднім. Так уже заведено в чоловічім битію, що в кажнім царстві повинно померти стільки-то чоловіка і менше не може буть (се вже відомо нам із статистики); і от на Вашу долю прийшлося одбуть здоровля чужих дітей. Ваші діти – то жертва викупная. Ви їх оддали – все одно що кріпак оддає дітей своїх у військо і тепер можна буть і Вам скілько-небудь спокійним, бо Ви вже чужую общую біду окупили своєю бідою.
Не знаю, од чого тії діти Ваші померли, знаю тільки, що Ніоніла померла з конвульсіями. У мене дві сестри, Люба і Надя, померли тож само в конвульсіях; одна, здається, год чи 7 місяців, а другая іще раньше (близнята були); вони тож само викупляли смертність других собою – викупляли просто тим, що в селах нема ніякої помочі дітям і болящая дитина та тілько може жить, що сама собою без усякої помочі пересилить свою смерть. А поміч-то дітям пуста і проста, хоч, правда, можуть діти і при такій помочі вмирати, а все ж таки їх буде менше, як без неї […].
Ваш рідний Степан Руданський
Примітки
Вперше надруковано в «Записках Історично-філологічного відділу», 1929, кн. XXIII, стор. 240 – 241. Автограф зберігається у рукописному відділі ЦНБ АН УРСР, ф. І 22512. Подається за автографом зі скороченням.
С. В. Комарницький – священик, швагер поета, одружений з його рідною сестрою.
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 363 – 364.