1869 р. До читачів журналу «Правда»

Я навпереджаю земляків моїх, що я всі грецькі слова й імена читав і переводив так, як їх читали й читають грецькі наші попи, а не так, як їх читали і читають німці; себто β за наше «в», θ за наше «фт» (у нас на Подолі «Θавор», «Θамарь», «Θома» і др., не знаю, як тепер, а коли я учився в сельській школі в 1840-х годах, читалось: «Фтавор», «Фтамар», «Фтома»; так же само читається «θ» і по той бік Збруча, в Галичині, η – за наше «и», αι – за наше «є», οι, ει – за наше «і». Перед самогласними з початку слова я тож само не клав ніколи німецького h, бо його найшли для нас лишнім і первії переводчики наші Кирило та Мефтодій.

Що ж до розміру, то я більшу половину 1862 року бився з сею первою піснею, перекладаючи її і на гекзаметри, і на різні розміри наших дум та пісень – і кожний раз під кінець сеї пісні доходив до того, що узятий розмір мій – не годиться. Напослідок, взявши собі в думу, що Омира при довгім розмірі гріх і доповняти лишніми словами, а при короткім розмірі декоторі придатні Омирові слова, під нашу мову непідходящі, не гріх і пропустити або замінить їх нашими короткими підходящими словами, я в кінці 1862 року попробував отсей короткий розмір, – і він таким придався легким, що я до кінця 1863 року пройшов увесь дословний перевод «Іліади». Розмір сей, як він не простий, а його наслухаться можна і в приказках ігрових, і в приспівках колискових, і в піснях звичайних, веселих і сумних; і такий розмір якраз і годиться для переводу Омирової мови. Для приміру прошу подивиться на сі приказки, приспівки й пісні:

– – % % – % – – % % – %

– – % % – % – – % % – %

Ти ж думаєш, дурню, що я тебе люблю;

А я тебе, дурню, словами голублю і т. д.

Се розмір закладний, но він міняється:

% – % % – % % – % % – %

% – % % – % % – % % – %

Чом дуб не зелений? бо туча прибила;

Козак невеселий, лихая година!

% % – % – % % % – % – %

% – % % – % % – % % – %

Ой у полі сосна та тонка виросла,

Вітрець повіває, сосонку хитає.

– % % % – % % – % % – %

% – % % – % – % % % – %

Сива зозуленько, не куй так раненько!

Не розбуджай мого гостя дорогого.

Зайнявшись дечим другим з 1864 року, я таки й покинув свій перевод «Іліади». Тепер же, виправивши первую пісню, передаю її на суд землякам моїм. Подобається їм, то коли вони захочуть, а мені бог віку продовжить, я на ходу двох літ можу їм виправить і поставить цілую «Іліаду»; а ні – то я можу й тим бути радий, що небагато часу потратив на переводі.

Примітки

Вперше надруковано у львівському журналі «Правда», 1872, № 2, стор. 4–5, як передмову до перекладу «Іліади» Гомера з такою приміткою від редакції: «Подаємо як переднє слово частину з листа автора, писаного до приятеля, передавшого нам сей перевод».

Автограф невідомий. Подається за першодруком.

Я більшу половину 1862 року бився з сею первою піснею – йдеться про першу пісню «Іліади» Гомера, перекладену поетом 1862 р. і надруковану у № 2 ж. «Правда» за 1872 рік.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 365 – 366.