«Небозвід розкрив фіранку…»

Герась Соколенко

Небозвід розкрив фіранку

Над блакиттю гір

Ти ідеш в обіймах ранку

У зелений бір.

Вітер косу розвіває,

Навіває сон,

Сонце білкою стрибає

На стволах сосон.

Трави стеляться шовково,

Гомонить струмок.

Я зірву, мов квітку, слово

І сплету вінок.

Мить — і голос мій роздасться

В слід твоїй ході:

Ми родилися для щастя,

Хоч зросли в нужді.

1943