Сповідь

Степан Руданський

Хто не знає, що попи все

Звикли на дурницю!

Сповідав раз їден попик

Грішну молодицю…

Молодиця молодая,

Тлуста, уродлива;

Груди білі – як збанята;

Сама чорнобрива.

Піп накрив ї патрахілем,

Ніби сповідає,

А сам мало не прилипне,

Її промовляє:

«Чи не можна, молодичко,

В тебе поживитись?

Буду за тя господеві

День і ніч молитись.

Я ще здавна тебе люблю!» –

Піп її туркоче…

Молодиця й собі каже:

«А я вас, паноче!»

Дзвонять дзвони на «Достойно»,

Дзвонять, і по всьому.

Йде чорнява молодиця

Із церкви додому.

Тілько двері відхилила –

Чоловік озвався:

«Чого тебе на сповіді

Батюшка питався?»

«Ет! чого він не питався!

Чи все спам’ятаю?..

Хотів муки на проскури, –

Питав, чи не маю».

«Ні, псяюхо!.. не до шмиги!

Не муки він хоче!

Чув я добре, як казала-сь:

«А я вас, паноче!»

Стережися, коли хочеш!..

А то, як почую,

То й тобі муки намелю,

Й йому напитлюю!»

17 апреля [1858].

Примітки

Вперше надруковано у виданні: «Твори Степана Руданського. Том III. Впорядкував А. Кримський. У Львові, 1897», стор. 41 – 43. Подається за автографом «Співомовки 1857 – 1859», стор. 75 – 76.

Патрахіль – церковний попівський убір.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 160 – 161.