05 – 06.1870 р. До В. В. Ковальова

Добродію мій добрий та терплячий Віктор Васильєвич! Поздоровляю Вас з празником – з весною і новою силою, – много літ нам сей празник стрічати й силами оживати!

Простіть, що довго не писав і до сего часу одвіту не дав на Ваші два листи; комашня різного діла і не діла не раз складається так, що і до рідної матері опізнишся; не раз Ви мене прощали, простіть і на сей раз.

Про дачу Карто не писав, бо нічого й писати. Землі одна десятина на дорозі в Алупку, під виноградником 2000 саж. (общая доходность [по щоту земської управи] 60 руб.), і сяя, прости господи, дача до Вашого іще письма продана за 5000 рубл.! Коло Ялти усе по чортовських, а не по наших грошах. Так Ви і простіть мене, що я Вам о ділі сім і не писав.

Ні Б-ос, ні Б-кій нічого до мене не писали; мабуть, тоже й вони свого муса на шиї носять.

Спасибі землякам (хоч я того ні тілом, ні душею не винен), що вони добрим словом пом’янули мене на масницю і що вони охоту з’ясували напечатать увесь мій себто труд (а воно велика всячина). На се скажу я, що:

1. Пісні подольські, що за них Руданський узяв медаль, се не мої, а мабуть, моего двоюродного брата Александра Андрійовича (із Теліжинець, такая деревня), т. є. сина єдиного молодшого брата моего батька, Андрія. Мої пісні в мене; та нікому нот перевірить. Надію маю на одну паню – хорошую, та хворую тяжко, – що хоч вона їх через силом переправить; тогді скільки-небудь виправлені я можу й послати через вас землякам.

2. Співомовки мої до сего часу у Києві, і я про них ніякої звістки до сего часу не маю, – а писав, пак, давно уже, щоб мені їх вислали на переогляд. Так і тут не моя причина, і хай мені вибачать пп. товариші.

3. Омирова «Іліада» повзе черепахою – уривками дотягнув тільки 2-ю пісню, і то тільки до половини. Так що ж робить! Співа зі словом – то кістка з краскою – скільки вони слуг своїх не міняють, а все їм видиться, що слуги їх непевні. Пишеш раз – гаразд, переглянеш – усе недостає чогось, – та й так і морочишся з одного листка до другого.

Дав би землякам хоч мою первую пісню, так вона, – в двох поправках, – у Києві, а у мене є, да без поправок; а з тих копії мені не вислали. Дав би я землякам другую пісню, так вона не кінчена; а все-таки мус мій показать землякам мою роботу хоч чим-небудь, хоч зразком, щоб їм відомо було, із-за чого вони турбуються і чи слід їм чого-небудь од мене ждати.

Мавши під рукою перевод «Батрахоміомахії» («Жабомишодраківки») К. Думитрашка (СПб, 1859 г.), я при помочі його готових слів з грецького переклав іще в февралі на нашу мову «Війну жаб з мишами», якую я тепер Вам і посилаю. Прошу Вас тільки одного: перш ніж передаватимете її накладчикам, знайдіть у Одесі приятеля мого петропільського – сірому п. Ніщинського; він на гречеськім слові, як кажуть, самого грека з’їв. Хай він передивиться переклад мій, і в тих містах, де синью поведено, перекладе дословно слова Омирові. Назви храбреців хай передивиться також – чи добре я їх переклав? Тогді прошу Вас з його замітками показать накладчикам, щоби вони вже дали своє слово, чи приймають вони по сему зразку роботу мою, чи ні; як приймають, хай перепишуть моє з замітками Ніщинського, а я після того пошлю їм поправки. На всякий раз прошу Вас, якби накладчики не прийняли «Війну жаб з мишами», – прошу Вас іще раз, вишліть мені назад сюю мою рукопись з направом Петра Ніщинського; йому і Вам дякуватиму щоденно.

Скажу Вам іще про одно діло. Один мій знайомий, Милеант, вислав мені в январі список деревень, которі в старину належали до Судацького Генуезького округа, писаний рукою професора Бруна, з тим, чи не можу я приурочить їх до теперішніх міст. Скільки я міг, настільки і приурочив, – жду тільки, щоб мені карту зробили.

Будьте здорові!

Щиро шануючий Вас Ст. Руданський.

Кланяється Вам Петро Федорович.

Примітки

Вперше надруковано у львівському журналі «Зоря», 1886, ч. 6, стор. 96 – 97. Автограф невідомий. Подається за першодруком.

Мої пісні в мене. – Йдеться про рукопис «Подольське весілля Вінницького повіту в с. Хомутинцях. Записав Ст. Руданський. Зберігається у відділі рукописів ЦНБ АН УРСР, ф. 652.

…знайдіть у Одесі приятеля мого петропільського – сірому п. Ніщинського.– Петро Іванович Ніщинський, український композитор і поет-перекладач.

…писаний рукою професора Бруна. – П.К.Брун, професор Одеського університету, знавець давньої географії.

Кланяється Вам Петро Федорович.– П. Ф. Падалка.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 368 – 370.